Анатомія є однією з найдавніших наук. Вже первісні мисливці знали про положення життєво важливих органів, про що свідчать наскельні малюнки. У Древньому Єгипті в зв'язку із застосуванням ритуального бальзамування трупів, були описані деякі органи, наведені дані про їхню функцію. У папірусі написаним єгипетським лікарем Імхотепом (ХХХ століття до н.е.) говориться про головний мозок, діяльність серця, поширення крові по судинах. В індійській книзі "Аюрведа" ("Знання життя", ІХ-III ст. до н.е.) міститься великий обсяг анатомічних даних про м'язи, нерви, типи статури і темпераменту, головний і спинний мозок. У I столітті до н.е. у вірменських лікарнях стали проводитися обов'язкові анатомічні дослідження.
Великий вплив на розвиток медицини й анатомії зробили вчені древньої Греції, їм же належить заслуга створення анатомічної номенклатури. Першим грецьким анатомом вважають лікаря і філософа Алкмеона Кротонського, що володів прекрасною технікою препарування. Видатними представниками грецької медицини й анатомії були Гіппократ, Аристотель, Герофіл. По Платону (427-347 р. до н.е.), організм людини керувався не матеріальним органом - мозком, а трьома видами "душі", чи "пневми", що містяться в трьох найголовніших органах тіла - мозку, серці і печінці (триніжок Платона).
Учень Платона Арістотель (384-323 р. до н.е.) зробив першу спробу порівняння тіла тварин і вивчення зародка і з'явився зачинателем порівняльної анатомії й ембріології. Аристотель висловив вірну думку про те, що усяка тварина походить від живого.
У Древньому Римі, медицина багато років була заняттям рабів і не була в пошані, по цьому давньоримські вчені не внесли в анатомію значного внеску. Однак, великою їхньою заслугою варто вважати створення латинської анатомічної термінології. Найбільш яскравими представниками римської медицини були Цельс і Гален.
Гален дивився на організм, як на чудову машину. Він вважав людське тіло сформованим із щільних і рідких частин (вплив Гіппократа) і досліджував організм шляхом спостереження над хворими і розтинів трупів тварин. Він одним з перших застосував вівісекцію і виявився основоположником експериментальної медицини. Протягом усього середньовіччя в основі медицини лежали анатомія і фізіологія Галена. Його основні праці по анатомії це - "Анатомічні дослідження", "Про призначення частин людського тіла".
Анатоми епохи Відродження зруйнували схоластичну анатомію Галена і побудували фундамент наукової анатомії, вони домогтися дозволу на проведення розтинів. Були створені анатомічні театри для проведення публічних розтинів. Зачинателем цієї титанічної праці з'явився Леонардо да Вінчі, основоположниками - Андрій Везалий і Вільям Гарвей.
Леонардо да Вінчі (1452-1519), зацікавившись анатомією як художник, надалі захопився нею як наукою, одним з перших став робити розтини трупів людей для дослідження будови людського тіла. Леонардо вперше правильно зобразив різні органи людського тіла, вніс великий вклад у розвиток анатомії людини і тварин, а також став основоположником пластичної анатомії. Творчість Леонардо да Вінчі, як думають, вплинула на праці Андрія Везалія. У найстарішому університеті Венеції, заснованому в 1422 р., утворилася перша медична школа епохи капіталізму (Падуанська школа) і був побудований (у 1490 р.) перший у Європі анатомічний театр.
