Головні військові злочинці

Конференція вирішила, що питання головних злочинців війни повинен після закриття конференції підлягати розгляду трьома міністрами закордонних справ для доповіді у належний час.

На Кримської конференції мали місце переговори між британської, американської і півстоліття радянської делегаціями для укладання вичерпного угоди щодо заходів за захистом, забезпечення і репатріації (повернення там) військовополонених і громадянських осіб Великобританії, Радянського Союзу, і Сполучених Штатів Америки, звільнених союзними збройних сил, що вступають Німеччину. Тексти підписаних 11 лютого Угод між СРСР і з Великобританією та між СРСР і Сполучені Штати Америки тотожні. Угоду між Радянський Союз і з Великобританією підписано В.М. Молотовим іИденом. Угоду між Радянський Союз і Сполучені Штати Америки підписали генерал - лейтенант Гризлов і генерал Дін. [4]

Відповідно до цимиСоглашениями, до того часу, коли будуть виділено транспортні засоби для репатріації громадян союзників, кожен союзник надаватиме харчування, одяг, лікарняне обслуговування та задовольняти інші справи громадян союзників. Радянські офіцери допомагатимуть британським і американським владі у тому завданню обслуговування радянських громадян, звільнених британськими і з американськими збройних сил протягом періоду часу, що вони перебуватимуть на континенті Європи або вСоединенном Королівстві, очікуючи транспорту для перевезення їх додому. [14]

У обслуговуванні британських підданих і американських громадян Радянському Уряду допомагатимуть британські і американські офіцери.

Бо тепер було досягнуто згоди, три уряду зобов'язуються надавати усіляку допомогу, сумісну з вимогами ведення воєнних операцій у цілях забезпечення швидкої репатріації всіх таких військовополонених і громадянських осіб.

Результати Кримської конференції 1945 року, у принципі, досить добре висвітлені у історіографії. Але порушувалося у ньому питання, котрий тривалий час фактично відомий широкій міжнародній громадськості.

10 лютого 1945 року у Кореїзі, в Юсуповському палаці, де розміщувалася резиденція Сталіна, відбулася його зустріч із прем'єром - міністром Великобританії Черчіллем і котра супроводжувала його міністром закордонних справИденом. На зустрічі про репатріації радянських громадян, опинилися у результаті війни поза СРСР (військовополонені, остарбайтери (від ньому.Ostarbeiter - працівник зі Сходу) - визначення, прийняте Третьому рейху для позначення людей, вивезених із країн Східної Європи пов'язано з метою використання газу як безоплатною чи низькооплачуваної робочої сили в, солдати добровольчих формувань вермахту). Відповідно до Ялтинських угод, усі вони, незалежно від своїх бажання, підлягали видачі СРСР, значна частина їхніх виявилася згодом у таборах і було разстріляна. Невипадково них з легкої рукиисторика-емигранта Миколи Толстого почали називати «жертвами Ялти». [21]

Ось що написав звідси очевидець тих подій – колишній радянський лікар Георгій Александров в циклі статей, опублікованих у емігрантському журналі «Соціалістичний вісник» в 1949 - 1952 рр. [1] Потому, як він армія потрапила до оточення, вона сама був у німецькому полоні. У статті «Шлях в західний бік» Р. Александров із жалем писав про незавидної долі радянських громадян, фактично «зданих» фашистам власної владою: «Ми знаємо з перших днів полону, що наш батьківщина і сталінська влада поставила нас поза законом. На етапах і привалах радянські літаки закидали колони полонених бомбами і поливали нас кулеметним вогнем. Упродовж років полону і фашистської неволі до нас потребу не дійшла жодна звісточка з батьківщини, - радянська батьківщина не надіслала нам жодного шматка черствого сухаря... І всі - таки більшість дивомвиживших радянських полонених потягнулося там…смерши (незалежні контррозвідувальні організації у СРСР), особливі відділи, Міністерство держбезпеки й інші каральні органи зустріли їхфильтровочними комісіями, знущаннями, побиттями, катуваннями, в'язницями, посиланнями і розстрілами… Тих із нас, хто мав великий досвід і сила опору, знав, що зворотного повернення там нам просто немає… шлях Схід закритий». [1]

Приміром, 12 липня 1945 року американці зіштовхнулися з цим випадком масового опору російських примусовому поверненню там у СРСР: вКемптене кілька які підлягають репатріації людина покінчили життя самогубством; аналогічний випадок стався 29 червня 1946 року у американськомуФорте Діке (США). [1]

Ми аж ніяк не намагаючись виправдовувати Сталіна - який мав на той час нагромаджено вже досить великий політичний досвід боротьби зі своїм народом, - годі не рахуватися позицію західних союзників Сталіна, які у загальному - то без особливих мук з СРСР з цього питання й іноді з особливою жорстокістю видавали вождю своїх громадян - для фактично неминучої розправи.

