Юридична природа джерел конституційного права

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають:

- нормативність актів;

- юридична сила;

- форма і структура;

- дія актів у часі, просторі та за колом осіб;

- засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність. Існують формальш ознаки визначення нормативності, головними з яких є неперсоніфікованість (безособовість, тобто невизначене коло осіб) і багаторазова дія актів (незалежно від того, були вони застосовані до конкретних життєвих ситуацій чи ні). Цим нормативні акти відрізняються від актів застосування права, які стосуються конкретно вказаних фізичних чи юридичних осіб.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила - це міра (ступінь) обов'язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'язковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх "рангу", од-наково обов'язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов'язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширю-ється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це - зіставлювальна, релятивна властивість актів. Юридична сила джерел конституційного права тісно по-в'язана з проблемою законності і правопорядку, забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності республіки на шляху її поступу до правової держави. Характеристика джерел конституційного права не може бути достатньою без вказівок на їх дію в часі, просторі і за колом осіб.

Акти конституційного права діють в певних, встановлених законодавством межах. Ці межі окреслені в часі, просторі і за колом осіб, що має неабияке теоретичне і практичне значення. Тут важливими є такі питання, як надання актам юридичної сили, визначення кола суб'єктів, на які поширюються їх дії, встановлення територіально-часових меж їх впливу, надання зворотньої сили, призупинення, скасування, обгрунтованість і законність. До речі, останні питання вирішені законодавцем не досить чітко й повно, хоч про це йдеться і в Конституції, і в інших документах. Основне правило щодо законності таке: органи держави, її посадові особи приймають акти в межах своїх повноважень. Вихід за ці повноваження є порушенням закону, що призводить до необхідності скасувати чи призупинити дефектний акт, Важлива роль у цьому належить іншим документам, серед яких - Закон України про порядок опублікування і вступу в силу законів та інших актів, прийнятих Верховною Радою України. Прийняті Верховною Радою України акти офіційно оприлюднюються. Нерідко у цьому зв'язку вживається термін "промульгація" законів (від promulgation - публічне оголошення). Промульгація включає:

- підписання закону;

- прийняття до виконання;

- оприлюднення;

- набрання чинності.

Такі акти можуть бути також опубліковані в друкованих засобах масової інформації Верховної Ради, в інших органах преси, оприлюднені по телебаченню, радіо, передані по телеграфу, розіслані відповідним державним та громадським організаціям. Закони України вступають у силу на всій території України через десять днів після їх офіційного оприлюднення. Вказані строки вступу актів у силу не застосовуються в тих випадках, коли Верховна Рада при прийнятті акту встановлює інший строк введення його в дію.

Принципове значення має дія актів конституційного права у просторі. Просторова сфера дії державних органів - це територія, на яку поширюється повноваження тих чи інших державних органів та посадових осіб. Більшість актів центральних органів влади поширюється на всю територію республіки. Однак деякі з них - лише на певну частину території і стосуються лише певної категорії, визначеного кола осіб.

Важливе значення має тлумачення джерел конституційного права, без якого вони інколи не можуть повноцінно втілюватися у життя. Це важлива прерогатива суб'єктів конституційного права. Недаремно можливість робити тлумачення передбачена в Конституції (Основному Законі) України. її ст. 147 визначає, що офіційне тлумачення Конституції України і законів України дає Конституційний Суд України.

Форма й структура джерел конституційного права має принципове значення. Вже зазначалось, що для су-б'єктів конституційного права характерні особливі засоби вираження і закріплення державної волі. Під формою актів конституційного права звичайно розуміють встановлення законом найменувань актів і способів вираження (втілення) "ззовні" волі нормативно-правових принципів держави. Є різниця у формі актів різних державних органів і у формі актів одного й того самого органу. Теорія і практика державного будівництва свідчать, що вибір форми правових актів визначається низкою факторів, головними з яких є:

1) спеціальна значущість акта;

2) його юридичні властивості;

3) особливості процедури розробки й прийняття

акта.

Законодавець часом чітко окреслює перелік питань, які можуть бути вирішені лише певним органом державної влади. Звідси - вибір відповідної форми актів.

Є тісний зв'язок між компетенцією органу державної влади і формою його правових актів. Однак форма залежить не тільки від важливості, спеціальної значущості вирішуваних питань, а й від юридичних властивостей актів - нормативності, юридичної сили тощо. Як правило, соціально важливий акт є нормативним, що безпосередньо впливає на вибір відповідної форми. Про це інколи законодавець прямо вказує в Конституції та інших нормативних актах.

Вибір форми правових актів залежить також від процедури підготовки й прийняття актів. Законодавець, як правило, обумовлює, які акти приймаються колегіально, а які - одноособово. Інколи це випливає із змісту статей закону (ст. ПО Конституції України).

Під структурою джерел конституційного права розуміють їх внутрішню організацію, яка будується відповідно до певних правил. її специфіка визначається складовими частинами актів, а також зв'язками між ними і зовнішньою формою правового акта (акти державних органів виступають переважно в якості носіїв нормативних чи індивідуальних припнеш). Є чимало актів, правовий зміст яких може бути вкрай ослабленим. Такі акти, як відомо, не містять правових приписів, а їхня структура істотно відрізняється від "звичайних" правових актів. Прикладами таких актів є, зокрема, заяви, звернення та декларації Верховної Ради України. Однак провідну роль відіграють правові акти, за допомогою яких реалізуються державно-владні повноваження су-б'єктів конституційно-правових відносин.

Функціональне призначення структури правового акта полягає в тому, що вона організовує його зміст за певною системою, впорядковує його відповідно до певних правил.

У найбільш узагальненому вигляді схему елементного складу правових актів можна уявити як взаємопов'язану єдність таких його частин, як назва органу, який прийняв акт; назва акта; дата прийняття; описова і резолютивна частини; підписи відповідних посадових осіб; додатки до правових актів. Деякі правові акти мають статті, параграфи, пункти, абзаци, примітки, глави, які, в свою чергу, складаються з дрібніших частин - нор-мативних чи індивідуальних приписів, що об'єднуються у вигляді статей правових актів.

Дотримання правил оформлення актів конституційного права є неодмінною умовою їх законності.

З точки зору інформаційних якостей джерела конституційного права виступають носіями двох видів інформації: дескриптивної (описової, пізнавальної) і преск-риптивної (зобов'язуючої). 1 та, й інша інформація в кі-нцевому підсумку визначає наше ставлення до об'єк-тивного світу. Дескриптивна інформація є засобом пі-знання й оцінки дійсності; прескриптивна визначає, як, яким чином ми повинні будувати свою поведшку в кон-кретних ситуаціях, які наші права й обов'язки.

Як правило, в структурі правового акта аналіз та оцінка соціальних явищ (вступна частина актів) поєднуються з конкретними правовими приписами (резолютивна частина актів). Водночас не можна абсолютизувати це положення: далеко не кожен акт в обов'язковому порядку повинен мати констатуючу (вступну) ча-стину. Часом описова частина об'єднується в одному ре-ченні з початком резолютивної частини, завдяки чому правовий документ набуває рис лаконічності й чіткості.

Резолютивна частина великих за обсягом актів, звичайно, розбивається на складові частини, розділи, глави, підрозділи, статті, пункти, причому термін "стаття" вживається, як правило, лише в законодавчих актах. Такий розподіл надає внутрішній структурі акта необхідну стрункість і логічну послідовність, полегшує користування ним.

Зауважимо, що описова (дескриптивна) частина трапляється в актах найбільш "високої проби". Йдеться передусім про Преамбулу Конституції України, вступні частини (преамбули) інших законів.