На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня — на початку вересня 1914 зійшлося тільки 10 000, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2 500 стрільців.
Ядро легіону становили активісти січово-сокільського, пластунського та стрілецького руху, вчорашні гімназисти та студенти; були також викладачі, правники, митці, представники селянства тощо. Серед них Балюк, Вітовський, Горук, Коссак, Лепкий, Назарук та інші. Першим фіційним командиром легіону був М. Галущинський.
Створення легіону УСС ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його становлення відбувалося в структурах австрійської армії – то був тоді єдино можливий шлях до організації укр. війська – це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси.
Протягом 1914- І пол. 1915 р. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку(29 квітня-2 травня 1915р.), де УСС вкрили себе невмирущою славою, але зазнали значних втрат.
Навесні 1915 року німецько-австрійські війська почали так звану Горлицьку операцію, у ході якої прорвали оборону російських військ і змусили противника залишити Галичину. Знесилені курені УСС були виведені у запас і майже місяць знаходилися в лісах над Золотою Липою, з‘єднавшись із своєю тиловою частиною, що мала назву Кіш, або "Кадра".
У Коші навчали письменності, прилучали до культури: діяли бібліотека, стрілецький хор під керівництвом М.Гайворонського. Молоді стрільці активно допомагали місцевому населенню в справі організації освітньо-культурних заходів та по господарству.
Наприкінці серпня 1915 року галицькі частини знову були втягнуті в запеклі кровопролитні бої в степах між Серетом і Стрипою в районі сіл Семиківці, Соколів, Сокільники.
Надзвичайно велику і важливу діяльність розгорнула так звана Пресова Квартира, своєрідний центр, що організовував і спрямовував духовне, культурне і творче життя легіону. В ньому працювали А.Лотоцький, Л.Лепкий, А.Баб‘юк, О.Назарук, Л.Лепкий, Р.Купчинський, О.Курилас та інші талановиті письменники, художники, журналісти, композитори. Зусиллями митців налагоджено випуск альманаху “Червона Калина”, сатиричних журналів “Самохотник”, “Самопал”, видавались книжки тощо.
Влітку 1916 р. російська армія здійснила Брусиловський прорив. Австрійське командування планувало прикрити січовими стрільцями найбільш важливу ділянку – залізничний і мурований шлях Підгайці-Бережани. Полк УСС на чолі з новопризначеним командувачем австрійським підполк.А.Вариводою нараховував в той час 47 старшин і 1685 стрільців. Не маючи досить часу, щоб організувати оборону, перед загрозою розгрому 12 серпня стрільці змушені були відійти до г.Лисоні.
29 вересня російські війська вже втретє розпочали штурм оборони австрійців. Бій за гору Лисоня тривав три дні. Оточені ворогом, галицькі стрільці трималися стійко, але переважаючі сили росіян зламали їх опір. Це була тяжка поразка Українських Січових Стрільців.Загинуло майже 700 бійців. Тільки за рахунок вцілілої технічної сотні чисельність полку була доведена до 400 чоловік.
У жовтні 1916 року вцілілі залишки полку були виведені на Волинь, де січовики відновлювали сили, а також надавали велику допомогу населенню в с/г та організації освітньої мережі. Лише у 1917 році полк УСС знову повернувся на фронт і зайняв ділянку оборони під Бережанами, в районі села Куропатники.
29 червня 1917 року відбувся останній бій УСС з російськими військами в районі с.Конюхи на Бережанщині.
. Командант Ф.Кікаль проявив безпорадність, в результаті якої з великою групою старшин і стрільців потрапив у полон. У полку залишилося всього 450 бійців.
У січні 1918 р. між Україною та Німеччиною було укладено Брест-Литовський договір, згідно з яким січовиків в складі австрійського війська послали на Наддніпрянщину для її звільнення від більшовиків. Виконавши свою місію, стрільці відмовилися приймати участь в придушенні селянських повстань проти нової української влади – гетьмана Скоропадського, і були відправлені на початку 1918 р. на Буковину.
Утворення СРСР
Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів - від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах. Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів» та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів РОСІЇ та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій - УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.
Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, - Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. - Інститут міжнародних відносин).
Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип - принцип рівних прав у складі федерації.
10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.
Утворення СРСР,УСРР.
