Іван Степанович Мазепа був гетьманом у 1687-1709 рр., роки його життя - 1639-1709. Народився він у знатній українській православній шляхетській родині, дістав добру освіту, навчався у Київському колегіумі, єзуїтському колегіумі у Варшаві. Між 1649-1652 рр. був взятий до двору короля Яна Казимира, служив пажем. Бував у країнах Західної Європи, знав кілька іноземних мов. Виконуючи королівські доручення, був посланцем до гетьманів І. Виговського (1659), Ю. Хмельницького (1662), П. Тетері (1663). У 1663 р. залишив королівську службу. У 1669 р. перейшов на службу до П. Дорошенка, був ротмістром Надвірної гвардії, потім генеральним осавулом та генеральним писарем. У 1674-1675 рр., як посланець П. Дорошенка до Константинополя, потрапив у полон до запорозьких козаків І. Сірка, який відправив його до І. Самойловича, до якого І. Мазепа увійшов в довіру. У 1685 р. він став генеральним осавулом, встановив дружні стосунки з царським урядом. Тому, у 1687 р., коли І. Самойловича було заарештовано, І. Мазепу обирають гетьманом.
І. Мазепа є одним із найвидатніших та найбільш суперечливих політичних діячів України тієї доби.
2. Діяльність І. Мазепи як гетьмана припадає на складний період. У Росії в цей час, за правління Петра І, відбувається зміцнення абсолютизму і посилюється наступ на автономні права України. І. Мазепа, як талановитий дипломат і державний діяч, намагався запобігти цьому, тому проводив хитру, обережну, гнучку політику. Він завойовував довіру Петра І, використовуючи це для забезпечення інтересів Гетьманщини та своїх власних. Він ревно виконував накази царя, особливо надаючи активну допомогу у війні з Туреччиною під час Азовських походів.
Одночасно І. Мазепа проводив політику зміцнення влади козацької старшини, роздає їй земельні володіння. Не забуває й про себе і стає одним з найбагатших людей в Європі, володіючи 100 тисячами кріпаків.Також І. Мазепа виступає і як меценат. Він виділяє багато грошей на розвиток релігії та культурних установ, будує чудові церкви. У 1701 р. Києво - Могилянський колегіум дістає статус академії. За І. Мазепи відбувається її розквіт, кількість студентів досягає 2 тисяч. Також при І. Мазепі засновується чимало шкіл і друкарень.Зміцнення старшинського землеволодіння вело до відродження феодальних відносин у Гетьманщині, до посилення експлуатації селян і рядових козаків. Щоб запобігти соціальній напрузі, І. Мазепа намагався врегулювати повинності селян та забезпечити права рядових козаків. Але в цілому, внутрішня політика І. Мазепи, яка за змістом була класовою, в інтересах козацької старшини, сприяла зміцненню в Гетьманщині феодальних порядків.У зовнішній політиці І. Мазепа прагнув поширити свою владу й на Правобережну Україну. У 1704 р., в умовах війни Росії зі Швецією, Мазепа, за дозволом Петра І, окуповує Правобережжя.У 1700-1721 рр. тривала Північна війна Росії зі Швецією, під час якої політика І. Мазепи починає змінюватись. В умовах війни Петро І посилює вимоги до Гетьманщини, практично ігноруючи її автономний статус, а саме: вимагаючи участі козацьких полків у бойових діях за межами України, встановлюючи нові повинності, вимагаючи людей на будівництво каналів та фортець. Також царем виношувалися плани про перетворення козацьких полків на регулярні частини російського війська, про позбавлення Гетьманщини автономного статусу. Усе це викликало занепокоєння козацької старшини та гетьмана, бо створювало загрозу втрати влади та й самої державності. За таких умов, спираючись на підтримку частини старшини, з 1705 р. І. Мазепа починає таємні переговори з противниками Петра І - шведами та королем Речі Посполитої, ставлеником шведів, Станіславом Лещинським. Усе це в глибокій таємниці тривало кілька років.Восени 1708 р. армія шведів прямує до Гетьманщини, що ставить І. Мазепу перед вибором І він його робить. У жовтні 1708 р. І. Мазепа відкрито переходить на бік Карла ХІІ. Реакція Петра І була адекватною. Відразу ж з'являється маніфест про зраду гетьмана, а сам він піддається церковній анафемі. У листопаді 1708 р. російські війська, очолювані Меншиковим, захопили та знищили Батурин, столицю І. Мазепи, де були приготовлені великі запаси для шведської армії. У Гетьманщині російські війська розгорнули жорстокий терор проти прихильників І. Мазепи. Народ же насторожено поставився до шведів, які були іновірцями і до того ж скоро змушені були силою здобувати собі продовольство та ін. Єдиним визначним успіхом І. Мазепи став перехід у березні 1709 р. на бік Карла ХІІ Запорозької Січі, коли до шведів прийшли кілька тисяч запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костєм Гордієнко. У відповідь у травні 1709 р. російські війська захопили та зруйнували Запорозьку Січ.
Нарешті, 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка закінчилася поразкою шведів. Карл ХІІ із залишками армії та І. Мазепа з кількома тисячами козаків втекли на територію Туреччини. У цьому ж році І. Мазепа помер у Бендерах.Частина старшини та кілька тисяч запорожців склали мазепинську еміграцію. По смерті І. Мазепи постало питання про обрання нового гетьмана. 5 квітня 1709 р. на козацькій раді у Бендерах гетьманом було обрано Пилипа Орлика, який при І. Мазепі був генеральним писарем, його однодумцем.
На цій же раді були прийняті „Пакти та конституції законів та вільностей війська запорозького" або „Конституція" П. Орлика. 10 травня 1710 р. Карл ХІІ схвалив цей документ як протектор. Сама "Конституція" складалася з преамбули та 16 статей. Україна проголошувалася практично незалежною державою під протекторатом шведського короля, на чолі якої був гетьман. Влада гетьмана була обмежена Генеральною Радою, яка складалася з генеральної, полкової, сотенної старшини, виборних делегатів (по одному) від полків і представників Запорозької Січі. Фактично це був козацький парламент. Тричі на рік, на Різдво, Пасху, Покрову, Генеральна рада повинна була збиратися постійно. Під особливим контролем перебувала влада гетьмана у сфері фінансів та судочинства. Також виявлялася турбота про непривілейовані верстви населення, чітко визначалися права та суспільний статус Запорозької Січі, як автономної формації. Православ'я проголошувалося панівною релігією в державі. Власне в основу державного та суспільного устрою були покладені широкі демократичні засади, притаманні козакам. Але практичного значення „Конституція" П. Орлика не мала, бо не була реалізована, оскільки незалежну Українську державу відродити не вдалося.Але П. Орлик прагнув до цього. У 1711 р. під час російсько-турецької війни він зробив спробу закріпитися на Правобережжі, але спільний похід запорожців з татарами закінчився невдачею. Надалі П. Орлик до кінця життя продовжував справу І. Мазепи, боровся за незалежну Україну. Перебуваючи в Туреччині, Швеції, Франції та інших країнах, П. Орлик закликав європейські держави об'єднатися проти Росії, доводячи необхідність створення незалежної Української держави. Помер П. Орлик у 1742 р.
