Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 1848 – 1849 рр.

Активними учасниками революції 1848— 1849 pp. стали українці Західної України. Уряд, прагнучи не допустити участі в революції наймасовішої суспільної верстви — селянства, пішов на скасування кріпосницької системи. Зокрема, у Галичині панщину з великою поспішністю відмінили у квітні 1848 p., майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях імперії. За скасування панщини поміщики отримали грошові відшкодування від держави і звільнення від низки податків. Крім того, за ними залишалися так звані сервітути, тобто ліси і пасовища, якими користувалися селяни. На підставі закону селяни могли й далі ними користуватися, але були зобов'язані платити за них поміщикам на основі «добровільних угод». Це спричинило численні виступи протесту селян.

Закон про скасування панщини певний час не поширювався на Буковину, що викликало бунти селян, котрі відмовлялися відробляти панщину. Лише в серпні 1848 р. під тиском селянських заворушень закон поширився і на цей край. На Закарпатті під час революції 1848 р. панщина була формально теж скасована, але насправді існувала ще п'ять років.

2 травня 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духівництво створили у Львові політичну організацію Головна руська рада. Керівники ГРР вимагали розділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), до складу якої увійшли б Північна Буковина та Закарпаття. Але імператорський уряд відмовився провести цю реформу. У Галичині, крім Головної руської ради, діяли ще дві політичні організації — Центральна народна рада (ЦНР) та «Руський собор» (PC), які взяли участь у боротьбі за владу в краї.

Український національно-визвольний рух досяг успіхів у культурно-просвітницькій діяльності: стала виходити українська газета «Зоря Галицька», почалося будівництво Народного будинку у Львові; було створено кафедру української мови та літератури (очолив Я. Головацький) при Львівському університеті; відкривалися народні клуби, крамниці для продажу книг. Однак радикально налаштовані студенти та робітнича молодь спробували збройним шляхом досягти корінних змін. У ніч з 1 на 2 листопада 1848 р. у Львові спалахнуло збройне повстання. Після придушення повстання на території Галичини було введено військовий стан. У 1851 р. було ліквідовано Головну руську раду.

Революційні події 1848—1849 pp. спричинили активізацію селянського руху в Західній Україні. Л. Кобилиця в листопаді 1848 р. організував визвольний похід по Буковині. З озброєним загоном своїх прихильників він виганяв з Буковини австрійських чиновників і землевласників, передавав землю селянам. Повстання швидко поширювалося. Австрійська влада змушена була задіяти проти повсталих регулярні війська. Л. Кобилицю було схоплено, і під час тривалого слідства і тортур він помер. Повстання було розгромлене.

Отже, незважаючи на поразку українського національно-визвольного руху в ході революції 1848—1849 pp., імперська влада була змушена провести важливі реформи: скасування кріпосного права; надання українцям місць у рейхстазі). Революція 1848—1849 pp. сприяла формуванню національної самосвідомості українського народу, зростанню його політичної активності.

Будителі Закарпаття.

Діячі відродження тут називалися "будителями"

А.Бачинський: очолював уніатську церкву Закарпаття. Він глибоко переймався проблемами розвитку шкільництва в краї. А.Бачинський активно сприяв відкриттю народних шкіл, справі підготовки вчителів та підтримки здібної молоді. За його наказом церковну літературу привозили з Росії та України. Створена ним бібліотека церковної і світської літератури, що стала доступна широкому загалу читачів.

Фігараші.Відомим діячем закарпатського відродження був І.Фігараші. Він навчався в Ужгороді та Відні. Згодом був призначений ректором духовної семінарії в Ужгороді, а потім – у Відні. займався вивченням історії мови русинів. Він був автором «Русько-угорської чи мадярської граматики».

Лучкай. Вільно володів європейськими мовами, латиною, і уклав навіть «Словник і алфавіт» ефіопської1 мови. Він уклав «Граматику слов’яноруську» – першу в західноукраїнських землях граматику літературної руської мови, що була видана латиною у 1830 р. Йому належить і найперша розвідка з історії Закарпаття «Історія карпатських русинів» у 6-ти томах, що також була написана латиною.

У цей період ціла низка талановитих діячів культури, освіти та науки, котрі ґрунтовну освіту поєднували з новими науковими ідеями та літературними принципами, вимушені були, в умовах наступу політичної і культурної реакції, впровадження політики мадяризації, залишити Закарпаття. Свій талант і знання вони віддали Росії, Україні, Польщі.

До цієї генерації блискучих закарпатських інтелектуалів належали – І.Земанчик, відомий фізик, математик; П.Лодій, який був професором Львівського, Краківського та Петербурзького університетів; М.Балудянський, економіст і правник за фахом, перший ректор Петербурзького університету, І.Орлай, директор Ніжинського та Одеського ліцеїв,

І.Орлай вчився на філософському факультеті Львівського університету та богословському факультеті Пештського університету. Вивчав грецьку, єврейську мови. Після того, як йому було відмовлено працювати в Пештському університеті, він у 1791 р. емігрував до Росії. Кенігсберзький університет присвоїв йому звання доктора словесних наук і філософії. І.Орлай – автор творів з історії Закарпаття – «История о Карпато-Россах» і «О Юго-Западной Руси».

М.Балудянський навчався в Угорщині та Відні. З 1804 р. переїздить до Петербурга. М.Балудянський за фахом економіст і правник, саме йому належить заслуга введення до наукового вжитку в Росії поняття «політична економія»,. багато зробив для науки права, економіки та філософії.

До видатної когорти закарпатських інтелектуалів належав П.Лодій. Він – автор підручника: «Полный курс философии».

На початку XIX ст. на Закарпатті виникає ще один культурний центр у Пряшеві. Саме у Пряшеві О.Духнович створив гурток русинських інтелектуалів, письменників, культурних діячів. Його вірш «Підкарпатськії Русини», як національний гімн, проіснував аж до 1939 р. Він багато зробив для реорганізації шкільної освіти в краї. Його буквар під назвою «Книжиця читальная для начинающих», виданий у 1847 р. О.Духнович були представником москвофільської течії в будительстві.

Під прапором боротьби з Угорщиною та мадярськими впливами утворився і протилежний, австрофільський табір закарпатських будителів. Очолював цей табір Адольф Добрянський, який відстоював принцип «австрійського федералізму». А.Добрянський сформулював програму об’єднання усіх західно-українських земель під владою Австрійської держави.