У Падуї в атмосфері нових інтересів і запитів і виріс реформатор анатомії Андрій Везалій (1514-1564). Замість схоластичного методу тлумачення, характерного для середньовічної науки, він використовував об'єктивний метод спостереження. Широко застосувавши розтини трупів, Везалій уперше систематично вивчив анатомію тіла людини. При цьому він сміливо викрив і усунув численні помилки Галена (більш 200) і цим почав підривати авторитет пануючої тоді галенівської анатомії. Так почався аналітичний період в анатомії, протягом якого було зроблено безліч відкриттів описового характеру. Везалій приділив основну увагу відкриттю й опису нових анатомічних фактів, викладених у великому і багато ілюстрованому керівництві "Про будівлю тіла людини в сімох книгах", "Епитоме" (1543). Послідовник Везалія Габріель Фаллопій (1523-1562) дав перший докладний опис розвитку і анатомії ряду органів. Його відкриття викладені в книзі "Анатомічні спостереження". Бартоламео Євстахій (1510-1574) крім описової анатомії, вивчав також історію розвитку організмів, чого не робив Везалий. Його анатомічні пізнання й описи викладені в "Посібнику з анатомії", виданому в 1714 р. Везалій, Фаллопій і Євстахій (свого роду "анатомічний тріумвірат") побудували в XVI ст. міцний фундамент описової анатомії.
XVII ст. з'явилось переломним у розвитку медицини й анатомії. У цьому сторіччі був остаточно довершений розгром схоластичної і догматичної анатомії середньовіччя і закладений фундамент істинно наукових уявлень. Цей ідейний розгром зв'язаний з ім'ям видатного представника епохи Відродження, англійського лікаря, анатома і фізіолога Вільяма Гарвея (1578-1657). Гарвей, як і його великий попередник Везалій, вивчав організм, користаючись спостереженнями і досвідом. При вивченні анатомії, Гарвей не обмежувався простим описом структури, а підходив з історичної (порівняльна анатомія й ембріологія) і функціональної (фізіологія) точок зору. Він висловив геніальний здогад про те, що тварина у своєму онтогенезі повторює філогенез, і в такий спосіб передбачив біогенетичний закон, уперше доведений А.О. Ковалевським і сформульований пізніше Геккелем і Мюллером у XIX сторіччі. Гарвей стверджував, що усяка тварина походить з яйця. Це положення стало гаслом для наступного розвитку ембріології, що надає право вважати Гарвея її основоположником.
З часів Галена в медицині панувало учення про те, що кров, наділена "пневмою", рухається по судинах у вигляді припливів і відливів: поняття про коловорот крові до Гарвея ще не було. Це поняття народилося в боротьбі з галенізмом. Так, Везалий, переконавши в непроникності перегородки між шлуночками серця, першим почав критику уявлення Галена про перехід крові з правої половини серця в ліву нібито через отвори в міжшлуночковій перегородці. Учень Везалия Реальд Коломбо (1516-1559) довів, що кров із правого серця в ліве попадає не через зазначену перегородку, а через легені по легеневих судинах. Спадкоємець Везалия і вчитель Гарвея Ієронім Фабриций (1537-1619) описав у 1574 р. венозні клапани. Ці дослідження підготували відкриття кровообігу Гарвеем, що, на підставі своїх багаторічних (17 років) експериментів, відкинув учення Галена про "пневме" і замість уявлення про припливи і відливи крові намалював струнку картину круговороту її. Результати своїх досліджень Гарвей виклав у знаменитому трактаті "Анатомічні дослідження про рух серця і крові у тварин" (1628), де утверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи з артерій у вени через дрібні трубочки. Маленька книжка Гарвея - це ціла епоха в медицині.