У цьому світлі вивчення історії кримськотатарського народу цікавим представляється уривок із листа роботи «Жертви Ялти» Миколи Толстого: «Усього вісім місяців до Ялтинської конференції НКВС, після серії масових убивств, депортував із Криму всіх кримськотатарського народу. Транспортні кошти на операції виділили англійськими і з американськими військами в Ірані, і на думку радянських офіційних осіб про, союзникам було відомо призначення вантажівок. Втім, задум Сталіна зовсім не від вирізнявся оригінальністю - Гітлер теж мав намір вивезти із Криму й усе населення і заселити півострівтирольскими німцями, але проти плану виступив Гіммлер. Масове виселення кримськотатарського народу непросто передувало угоді, яке пропонували зараз Сталіну Іден і Черчілль; саму угоду хіба що завершувало операцію з їхнього виселенню. Річ у тім, кілька тисяч татар пішли в західний бік ще до його заняття Криму Червоною Армією у травні 1944 року. Майже всі загинули від рук нацистів, які взяли за євреїв (мусульманський звичай, як та юдейський, передбачав обряд обрізання). Ще близько 250 людина вижили й потрапили у Німеччині руки англійської армії. Вони просили дозволу емігрувати до Туреччини, але 21 червня 1945 року 21-а група армій отримала запрошення від Патріка Діна з МЗС тверді інструкції у тому, що, відповідно до Ялтинським угодою, кримських татар мають повернути Сталіну. Цей народ довгі десятиліття позбавили права повернутися до родинний маєток». [21]

У цьому світлі вивчення історії кримськотатарського народу цікавою видалася зміст діалогу Президента США Рузвельта зі Сталіним, зафіксованого однією з документів фонду Й.Сталіна в Російському Державному архіві соціально - політичної історії: «Рузвельт говорив, що почувається у Лівадії дуже добре. Коли він не президентом, він хотілося б попросити у радянського уряду продати йому Лівадію. Він, Рузвельт, дуже любить лісівництво. Він посадив б дуже багато дерев на горах поблизу Лівадії. Товариш Сталін відповідав, що є щемалокультурную країну, багато потрібно тут розвинути». [14]

Мабуть, останнє висловлювання Сталіна можна було б залишити поза увагою, коли вона був настільки симптоматично, а то й сказати символічно - саме на цей час узяли курс - на «новий Крим», покладено край «татарщиною» - тобто. про те «>малокультурним» - в інтерпретації Сталіна - Кримом, яким він був за кримських татар. Втім, важко, зумів американський візаві Сталіна розшифрувати таємний зміст цього висловлювання.

ялтинський кримський конференція

2.4 Розгляд питання про репарації

Укотре постало питання про репарації. Проте союзники не змогли остаточно визначити суму компенсацій. Вирішили лише, що навіть Великобританія віддадуть Москві 50 відсотків усіх репарацій. [23]

Підписано наступний протокол: Протокол про переговори довідалася між главами трьох урядів на Кримської конференції в питанні про репарації натурою з Німеччини.

Глави трьох урядів домовилися ось що:

1. Німеччина зобов'язана відшкодувати в натурі збитки, заподіяний нею ході війни союзним націям.

>Репарации повинні виходити насамперед тими країнами, які винесли головну тяжкість війни, понесли найбільших втрат і організували перемогу над ворогом. [17]

2.Репарации повинні стягуватися з Німеччині трьох формах:

а) одноразові вилучення протягом двох років за капітуляції Німеччині чи у припинення організованого опору з національного багатства Німеччини, який би як у території Німеччині, і за її межами (устаткування, верстати, суду, рухомий склад, німецькі вкладення по закордонах, акції промислових, транспортних, судноплавних та інших підприємств Німеччині тощо.), причому ці вилучення слід провести переважно із метою знищення військового потенціалу Німеччини;

б) щорічні товарні постачання з поточної продукції протягом періоду, тривалість якого має бути встановлено;

в) використання німецького праці. [17]

3. Для вироблення з урахуванням вищевикладених принципів докладногорепарационного плану у Москві створюєтьсямежсоюзная комісія з репараціям у складі представників від СРСР, навіть Великобританії.

