Українсько-московська угода 1654р., її причини та наслідки.

СТАТТІ Богдан Хмельницький, частина інтелігенції та духовенства ще з 1648 р. зверталися до Московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з польською шляхтою. Нарешті 11 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив прийняти Україну "під високу государеву руку", а 10 січня 1654 р. царські посли прибули до Переяслава. Так Москва намагалася уникнути небезпечного для себе союзу України з Туреччиною. 18 січня відбулася Переяславська рада, які ухвалила рішення про прийняття протекції царя. Ратифікація договору відбулася в Москві, куди українські посли — військовий суддя С. Богданович. Зарудний та полковник П. Тетеря — привезли акредитовані грамоти від гетьмана, "Статті Хмельницького" та низку листів. Основна ідея цих документів — встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, за яких за Україною залишається як внутрішня, так і зовнішня державна самостійність. Остаточний текст українсько-московського договору, що містив 11 статей, було ухвалено в березні 1654 р., звідси і його назва — "Березневі статті". 1) Українська держава зберігала республіканську форму правління на чолі з гетьманом, який довічно обирався на Козацькій раді; 2) незмінними залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика; 3) підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорізького, реєстр якого становив 60 тис. осіб; 4). податки в Україні мала збирати українська скарбниця під контролем призначених царем чиновників; певна частина зібраної суми як данина мала передаватися до московської казни; 5) зовнішньополітична діяльність Української держави обмежувалася забороною зносин гетьмана з польським королем та турецьким султаном; 6) Москва отримувала право мати у Києві воєводу разом з невеликою залогою; 7) Московська держава зобов'язувалася надати Україні допомогу у війні проти Польщі тощо.

Москві з перших кроків старалися обернути протекторат у інкорпорацію, використовуючи кожне необережне слово, щоб зреалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя; особливо ж зручно використовувала Москва різні прояви суспільного антагонізму на Україні.

21)Розвиток Української національної революції в 1654-1657рр.

Після підписання українсько-московської угоди 1654 р. поляки і татари також об'єднали зусилля, уклавши влітку того самого року т.зв. Вічний договір, і розпочався новий етап війни. Уже в листопаді 30-тисячна польська армія вдерлася на Брацлавщину, згодом до неї приєдналася 30—40-тисячна татарська орда. Б.. Хмельницький зажадав від Москви негайної допомоги. Однак та фактично проігнорувала його вимогу. Як наслідок, до кінця березня 1655 р. край перетворився на руїну. Влітку 1655 р. театр воєнних дій перемістився на західноукраїнські землі. 29 вересня українсько-московське військо під Городком розбило поляків і розпочало облогу Львова, визволивши незабаром усю Галичину. Водночас з українським гетьманом проти Польщі воювала Швеція. У політичних зв'язках з Україною прагнула бути Білорусь. Здавалося, визріває можливість возз'єднання українських земель під гетьманською булавою. негативну роль відіграв зовнішній фактор. З одного боку, проти долучений західноукраїнських земель до складу козацької України несподівано виступив шведський король. З іншого — почалися непорозуміння з московітами, що вимагали, щоб усі міста, які вони допомагали завойовувати, вважалися здобутком московського царя і присягали йому на вірність. До того ж на українські землі вдерлися татарські орди, яким необхідно було негайно протидіяти. Все це змусило Б. Хмельницького повернутися на Подніпров'я. Тим часом Москва, занепокоєна успіхами Швеції, пішла на зближення з Річчю Посполитою. У травні 1656 р. цар оголосив Швеції війну, а в серпні розпочалися московсько-польські переговори у Вільні, на які українську делегацію не допустили. На початку листопада було укладене т.зв. Віленське перемир'я, яке передбачало згоду Московії залишити Україну в складі Речі Посполитої після обрання її царя на польський престол. Після цієї, по суті, зрадницької угоди військовий союз України з Москвою проти Польщі фактично втратив силу. У ситуації, що склалася, головною метою Б. Хмельницького було збереження незалежності Української держави та об'єднання в її складі західноукраїнських земель. необхідно було подолати опір Речі Посполитої, що чинила опір поверненню українських етнічних територій, нейтралізувати її союзника Кримське ханство, знешкодити колонізаторські плани Москви щодо України, а також забезпечити спадковість верховної державної влади як запоруки проти можливих міжусобиць за гетьманську булаву.Для реалізації цих планів В. Хмельницький, формально не розриваючи договору з царем, насамперед спрямовує свою енергію на створення нової анти-польської коаліції без Москви і навіть усупереч її інтересам. До складу союзного об'єднання, крім України, ввійшли Швеція, Трансільванія, Молдавія, Валахія, Бранденбург.Упродовж першої пол. 1657 р. воєнні події розвивалися у сприятливому для союзників руслі. Вони розгромили поляків під Замостям, захопили Краків, Люблін, Варшаву, інші польські міста. До складу Української держави попросилася шляхта Пиніцини, Берестейщини, Волині. На приєднання до козацької України західноукраїнських земель погодилася Швеція, до того самого схилялася Трансільванія. з літа ситуація почала змінюватися у гірший бік. Політичні плани анти польської Коаліції викликали занепокоєння сусідніх держав, насамперед Австрії і Данії, які підтримали Польщу. Відчувши загрозу своєму існуванню, на захист Вітчизни піднявся польський народ. В Україні становище ускладнювалося хворобою гетьмана, та антиурядовою агітацією московських агентів, що призвела до бунтів серед частини козацтва. Наслідком цього стали поразка та фактичний розпад анти-польської коаліції.

6 серпня 1657 р. серце Б. Хмельницького перестало битися. Смерть гетьмана знаменувала собою завершення першого етапу Національно-визвольної революції.