Розвиток теоретичної та емпіричної соціології в Україні: проблеми й перспективи

Автор: admin от 4-04-2012, 17:50

• 0
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5

У 20-х роках XX ст. в Україні активно розроблялися теоре­тичні питання соціології, проводилися соціально-історичні та соціально-етнографічні дослідження, висувалися соціологічні концепції побудови незалежної української держави. На той час у країні ще існувала певна свобода політичної думки. Пред­ставниками прогресивної інтелігенції були вчені, письменни­ки, політичні діячі. Володимир Винниченко, Роман Роздоль- ский, Борис Крупницький, Павло Христюк, Микола Хвильо­вий; Володимир Затонський, Павло Любченко та багато інших розробляли проблеми державності в Україні, відстоювали ідеї її суверенності й соборності. Погляди прогресивної українсь­кої інтелігенції відображали різноманітні політичні процеси, які відбувалися тоді в Україні — від ліберально-демократич­них, націоналістичних до соціалістичних.

До початку 1930-х років, разом із становленням та зміцнен­ням Радянської влади, більшість видатних суспільних і полі­тичних діячів, які відстоювали ідею незалежності України, були змушені емігрувати до Західної Європи. У цей час в СРСР, до якого входила й Україна, затвердився марксизм як ідеологічна основа суспільства, а соціологія була оголошена філософською наукою. Було проголошено, що «історичний матеріалізм — це і є соціологія марксизму». Соціологія була витиснута з вищої й загальноосвітньої школи й замінена новою навчальною дис­ципліною — історичним матеріалізмом.

Отже, емпіричні кон­кретно-соціологічні дослідження як несумісні зі специфікою філософської теорії були виведені за межі соціології. Конк- іктно-соціологічні дослідження «перейшли» у відомчі лабо­раторії. Розпочався процес ідеологізації всього громадського життя, у тому числі науки. Соціологія як соціальний інститут повністю припинила своє існування. Окремі соціологічні пи­ті іня розробляються в рамках суміжних дисциплін — історич­ного матеріалізму, демографії, статистики, психології. Відрод­ження соціології як науки почалося в 60-ті роки на хвилі так шаної хрущовської відлиги.

Систематичні емпіричні дослідження в Україні почалися її кінці 60-х — на початку 70-х років. У цей час створюються са­мостійні соціологічні лабораторії! та інститути. В промисловому секторі, зокрема, на металургійних, текстильних, машинобудів­них підприємствах Дніпро-петровська, Запоріжжя, Харкова, судноремонтних заводах Одеси починають вивчатися трудові відносини, механізми управління виробництвом, умови життя, залежність способу життя від соціальио-побутових і соціаль­но-демографічних чинників. У системі АН УРСР виникають перші, як вони тоді називалися, відділи конкретних соціологіч­них досліджень. Наприклад, такий відділ в Інституті філософії АН України почав функціонувати в 1969 р. Очолив його В. Черноволенко, який багато зробив для розвитку соціології в Україні.

Значний внесок у промислову соціологію здійснили со­ціологічні підрозділи Львівського та Донецького відділень Інституту економіки, зусиллями яких розроблялися методи­ка й концепції соціального планування на підприємствах. До цього часу вже вийшли «Досвід і методика конкретних соціо­логічних досліджень», «Кількісні методи в соціології», «Ме­тодологія й техніка соціологічного дослідження» В. Ядова, «Методологія й процедура соціологічних досліджень» А. Здравомислова. Неоціненну допомогу у становленні практичної соціології зробила книга «Людина і її робота», що стала для ба­гатьох дослідників настільною. За участі соціологів з України були підготовлені й випущені у світ перші навчальні посібники для слудентів і аспірантів, які згодом стали класикою соціоло­гічної літератури, — «Робоча книга соціолога» (1976), «Теорія й практика соціологічних досліджень у СРСР» (1979) та ін. У вузах виникають перші кафедри і навіть відділення соціології (наприклад, у Харківському державному університеті — за осо­бистою участю О. Якуби), профільні соціологічні лабораторії, зусилля яких були спрямовані на вивчення освітнього проце­су, системи виховання, проблем молоді в цілому. Тим самим до початку 90-х років, соціологія в Україні в цілому відновила статус самостійної науки.

Після створення в 1990 р. Інституту соціології Академії наук України, у рамках якого об'єднали свої зусилля кращі соціологічні кадри, етап становлення вітчизняної практичної соціології можна було вважати завершеним.

Разом з тим варто погодитися з думкою про те, що саме в ці роки в нашій країні утворилася прірва (не переборена дотепер) між розвитком теоретичних основ методології емпіричного со­ціологічного дослідження і практикою емпіричних досліджень. Причина розриву між «високою теорією» і «знехтуваною прак­тикою» полягала в тому, що база накопичення конкретних мето­дичних прийомів, які, з одного боку, мали відповідати необхід­ним вимогам, а з іншого боку, відповідати реальним можливос­тям їх виконання, була дуже обмеженою. Емпіричні соціологічні дослідження, які проводилися в нашій країні із середини 60-х до кінця 80-х років окремими науковими колективами або соціоло­гічними лабораторіями великих підприємств, через ряд причин не могли накопичити достатній практичний досвід.