4. Що стосується визначення спільної суми репарацій, і навіть її розподілу між постраждалими після німецької агресії країнами радянська і американська делегації погодилися ось що: «Московська комісія з репараціям в початковій стадії своєї роботи прийме рішення на як база до обговорення пропозицію Радянського уряду у тому, що це загальна сума репарацій відповідно до пунктами «а» і «б» параграфа 2-го повинна бути 20 мільярдами доларів І що 50% цієї суми йде Радянському Союзі». Британська делегація вважала, що надалі до розгляду питання про репарації Московської комісією з репарацій неможливо знайти названі ніякі цифри репарацій. [17]

Питання, що стосуються міжнародної організації безпеки

У Ялті вирішено провести установчу конференцію ООН в квітні 1945 року. Радянське пропозиції щодо членство радянських республік у майбутній ООН було винесено, проте їх кількість обмежувався двома - Україною і Білоруссю. На Ялтинської конференції укладено угоду з вступу СРСР війну проти Японії після двох - місяці після закінчення війни у Європі. У результаті роздільних переговорів Сталіна з Рузвельтом і Черчіллем було досягнуто домовленості про посилення позицій СРСР Далекому Сході. Основна частина військових зусиль проти Японії припадала на США, вони були зацікавлені у якнайшвидшому вступі СРСР війну Далекому Сході. [5]

У Ялті було розпочато реалізацію ідеї нової Ліги Націй. Союзникам була потрібна міждержавна організація, здатна запобігти спроби змінити встановлені кордону сфер впливу. На конференціях переможців у Тегерані і Ялті і проміжних переговорахДумбартон -Оксе склалася ідеологія Організації Об'єднаних Націй.

Вирішили:

1) що конференція Об'єднаних Націй в питанні про гаданої всесвітньої організації мусить бути скликана у середу 25 квітня 1945 року й слід провести Сполучених Штатів Америки;

2) що у цю конференцію мали бути зацікавленими запрошені такі держави:

a) Об'єднані Нації за складом на 8 лютого 1945 р.,

b) з котра приєдналася націй, які оголосили війну загальному ворогу до 1 березня 1945 р. (У разі під терміном «які пристали нації» мають на увазі вісім приєднантів націй і Туреччина). Коли відбуватиметься конференція про всесвітньої організації, делегати Об'єднаного Королівства і Сполучених Штатів Америки підтримають пропозиції щодо допуск до початкового членства двох Радянських Соціалістичних Республік я, саме України та Білорусі;

3) що уряд Сполучених Штатів від імені трьох держав проконсультується з урядом Китаю та з французьким тимчасовим урядом на рішення, прийнятим на справжньої конференції, щодо гаданої всесвітньої організації;

4) що текст запрошень, які розіслані всім державам, які беруть участь в конференції, може бути наступний:

Запрошення

«Уряд Сполучених Штатів Америки від імені і від урядів Об'єднаного Королівства, Союзу Радянських Соціалістичних Республік я і республіки Китаю, і навіть від імені тимчасового уряду Французької Республіки запрошує уряд ……… представників на конференцію Об'єднаних Націй, що має відбутися 25 квітня 1945 роки або банку невдовзі після цієї дати в Сан-Франциско, Сполучених Штатів Америки, на підготовку статуту загальної міжнародної організації підтримки міжнародного світу та безпеки.

>Вишепоименованние уряду пропонують, щоб конференція розглянула як для такого статуту пропозиції щодо установі загальної міжнародної організації, які були у жовтні минулого року результаті конференції уДумбартон -Оксе які були доповнені такими умовами для розділу З глави VI:

З. Голосування

1. Кожен із членів Ради Безпеки має вони одностайно.

2. Рішення Ради Безпеки з питань процедури приймаються більшістю сім голосів членів.

>3.Решения Ради Безпеки за всіма іншими питанням приймаються більшістю сім голосів членів, включаючи одностайність постійних членів, причому сторона, що у суперечці, утримується від голосування після ухвалення рішень відповідно до поділу А глави VIII і відповідно до другий фразі абзацу I розділу З глави VIII”.

Додаткова інформацію про відповідні заходи будесообщена надалі.

