Поняття, ознаки та значення суб’єктивної сторони складу злочину

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

 

Кафедра Кримінального права № 1

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему: «Суб’єктивна сторона злочину»

 

 

Студентки 2 курсу 3 групи Шуманьової Вікторії Олегівни   Керівник: Дем’яненко Ю.І. ас., к.ю.н.___________________________

 

Національна шкала __________________ Кількість балів: ______Оцінка: ECTS ___ ____________ ______________________ ____________ ______________________

 

Оцінка:

 

Члени комісії

 

м. Харків – 2013 рік

ПЛАН

Вступ

1. Поняття, ознаки та значення суб’єктивної сторони злочину.

2. Поняття вини, її зміст і значення. Принцип суб’єктивного ставлення за вину.

3. Мотив і мета як факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Їх кримінально-правове значення.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

ВСТУП

У ч. 1 ст. 2 Кримінального Кодексу (далі – КК) України законодавець визначив, що підставою кримінальної відповідальності є вчи­нення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад зло­чину, передбачений КК. Це означає, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності та визнання її винною у вчиненні пев­ного злочину необхідно встановити ознаки складу злочину у вчине­ному нею суспільно небезпечному діянні. Виходячи із законодавчих положень, визначено, що кожному складу злочину властиві чотири обов'язкові елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єк­тивна сторона [1].

Склад злочину – це узагальнена юридична модель, конструкція злочину. Кожен із названих елементів має певні ознаки, а склад злочину є не тільки сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак, а й їх органічною єдністю. У юридичній літературі, присвяченій аналізу складу злочину, підкреслюється, що до складу злочину належать тільки ті ознаки зло­чину, які характеризують його сутність, свідчать про його суспільну небезпеку, якості, що відрізняють його від інших деліктів, передбаче­них нормами інших галузей права.

Суб’єктивна сторона створює психологічний, тобто суб’єктивний зміст злочину, тому є його внутрішньою, у зіставленні з об’єктивною, стороною. Якщо об’єктивна сторона складу злочину становить його фактичний зміст і може бути безпосередньо сприйнята особами, які перебувають на місці злочину під час його вчинення, а наслідки злочину можуть сприйматися і після його вчинення, то суб’єктивна сторона безпосередньому сприйняттю людьми піддана бути не може. Адже, це процеси, які відбуваються у психіці винного й об’єктивне їх визначення можливе тільки завдяки дослідженню об’єктивної сторони складу злочину й інших ознак, які входять до складу злочину [16, c. 215].

Тож, визначення характеристики внутрішніх психічних процесів, які або передують вчиненню злочинів, або відбуваються у процесі його вчинення є чи не найскладнішим питанням у кримінальному праві.

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ЗНАЧЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Суб’єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність злочинного діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину.

Вони тісно пов’язані між собою, однак зміст і значення їх неоднакові. Вина особи – це основна, обов’язкова ознака суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Однак у багатьох злочинах суб’єктивна сторона вимагає встановлення мотиву і мети, які є факультативними її ознаками. Вони мають значення обов’язкових лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов’язкові ознаки конкретного злочину [7, с. 94].

Названі чинники складають зміст суб'єктивної сторони злочину. Вони органічно пов'язані між собою і взаємозалежні, однак кожний з них має свій самостійний зміст. Юридичне значення кожної з ознак є різним.

Особливості деяких складів злочинів визначають з’ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння, тобто такий фізіологічний стан особи, що має яскраво виражене суб'єктивне забарвлення і охоплює всі види почуттів і переживань людини. Прикладом цього є афект (фізіологічний або патологічний) - дуже сильне емоційне душевне хвилювання, що виражається в короткочасній, але бурхливо протікаючій психічній реакції.

У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, дві з них – інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності [8, с. 216].

На думку одних учених, поняття суб'єктивної сторони складу злочину тотожне поняттю вини. Ця позиція обґрунтовується тим, що мотив, мета і емоції є необхідними компонентами психічного ставлен­ня, що становлять собою вину. З урахуванням цього науковцями і робить­ся висновок, що якщо суб'єктивною стороною складу злочину висту­пає вина, то ознаками складу злочину, які її характеризують, можуть бути, поряд з умислом і необережністю, мотив, мета, афект тощо [18, с. 38-42].

Оскільки у ст. 23 КК України визначено, що виною є психіч­не ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаче­ної КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, то таке розуміння суб'єктивної сторони складу злочину видається неприйнятним, бо складатиметься ситуація, коли одне поняття по­значається декількома термінами, що є неприпустимим. Беззапе­речно, вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони всіх без винятку складів злочинів. Відсутність вини виключає наявність суб'єктивної сторони складу злочину - однієї з чотирьох обов'яз­кових елементів цієї юридичної конструкції. Відсутність злочину у разі відсутності вини підтверджується й положеннями ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що кримінальна відповіда­льність настає лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчи­ненні злочину [1].