З початку 90-х років ситуація починає кардинально зміню­ватися. Інтерес до громадської думки з боку різних соціальних і політичних структур) стимулював значне зростання кількості широкомасштабних регіональних і загальнонаціональних опитувань населення. Для одержання актуальної оперативної інформації про стан громадської думки соціологи у своїй пов­сякденній практиці були змушені використати різні методичні прийоми, які дозволяли інтенсифікувати роботу і скоротити терміни проведення опитувань. На цьому фоні створюються різні дослідницькі центри, соціологічні фірми, у тому числі за участю іноземного капіталу, які починають вивчати ринок спо­живання, аудиторію засобів масової інформації, політичні пе­реваги громадян України тощо. Різкими темпами освоюються передові соціологічні методики, що одержали міжнародне виз­нання, такі як панельний метод дослідження, гаплметрія (для виміру телеаудиторії), щоденниковий метод, фокус-групові інтерв'ю, експертні опитування і т.ін.

Основні напрямки сучасних соціологічних досліджень стосуються особливостей соціально-статусної стратифікації в умовах перехідної економіки, соціальних умов і механізмів формування сучасної ринкової економіки, чинників виникнен­ня та механізмів подолання соціальних конфліктів у процесі трансформації суспільства, національних аспектів. Вивчають­ся проблеми соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макєєв, В. Черноволенко), моніторинг громад­ської думки (Є. Головаха, Н. ІІаніна), теорія громадської думки (В. Оссовський), застосування математичних методів у соціологічних дослідженнях (В. Паніото), вивчення історії соціології (А. Ручка, В. Танчер), соціології освіти, проблем ви­щої школи (В. Бакіров, В. Волович, О. Якуба), етносоціології (Т. Рудницька, М. Шульга), соціології підприємництва (В. Во­рона, В. Пилипенко, Є. Суіменко) тощо.

У 2001 р. опублікований Указ Президента України (25.04.2001 р. N»275/2001) «Про розвиток соціологічної науки в Україні», в якому передбачені державні наукові програми в галузі соціо­логії, створення банку соціологічних даних, окреслені перспек­тиви розвитку соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних знань серед населення. Особливим рядком було виділено створення сприятливих умов для діяльності Соціоло­гічної асоціації України, що є провідним координуючим орга­ном діяльності вітчизняних соціологів.

Соціологічна асоціація України (САУ) — всеукраїнська громадська організація, що поєднує вітчизняних і закордонних вчених, колективи та установи, що працюють у сфері соціології. Раніше, у 1968-1990 рр. Асоціація функціонувала як українське відділення Радянської соціологічної асоціації, у сучасному статусі конституційована на установчому з'їзді в 1990 р. З 1993 р. вхо­дить як колективний член у Міжнародну соціологічну асоціацію.

Метою САУ є сприяння розвитку соціології в Україні, мето­дологічному і методичному забезпеченню соціологічних розро­бок, захисту законних інтересів соціологів України — членів Асоціації, підвищенню ними професійного рівня і кваліфікації. Форми роботи САУ — організація та проведення наукових кон­ференцій, семінарів, круглих столів, публікація теоретичних робіт, експертиза соціологічних проектів, навчальних програм, обмін соціологічною інформацією, координація роботи тери­торіальних відділень. Асоціація має відділення в більшості об­ластей України. Вагомим проектом САУ є щорічне проведення всеукраїнських наукових конференцій і видання їх матеріалів. Асоціація має також окремий сайт (www.sau.kiev.ua), на якому розміщений великий обсяг інформації.

Слід зазначити, що сучасний етап розвитку вітчизняної соціо­логії збігся з інтенсивною роботою різних соціологічних центрів у період проведення в Україні виборчих кампаній 2004-2008 рр. Досвід минулих виборчих кампаній в Україні свідчить про те, що система соціологічного моніторингу виборчого процесу вимагає серйозної реорганізації. Зокрема, неприпустимим пред­ставляється поява в масовому масштабі соціологічних фірм- одноденок, які фабрикують замовлені рейтинги тих або інших політичних партій і рухів. Справа дійшла до того, що серйозні соціологічні центри (Н., Центр ім. О. Разумкова) від­мовлялися від публікацій результатів своїх досліджень через острах бути «замішаними» у нечистоплотних «соціологічних іграх». «Бійся соціологів, які дані приносять», «Соціологія — політична зброя масової поразки» і тому подібні висловлення, що з'явилися на сторінках вітчизняної преси, звучали явно не на користь соціологів. Найбільшим звинуваченням, висунутим на адресу соціологів була й залишається неадекватність (заан- гажованість) соціологів при вивченні політичного життя краї­ни, а це не тільки не сприяє стабілізації політичного клімату, але й може призводити до ще більшої його дестабілізації. Як приклад можна розглянути ситуацію з екзит-полом під час ви­борчої кампанії 2004 р., коли його результати, а точніше їх ін­терпретація як доказ «фальсифікації» виборів спровокували по суті події на Майдані та проведення 3-го туру президентської кампанії. У цьому зв'язку представляється однозначно непри­пустимим використання ресурсу соціології як засобу вирішення кон'юнктурних політичних проблем, пов'язаних з боротьбою за владу. На сьогоднішній день важко переоцінити морально- етичний аспект поведінки окремих представників соціологіч­ного співтовариства. Скоріш за все, створення в країні дійсно незалежної та сильної соціологічної служби, як і раніше, акту­альним залишається завданням на найближчу перспективу.

Соціологія — порівняно молода наука. І для неї питання як вивчати життя суспільства сьогодні, мабуть, є навіть гострішим і важливішим, ніж питання, що вивчати. Проте, результати до­слідження тісно пов'язані не тільки з методом вивчення. Для становлення науки позиція самих дослідників, особливо в пе­реломні історичні моменти, має велике значення, оскільки, для того, щоб розуміти життя, мало винайти особливі засоби пізнання.