Духовна культура давніх слов’ян.

Релігійні вірування. Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун - бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог - бог вогню; Стрибог - бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог - бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс - бог сонця (іноді місяця); Симаргл - бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш. У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) - бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) - богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву. а також Дану – богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) та різні берегині. Відмітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Унікальним пам'ятником культової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита - чотириликого божества. Український філософ М.Попович доводить, що таке пояснення суперечить суті язичницького багатобожжя. На його думку, це чотири різних божества. Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т.д., такі місця називалися капищами. “Такі … погані мольбища їх: ліс, і каміння, і ріки, і болота, джерела, і гори, і горби, сонце і місяць, і зірки, і озера. І, простіше кажучи, всьому існуючому поклонялися вони яко Богу, і шанували, і жертви приносили”, - осудливо писав пізніше один з церковників про прихильників народної релігії. Культи божеств – прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов - відомі дуже мало. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця - дух літньої полуденної спеки, крикси - духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон. Світогляд східних слов'ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь, центр світу ("світове дерево"), вирій (місце на небі, куди відлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле долі - "суду Божому". Правда, доля у східних слов'ян не була, очевидно, такою ж невідворотною, як фатум у древніх греків, але головні події людського життя вважалися визначеними наперед. Недаремно майже кожне календарне свято включало обряди ворожби про майбутнє життя людини. Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Київській Русі відбулися вже після прийняття християнства.

Утворення київської держави

Питання походження Русі

Політичні союзи антів і склавинів. як і подібні їм інші об'єднання раннього європейського середньовіччя (наприклад, бургундське, вандальське, готське), що виникли в процесі розкладу родоплемінних відносин, виявилися нестійкими. Але процес формування класового суспільства і виникнення держави у східних слов'ян неухильно йшов уперед.У "Повісті минулих літ" згадано і локалізовано ряд союзів східнослов'янських племен. У лісовій зоні проживали: словени новгородські, кривичі, полочани, радимичі, дреговичі, в'ятичі. Біля середньої течії Дніпра були поселення полян, на захід і на північний захід від них лежали землі древлян, у басейні Західного Бугу-дулібів, бужан і волинян (з літопису незрозуміло, чи ці племена існували одночасно, чи в різні часи). У передгір'ях Карпат жили хорвати, у басейні Південного Бугу та Дністра - уличі и тиверці. На Дніпровському Лівобережжі - по річках Десна, Сейм, Сула і Ворскла розмістилися сіверяни.Питання походження Русі протягом тривалого часу породжувала гострі суперечки в історичній науці. Дискусія виникла ще у XVIII ст., коли в стінах Петербурзької академії наук німці Байєр, Міллер та Шльоцер висунули концепцію норманізму. Спочатку дискусія точилася навколо питання про походження назви "Русь". Далі на перший план вийшло питання походження держави Київська Русь, яку норманісти проголошували витвором скандинавів-норманів. Концепція норманізму відразу зазнала рішучої критики з боку Михайла Ломоносова.Вчені-норманісти вважають, що держава була принесена на Русь у середині IX ст. внаслідок норманського завоювання. Сучасні українські та російські вчені вважають концепцію норманізму недоведеною. Разом з тим дослідники не відкидають самого факту наявності найманців із Скандинавії - так званих варягів, що були на службі у руських князів.Одночасно здасться правильним твердження про скандинавське коріння Рюрикової династії (висловлювались також гіпотези про західнослов'янське походження), значення якої для Русі, однак, не слід перебільшувати.Недоведеною є також теза про скандинавське коріння назви "Русь". У середньому Подніпров'ї знаходиться річка Рось та її притоки Роська, Роставиця. Роток, Рокитна, Росава та інші. Ця середньодніпровська Русь і стала ядром усієї Київської Русі. Із консолідацією східнослов'янських племен і утворенням держави термін " Русь" поширився на всю територію останньої.Крім норманської, існують також інші теорії відносно начебто привнесеної східним слов'янам державності. Висловлювались (на підставі легенд тюркських народів) припущення про тюркські корені Русі. Так, останніми десятиліттями набула поширення теорія американського історика українського походження Омеляна Пріцака про хозарське походження Русі. Він стверджував, що навіть поляни й сам князь Кий та його потомки були хозарами.