Після відкриття Гарвея ще залишалося неясним, як кров переходить із артерій у вени, але Гарвей пророчив існування між ними невидимих оком анастомозів, що і було підтверджено пізніше Марчелло Мальпігії (1628-1694), коли був винайдений мікроскоп і виникла мікроскопічна анатомія. Мальпігії зробив багато відкриттів в області мікроскопічної будівлі шкіри, селезінки, нирок і ряду інших органів. Вивчивши анатомію рослин, Мальпігії розширив положення Гарвея "усяка тварина з яйця" у положення "усе живе з яйця". Мальпігії з'явився тим, хто відкрив передвіщені Гарвеєм капіляри. Однак він думав, що кров з артеріальних капілярів попадає спочатку в "проміжні простори" і лише потім у капіляри венозні. Тільки А.М .Шумлянський (1748-1795), що вивчив будівлю нирок, довів відсутність міфічних "проміжних просторів" і наявність прямого зв'язку між артеріальними і венозними капілярами. Таким чином, А.М.Шумлянський уперше довів, що кровоносна система замкнута, і цим остаточно "замкнув" коло кровообігу. Тому відкриття кровообігу мало значення не тільки для анатомії і фізіології, але і для всієї біології і медицини. Воно ознаменувало нову еру: кінець схоластичної медицини і початок наукової медицини. У XIX столітті почала зміцнюватися діалектична ідея розвитку, роблячи переворот у біології і медицині і в наступному стала новим напрямком в анатомії, що поклало початок еволюційної морфології. Так, член Російської Академії наук К.Ф. Вольф (1733-1794) довів, що в процесі ембріогенеза, органи виникають і розвиваються заново. Тому в противагу теорії преформізму, відповідно до якого всі органи існують у зменшеному виді в статевій клітині, він висунув теорію епігенеза. Французький натураліст Ж.Б.Ламарк (1774-1828) у своєму творі "Філософія зоології" (1809) одним з перших висловив ідею еволюції організму під впливом навколишнього середовища. Продовжувач ембріологічних досліджень К.Ф.Вольфа російський академік К.М.Бер (1792-1876) відкрив яйцеклітину ссавців і людини, установив головні закони індивідуального розвитку організмів (онтогенезу), що лежать в основі сучасної ембріології, і створив навчання про зародкові листки. Це дослідження створило йому славу батька ембріології. Англійський учений Чарльз Дарвін (1809-1882) у своєму доробку "Походження видів"" (1859) довів єдність тваринного світу.
Ембріологічні дослідження А.О.Ковалевського, а також К.М.Бера, Мюллера, Ч.Дарвіна і Геккеля знайшли своє вираження в так званому біогенетичному законі "онтогенез повторює філогенез". Останній був поглиблений і виправлений А.Н.Северцовим, що довів вплив факторів зовнішнього середовища на будову тіла тварин і, застосувавши еволюційне учення до анатомії, з'явився творцем еволюційної морфології.
Після Водохрещення Русі й в епоху феодалізму, разом із православ'ям поширилася і візантійська культура, медицина розвивалася в монастирях, при яких духовенство засновувало лікарні (монастирська медицина). Знання, якими користалися медики того часу - це відкриття античної науки.Анатомія і фізіологія для перших лікарів Київської Русі були викладені в трактаті невідомого автора під заголовком "Арістотелеві проблеми", а також у коментарях ігумена Бєлозерського монастиря Кирила за назвою "Галиново на Иппократа", і анатомічна термінологія - у творі Іоанна Болгарського "Шестоднев".
Києво-Могилянська академія, що світила, як справжня Alma Mater, промінням науки на цілий слов’янський світ, мала в ХVIII ст. уже вікову історію. Коли в Московщині відкрили медичні школи, з України направили туди найкращих учнів. Багато з них стали видатними.
З їх числа згадаємо лікаря, засновника мікроскопічної анатомії О.М.Шумлянського (1748-1795). Він довів, що описані Мальпігії ниркові тільця є не залозами, а сплетеннями артеріальних капілярів, оточених «деякою кільцеподібною межею». Це було описання капсули клубочка, яку на 60 років пізніше побачив англійський гістолог Боумен. Сьогодні капсулу клубочка називають капсулою Шумлянського-Боумена.
Завдяки діяльності М.І.Пирогова, медицина взагалі й анатомія зокрема, зробили гігантський стрибок у своєму розвитку. М.І.Пирогов (1810-1881) домігся величезних успіхів у розвитку хірургічної анатомії. Світову славу йому створило твір "Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасций" (1837). Він ввів в анатомію новий метод дослідження - послідовні розпили заморожених трупів ("крижана анатомія") і на підставі цього методу написав "Повний курс прикладної анатомії людського тіла" (1843-1848) і атлас "Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямках" (1851-1859). Це були перші посібники з топографічної анатомії. Уся діяльність М.І.Пирогова склала епоху в розвитку медицини й анатомії