Ототожнення вини із суб'єктивною стороною складу злочину, на мою думку, не є прийнятним не тільки з теоретичної точки зору, а й з практичної, оскільки така ситуація може дезорганізувати судову практику, принаймні, з приводу кримінально-правового значення мо­тиву й мети та їх місця у системі ознак складу злочину.

Дехто з учених розглядає вину як поняття ширше за обсягом, ніж поняття суб'єктивної сторони складу злочину. Так, на думку Ю.А. Дємідова, вина не може зводитися до будь-якого елемента складу злочину, до умислу чи необережності, або до діяння, взятого з його об'єктивної сторони. Вона однаково відображається як в об'єктивній, так і в суб'єктивній стороні складу злочину. Підтримуючи позицію, пов'язану із запереченням переоцінки як об'єктивної, так і суб'єктивної сторони складу злочину, учений стверджував, що зміст вини необхідно вбачати у вчиненні злочину конкретною особою, у сукупності об'єктивних та суб'єктивних ознак, в яких виразилась вина - негативне ставлення особи до цін­ностей суспільства [3, с. 117-118].

Таку позицію підтримував і Г.А. Злобін, який вказував, що вина як складова суб'єктивної сто­рони злочинного діяння одночасно виступає як цілісна характерис­тика злочину в усіх його суттєвих для відповідальності відносинах. Ці властивості вини і роблять її необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності, у рівній мірі протилежною як об'єктивному, так і абстрактно-суб'єктивному ставленню у вину [4, с. 23].

З цього приводу П.С. Дагель вказував, що суб'єктивна сторона злочину становить відображення у свідомості суб'єкта об'єктивних ознак вчиненого ним діяння і характеризує ставлення до них суб'єкта. Вона є «своєрідною моделлю» об'єктивної сторони складу в «психіці суб'єкта». Відповідно до цього під змістом вини розумі­ють «сукупність психічних елементів - свідомості, волі, емоцій, мотиву, мети - що утворюють це психічне ставлення» [5, с. 46].

Прихильники твердження, що суб'єктивна сторона складу злочину не вичерпується лише виною, визначають її поняття як внутрішньої сторони, тобто психічної діяльності особи, що харак­теризує ставлення її свідомості і волі до вчинюваного нею суспіль­но небезпечного діяння та його наслідків. Вина, мотив і мета, на їх думку, є ознаками суб'єктивної сторони злочину, які, хоча й тісно пов'язані між собою, проте мають самостійне юридичне значення [6, с. 142-144]. Проте, запро­понована дефініція є не достатньо обґрунтованою, оскільки психічне ставлення суб'єкта злочину до суспільно небезпечного діяння та його наслідків становить не що інше, як вину у формі умислу або необережності.

К.Ф. Тіхонов відзначає, що мотив, мета та емоції суттєво впли­вають на зміст вини. Вчений аргументує це тим, що наявність негатив­ного ставлення особи до інтересів суспільства значною мірою зале­жить від мотиву, мети та емоцій. Найчастіше ці обставини обумовлю­ють більшу чи меншу тяжкість вини [7, с. 88].

Сутність суб'єктивної сторони складу злочину пов'язується із психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховується ли­ше щодо суспільно небезпечного діяння та його наслідків і повинно характеризуватися конкретною формою вини [8, с. 111]. Суб'єктивна сторона складу злочину, на мою думку, утворює систему названих компонентів, які взаємопов'язані між собою і визначають один одного. Тому є підстави вважати, що суб'єктивна сторона складу злочину охо­плює всю психічну діяльність суб'єкта при вчиненні злочину, відо­бражає ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діян­ня, котре нею вчиняється, і до його наслідків та характеризується та­кими ознаками, як вина, мотив, мета злочину та емоційний стан особи. Ці ознаки мають важливе значення при призначенні покарання, а коли вони передбачені у диспозиції статті, то і для кримінально-правової кваліфікації діяння.

Значення суб’єктивної сторони. Встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони – завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з’ясування суб’єктивної сторони має важливе значення.

· По-перше, вона є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Наприклад, відсутність умисної вини виключає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин (ст. 383 КК) або за завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК).

· По-друге, суб’єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дає змогу відмежувати суміжні злочини за суб’єктивними ознаками, наприклад умисне вбивство (ст. 115 КК) від вбивства через необережність (ст. 119 КК).

· По-третє, зміст суб’єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого діяння, ступінь суспільної небезпечності і тим самим на призначення покарання [1].