Що стосується, якщо уряд ……… хоче заздалегідь до конференції висловити думки і зауваження, що стосуються пропозицій, то уряд Сполучених Штатів Америки буде раде передати думки і зауваження іншим бере участь урядам». [17]

Територіальна опіка

Вирішили, що п'ять держав, котрі матимуть постійні місця у Раді Безпеки, повинні проконсультуватися між собою до конференції Об'єднаних Націй в питанні про територіальної опіки.

Ця рекомендація було прийнято за умови, що територіальна опіка застосовуватиметься лише: а) до існуючим мандатам Ліги націй; b) території, відірваним від ворожим державам внаслідок справжньої війни; з) до будь-якої інший території, яка то, можливо добровільно поставлена під опіку, іd) ніяких дискусій про конкретних територіях на майбутній конференції Об'єднаних Націй чи під час попередніх консультацій не передбачається, і вирішення питання тому, які, які стосуються зазначеним вище категоріям, постануть під піклування, з'явиться предметом пізнішого угоди. [17]

Було прийнято, що у основу діяльності ООН під час вирішення кардинальних питань забезпечення світу ляже принцип одноголосності великих держав - постійних членів Ради Безпеки, котрі мають вето.

Сталін домігся згоди партнерів те що, щоб у числі засновників і членів ООН цей був СРСР, а й Українська і Білоруська РСР. І саме у ялтинських документах з'явилася дата «25 квітня 1945 року» - дата початку Сан -Франциской конференції, якого було призначено виробити Статут ООН.

ООН стала символом і формальним гарантом повоєнного світоустрою, авторитетною й навіть досить ефективним організацією у вирішенні міждержавних проблем. У цьомустрани-победители і далі воліли вирішувати справді серйозні питання своїх взаємин шляхом двосторонніх переговорів, а чи не у межах ООН. також окремо не змогла завадити війнам, що й навіть СРСР вели у попередні десятиліття.

 

Укладання

Кримська конференція керівників США, СРСР і у Великобританії мала велике історичне значення. Вона стала однією з найбільших міжнародних нарад війни, важливою віхою співробітництва держав антигітлерівської коаліції у віданні війни проти загального ворога. Прийняття на конференції узгоджених рішень щодо важливих питань знову показало можливість міжнародного співробітництва держав із різним суспільним ладом.

Створений Ялті біполярний світ образу і жорсткий розділ Європи Схід захід збереглися на півстоліття, до 90-х років, що свідчить про стійкості цією системою.

Ялтинська система впала лише зі зниженням однієї з центрів, забезпечували рівновагу сил. Буквально протягом двох - 3 роки межі 1980 - 90-х років «Схід», який уособлював СРСР, зник із карти світу. З того часу кордону сфер впливу у Європі визначаються лише поточної розстановкою сил. У той самий час більшість Центральній і Східній Європи досить спокійно пережила зникнення колишніх демаркаційних ліній, а Польща, Чехія, Угорщина та країн Балтії навіть змогли вбудуватися до нової картини світу у Європі.

Конференція, де були присутні І. Сталін (СРСР), Ф. Рузвельт (США), У. Черчілль (Великобританія), початку працювати той час, коли, завдяки потужним ударам Червоної Армії на Східному фронті і активних дій англо-американських військ ніяких звань Європи, Другої світової війни вступив у завершальну стадію. Цим пояснювалася і порядок денний конференції - післявоєнний устрій Німеччині та інших держав, що у війні, створення міжнародної системи колективної безпеки все, яка виключила у майбутньому виникнення світових воєнним конфліктам.

Конференція ухвалила низку документів, довгі роки визначили розвиток міжнародних відносин.

Заявлено, зокрема, що метою учасників конференції є «роззброїти і розпустити все німецькі Збройні сили й назавжди знищити німецький генеральний штаб; вилучити, або знищити все німецьке військове устаткування, ліквідувати або взяти під контроль всю німецьку промисловість, яка б бути використана для військового виробництва; піддати всіх злочинців війни справедливому й швидкого покаранню; стерти з землі нацистську партію, нацистські закони, організації та установи; усунути всяке нацистське і мілітаристське вплив з українських громадських установ, із центрів культурного та його економічної життя німецького народу», тобто. знищити німецький мілітаризм і нацизм те щоб Німеччина більше ніколи була може порушити світ.

Як системи колективної безпеки все було вирішено створити Організацію Об'єднаних Націй, визначено основні засади її статуту.

