Основні проблеми теорії систем. Історія розвитку загальної теорії систем.

Загальна теорія систем вивчає аспекти дослідження систем, втому числі і прийняття рішень в них. Системний аналіз є складовоючастиною теорії систем разом із такими дисциплінами, як: кібернетика, інформатика, дослідження операцій та системотехніка.

Розвиток методів системного аналізу в основному пов’язаний ізрозвитком складових частин загальної теорії систем.

Кібернетика − наука про загальні закономірності процесів управління і передавання інформації у системах різної природи (машинах, живих організмах, суспільстві).

Інформатика − наукова дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності.

Дослідження операцій − наукова дисципліна, що займається розробкою методів знаходження оптимальних рішень на основі математичного моделювання у різних сферах людської діяльності.

Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підвищення ступеня обґрунтованості рішень у складних (слабко-структурованих) проблемах різного характеру. Системний аналіз передбачає розгляд об’єктів як систем.

Центральною проблемою системного аналізу є проблема прийняття рішення. Відносно завдань дослідження, проектування та управління складними системами проблема прийняття рішення пов'язана з вибором певної альтернативи в умовах різного роду невизначеності. Невизначеність обумовлена багатокритеріальністю завдань оптимізації, невизначеністю цілей розвитку систем, неоднозначністю напрямів розвитку системи, недостатністю інформації про систему, впливом випадкових факторів у процесі розвитку системи та іншими чинниками.

Розглянемо процес становлення системних уявлень.

Історія розвитку методів системного аналізу стосується розвитку складових загальної теорії систем і пов’язана із розвитком двох понять: системності та керування, яке включає етапи прийняття рішень. Обидва поняття усвідомлено чи неусвідомлено застосовували ще з давніх-давен. Розглянемо основні історичні віхи, які супроводжували наукове становлення цих понять. М.П. Дивак систематизує та виділяє наступні історичні віхи становлення системних уявлень.

1Питання про науковий підхід до управління складними системами вперше було поставлене М.А. Ампером в його роботі «Дослідження філософії наук, або аналітичний виклад класифікації всіх людських знань», в якій була виділена наука про управління державою, яка називалася кібернетикою.

2Польський вчений Б. Трентовський, видав в 1843 р. в Познані книгу «Ставлення філософії до кібернетики як до мистецтва керування народом». Особливістю праці було відображення наукових основ практичної діяльності керівника – «гі-бернета» (адміністративної одиниці, населеної людьми). За Трентовським ефективне управління враховує всі внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на об'єкт управління.

3Наступний етап у вивченні системності пов'язаний з прізвищем О. О. Богданова (справжнє прізвище – Малиновський), який протягом 1911-1925 pp. видав 3 томи книги «Всеобщая организационная наука (тектология)».

За Богдановим в природі і суспільстві існує функціональна сторона, його прагнення швидко адаптуватися, і консервативна – це архітектурна схема організації. Лише активне використання факторів зовнішнього середовища забезпечує збереженість системи. Здійснюючи позитивний відбір, система нарощує кількість внутрішніх зв'язків, підвищує свою складність на основі використання факторів зовнішнього середовища. Таким чином система підвищує ефективність свого функціонування. Негативний відбір усуває всі зовнішні загрози, у результаті чого усувається внутрішня суперечність організації, підвищується її однорідність, порядок в ній, досягається структурна стійкість системи. При цьому зменшується функціональна ефективність організації.

4 Значний вплив на усвідомлення деяких аспектів поняття системності мають роботи Н. Вінера. Його праця «Кібернетика», що вийшла з друку в 1948 р. визначає кібернетику як «науку про управління та зв'язок в тваринах та машинах». Пізніше Вінер почав аналізувати процеси в людському суспільстві з точки зору кібернетики. З кібернетикою пов'язаний типізація моделей систем, виявлення особливого значення зворотних зв'язків у системі, підкреслення принципу оптимальності в управлінні та синтезі систем, усвідомлення значення інформації та можливостей її кількісного описання, розвиток методології моделювання. Однак кібернетика почала використовуватися при дослідженні технічних систем.

5 Виникнення загальної теорії систем пов'язують з іменем австрійського фізіолога Людвіга фон Берталанфі, який в 20—30-і роки займався питаннями системного підходу при вивченні живих організмів, розвиваючи загальну точку зору на необхідність цілісного підходу в біології та фізіології. У 1956 р. він організував наукове товариство з досліджень у області загальної теорії систем, що видавало щорічні збірники наукових праць, в яких системний підхід розглядався як універсальна концепція, що синтезує інтереси різноманітних наук.