Міжнародні взаємини Київської Русі

Київська Русь існувала за безперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 року, Долобський з'їзд 1103 року та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969–971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів.

Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Різноманітні політичні, культурні зв'язки мала Русь із Візантією, слов'янськими країнами — Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. Досить широкими були контакти з країнами Кавказу. З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, що особливо прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Високий рівень економіки, культури, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплювана силою зброї у боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації висунули Русь на провідні позиції у Європі й принесли їй глибоку пошану найрозвинутіших країн тогочасного світу.

Взаємодія Русі і степу.

Перший етап – 7ст. Н.Е. – середина 10ст. – хазарський каганат (держава тюрського народу - хазарія);

Другий етап – початок 10 ст. – середина 11ст. – печеніги (теж тюрський народ);

Третій етап – середина 11ст. – середина 13ст. (половці);

Четвертий етап – початок 13ст. (1223р.) – 1363р. (татаро-монголи “Золота орда”);

У 6-му – 7-му ст. в байках нижньої Волги та Дону постала держава хазарів, яка досягла у 8-9 ст. великої політичної могутності та економічного розвитку. Вона підбила собі східнослов’янську людність над доном; її зверхність мали визнати поляни сіверяни в’ятичі радимичі. Через хазар

сх.- слов’янські племена вступали в культурний і торгівельний зв’язок зі Сходом, з персами та арабами. Головна вага хазарської держави для наших предків полягала в тому, що вона служила оборонним валом проти кочових азійських орд. Цю державу було зруйновано Святославом (Київський князь (957 - 972)), і зразу ж в степу з’являються орди печенігів. Печеніги – це кочовий народ. Вони нападали на Руські поселення і грабували їх. Саме вони вбили Святослава. Печенігів активно використовували Візантія. В боротьбі з Руссю (в 10ст.) великий вклад зробив Володимир (Київський князь(980 - 1015)). Зробивши кілька вдалих походів і побудувавши ряд укріплень вдовж Десни, Трубежу, Сули він послабив печенігів, призвівши до витиснення їх тюрками. Київські князі (Ізяслав, Святослав, Всеволод) винищили тюрків, а частину розселили серед руської людності на Київщині та Переяславщині. Слідом за ними прийшли половці, які вже в 1068р. завдали першої поразки Руським князям. Особливістю відносин було те, що руські князі активно використовували половців у своїх міжусобних війнах. Великий вклад в боротьбу з половцями зробив Володимир Мономах (1113 - 1125), установивши своїми походами безпечність степової границі. На початку 20-х рр. 13ст. на підступах до Русі з глибин Азії та Далекого Сходу з’явились войовничі племена Монголів і Татар. На цей час володар Монгольської держави Чингізхан підкорив північний Китай, південний Сибір та Середню Азію. Смертельна небезпека змусила Українців та Половців Об’єднатись. Але в 1223р. на річці Калці об’єднане військо зазнало поразки. Навесні 1239р. Монголо-татари вторглись в порубіжні українські землі, зайнявши Переяслав та Чернігів. Моноголо-татари утворили свою державу – Золоту Орду із столицею в Сараї. Золотоорднинські хани тримали під контролем внутрішнє життя, розпалюючи ворожнечу між місцевими князями, і не даючи нікому зміцнитись. Постійні грабіжницькі набіги на Лівобережні українські землі з боку монголо-татар супроводжувались винищенням людей, занепадом сільського господарства. та ремесла. Єдиний з князів, хто добився відносної незалежності був галицький князь Данило Романович. З початку 14ст. Литовська держава починає відвойовувати територію монгол, і в 1362р. звільнили укр. народ від татар. (Тобто татари трішки відійшли, та боротьба ще продовжувалась.)

Отже особливістю відносин була постійна боротьба. Але ж час від часу кочівники об’єднувались з Руськими князями для спільної вигоди.