Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х рр.

До середини 1930-х рр. ціною неймовірних зусиль народу були досягнуті успіхи в розвитку народного господарства. Водночас у політичному житті суспільства ставав більш помітним відхід від демократичних принципів. Проголошена Й. Сталіним теорія «загострення класової боротьби» у ході подальших перемог соціалістичного будівництва призвела до поширення репресій. Прийняті в цих умовах Конституція СРСР (1936) і Конституція УРСР (1937) не забезпечували фактичного втілення в життя своїх демократичних положень (скасування обмежень прав деяких категорій населення, недоторканність особи і житла, таємниця листування тощо). На початку 1930-х рр. українізація стала розглядатися як прояв націоналізму; активізувався процес русифікації; відбувалося встановлення жорсткого контролю тоталітарного режиму над громадсько-політичним життям.

Необґрунтовані репресії на рубежі 1920—1930-х рр. були початком тотального знищення народу в 1935—1937 рр. Жертвами репресій стали всі прошарки населення: партійні й державні діячі, революціонери, вчені, військові, діячі мистецтва, вчителі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція і фахівці радянської генерації, робітники, селяни.

Першим кроком до масового терору стала кампанія по боротьбі з «саботажниками» і «шкідниками». Навесні 1928 р. розпочався сфабрикований процес із так званої «шахтинської справи». На лаві підсудних опинилися представники технічної інтелігенції, а також керівники промисловості, що нібито створили «Харківський центр» для проведення різних «шкідницьких» акцій на шахтах, заводах, фабриках. Почалася відкрита боротьба проти національної української інтелігенції.

Далі було сфальсифіковано процес над українською елітою (так звана справа «Спілки визволення України»). Репресіям було піддано 45 учених, письменників та інших відомих діячів України: С. Єфремова, В. Чехівського, О. Ніковського, Г. Голоскевича та інших.

Сталінському режиму необхідно було цілком підкорити собі українську інтелігенцію.

У республіці «розкрили» безліч «контрреволюційних» організацій (Укра­їнський національний центр, Українська військова організація, Білогвардійський терористичний центр), а також різні «шпигунсько-троцькістські» організації. Були репресовані видатні представники українського національного відродження — М. Войчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Лесь Курбас.

За абсурдним звинуваченням у 1933 р. був репресований Остап Вишня. Наступного року розстріляли Г. Косинку, О. Близька. У цілому жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, що мешкали і працювали в Україні. Подібних репресій зазнали також діячі театрального мистецтва, музики, кіно, живопису, графіки, скульптури тощо. Були репресовані й розстріляні академіки АН УРСР М. Свитальський, М. Яворський. Переслідуванням піддавалися Л. Ландау, М. Грушевський, М. Слабченко та інші.

Був нанесений катастрофічний за своїми наслідками удар по армії. За півтора року в Київському і Харківському округах було репресовано близько 45 командирів стрілецьких з'єднань, у тому числі 17 комдивів, 18 комбригів. У 1937—1938 рр. були знищені коменданти всіх Укріплених районів (особливі з'єднання на території України). Були репресовані й розстріляні маршал Іона Якір, воєначальник Б. Думенко. Таким чином, перед початком Другої світової війни армія лишилася без провідних воєначальників.

Компартія України, керівні діячі республіки також були піддані репресіям (X. Раковський, С. Косіор, В. Затонський, В. Чубар та інші). У 1933— 1938 рр. внаслідок партійних «чисток» кількісний склад КП(б)У зменшився більш ніж на 260 тис. осіб. У 1937 р. з 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У було знищено 10 осіб.

Атмосфера в суспільстві була гнітючою. За виразом відомого історика Р. Конквеста «республіка стала вотчиною НКВС».

Норми моралі поступилися місцем боротьбі за виживання. Тоталітарна система заохочувала доноси і наклепи.

Пік репресій припав на лютий—березень 1937 р. Для швидкого розгляду політичних справ і позасудового розгляду створювалися особливі трійки, що виносили вироки без участі обвинувачуваного.

Висновок. Сталінський терор позбавив волі та життя сотні тисяч людей. Гинула віра людей у добро, руйнувалися авторитети та світлі ідеали. І навпаки, заохочувалися низькі вчинки — доноси, наклепи. У країні сформувався тоталітарний режим, що підкорив собі усі сфери життя суспільства.

■ Дати: 1936 р., 1937 р.

■ Поняття, терміни, назви: репресії, Спілка визволення України, Український національний центр.