Гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надійної допомоги ззовні неможливо забезпечити І перемогу над поляками і зберегти козацьку державу.
Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це приналежністю росіян і українців до православної віри, близькістю їх мов, культур.
Українська сторона, починаючи з 1648 р. неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки козаки й поляки не виснажать одне одного.
Із листа Б. Хмельницького московському царю: ”…мы бога молим, чтобы ваше царское величество, яко правдивый и православный Государь, над нами царем и самодержцем был. А мы готовы умирать за Ваше царское величество и с найнижайшими послугами нашими рыцарскими вашему Царскому Величеству отдаемся... ”
У 1653 р. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною.
Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який 2 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорізького під протекторат московського царя. В Україну для переговорів з гетьманом було вислане спеціальне посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним.
Історичні обставини та хід Переяславської Ради. Українсько-російський договір та його оцінки в сучасній історичній літературі.
18 січні 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя.
Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю.
Присягати відмовились полковники Іван Богун, Іван Сірко, Уманський і Брацлавський полки, Запорізька Січ. Проти присяги виступило і київське духовенство (ось чому рада пройшла у Переяславі).
Цей союз відразу настроїв проти України і хана, і Туреччину.
Замість 23 статей, запропонованих українською стороною, цар погодився тільки на 11 статей, що і підтвердив “Жалуваною грамотою гетьманові і Війську Запорізькому” від 27 березня 1654 р.
Інші справи були вирішені окремими царськими грамотами (вольності Запорізького війська, Чигиринське староство при гетьманській булаві, права шляхти).
Треба сказати, що з боку Хмельницького угоду було укладено юридично недбало і нерозумно, в той час як російська сторона все осмислила всебічно і в перспективі.
Основні положення "Березневих статей"
-Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Росії;
- влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар: передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького;
- чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;
- в містах зберігалося право на самоуправління;
- визнавалася самостійність української православної церкви;
- Україна отримала право вести зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною;
- передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.
ОЦІНКА ДОГОВОРУ 1654 РОКУ
Серед істориків немає згоди в оцінці характеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні їх копії.
Український історик В.Липинський вважав, що угода була тимчасовим військовим союзом України з Москвою проти Польщі.
За офіційною радянською теорією, Переяславська угода стала результатом прагнення українців і росіян до возз'єднання і що возз'єднання двох народів було основною метою визвольної боротьби українського народу і самого Б.Хмельницького.
Насправді ж, Б.Хмельницький сподівався, спираючись на підтримку Москви, завершити, нарешті, війну проти Польщі, розширити і зміцнити козацьку державу.
Суспільно-політичні причини та обставини розгортання громадської війни та поділу козацької України на два гетьманства (вересень 1657р. – червень 1663р.). Українське суспільство в умовах «великої руїни».
Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман.
Восени 1660 р, після невдалих військових операцій проти Польщі Ю.Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах (відновлювалися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства).
Більшість козацтва І старшини Лівобережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю.Хмельницький склав булаву.
Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на російський уряд.
Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.
Трагічний період, який розпочався для українського народу після смерті Б.Хмельницького (1657 р.) позначився боротьбою між представниками казацької верхівки, увійшов в історію під назвою «Руїна».
Основні причини виникнення Руїни
- Загострення суперечок у середовищі української державної еліти.
- Виникнення гострих соціальних конфліктів.
-Охоплення значної частини народних масс, і насамперед козатцтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядкуватися будь-якій владі.
-Активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Осьманської імперії та Кримського ханства.