З іншого боку, з єдиною метою якнайшвидшого закінчення Другої Першої світової було досягнуто згоди по Далекому Сходу, що передбачає вступ СРСР війну з Японією. Річ у тім, ж Японія - 1 із 3 основних держав,развязавших Другу Першу світову війну (Німеччина, Італія, Японія), - перебувала у стані війни зі США можуть і Англією з 1941р., і союзники звернулися до СРСР із проханням допомогти їм у ліквідації цього останнього вогнища війни.

У комюніке конференції зафіксовано прагнення союзних держав «зберегти й посилити в майбутній мирний період то єдність цілей і безкомпромісність дій, який зробив у війні перемогу за можливу безсумнівною для Об'єднаних Націй». [17]

На жаль, єдності цілей і безкомпромісність дій союзних держав в післявоєнний період досягти зірвалася: світ вступив у епоху «холодної громадянської війни».Ялтинська конференція 1945 року становили майже на півстоліття визначила пристрій світу, поділивши його за Схід й Захід. Цей біполярний світ проіснував до початку 90-х років і впав разом із СРСР, підтвердивши тим самим хиткість світоустрою, заснованого на праві переможців над переможеними.

Библиографический список

>1.Александров Р. Шлях захід / Р. Александров // Соціалістичний вісник, 1952. – № 3. – З. 25 - 31.

>2.Балашов А. І., Рудаков Р. П. Історія Великої Великої Вітчизняної війни / А. І. Балашов, Р. П. Рудаков. - З. -Пб.: Пітер, 2006. - 464 з.

>3.Барсенков А. З. Історія Росії XX - початку ХХІ ст. / А. З.Барсенков, А. І.Вдовин, З. У. Воронкова; під ред. Л. У. Мілова. – М.:Эксмо, 2006. – 960 з.

>4.Бережков У. М. Складнощімежсоюзнических відносин. Дивна пропозицію // Сторінки дипломатичної історії. - 4 вид. - М.: Міжнародні відносини, 1987. - З. 478. - 616 з.

>5.Бережков У. М. Ялта.Постдам / У. М.Бережков. – М.: Наука, 1988. – 325 з.

>6.Величие подвигу радянський народ: Зарубіжні відгуки і висловлювання 1941 – 1945 років про Великої Вітчизняної війні / відп. ред. А. І. Бабин. – М.:Междунар.Отнош., 1985. – 384 з.

>7.Веретенникова М. М. Ялта, 1945 – і / М. М. Веретенникова //Военно – історичний журнал. – 2010. - № 2. – З. 55 – 58.

>8.Голиков А. Р.Источниковедение вітчизняної історії / А. Р. Голіков, Т. А. Круглова. – М.:РОССПЭН, 2000. – 284 з.

>9.Гуркович У. Кримська конференція 1945 року. Пам'ятні місця / У.Гуркович. – М.: Думка, 1995. – 197 з.

>10.Дипломатический словник. - М.: Державне видавництво політичної літератури, 1988. - 807 з.

>11.История Великої Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. - М.: Центр, 1997. - 798 з.

>12.История Росії. ХХ століття / під ред. У. І.Меньковского, Про. А. Яновського. – Мінськ:РИВШ, 2005. – 461 з.

>13.Кабанов У. У.Источниковедение історії радянського суспільства: курс лекцій / У. У. Кабанов. – М.: РДГУ, 1997. – 224 з.

>14.Кожевин І. Секрети ялтинської політичної кухні 65 років / І.Кожевин. – М.: АСТ, 2001. – 314 з.

>15.Наринский М. Ялта, лютий, 1945 рік: початок нового світу? Дискусія / М.Наринский // Міжнародна життя. – 2010. - № 2. – З. 80 – 90.

>16.Отечественная історія: 1917 – 2001: підручник для вузів / відп. ред. І. М.Узнародов. – М.:Гардарики, 2002. – 414 з.

>17.Россия. ХХ століття: документи і матеріалів:учеб. посібник: у два кн. / під ред. А. Б. Безбородова. – М.: Вищу школу, 2004. – 396 з.

>18.Самсонов А. М. Другої світової війни: 1939 – 1945 рр.: нариси найважливіших подій. – Вид. 4-те, перераб. ідоп. – М.: Наука, 1990. – 637 з.

>19.Советская зовнішня політика в ретроспективі. 1917 – 1991. – М.:Скрипторий, 1997. - 298 з.

>20.Типпельскирх До. Історія Другої світової війни / До. Тіппельскірх. - З. -Пб.: Полігон, 1999. - 743 з.

>21.Толстой М. Д. Жертви Ялти / М. Д. Толстой. - М.: Російський шлях, 1996. – 234 з.