ЧАСТИНА ОСОБЛИВА
РОЗДІЛ 3. Організація роботи Верховної Ради України
Тема 5. Загальна характеристика організації роботи органів та посадових осіб Верховної Ради України
Лекція
1. Верховна Рада України в системі органів державної влади, основи її правового статусу.
2. Завдання, принципи та основи діяльності Верховної Ради України.
3. Порядок формування та структура Верховної Ради України.
4. Апарат Верховної Ради України.
5. Організація роботи Голови Верховної Ради України та його
заступників.
6. Акти Верховної Ради України.
Семінар - 2 год
1. Завдання, принципи та основи діяльності Верховної Ради України.
2. Порядок формування та структура Верховної Ради України.
3. Організація роботи Голови Верховної Ради України та його заступників.
4. Організація роботи комітетів Верховної Ради України.
5. Організація роботи тимчасових комісій Верховної Ради України.
6. Організація роботи депутатських груп і фракцій.
Індивідуальна робота
Досвід організації роботи парламентів світу.
Самостійна робота
1. Організація роботи комітетів Верховної Ради України.
2. Організація роботи депутатських груп, фракцій та тимчасових комісій Верховної Ради України.
Література [5, 6, 16, 20, 28, 34, 43,55,64,68,73]
Верховна Рада України в системі органів державної влади, основи її правового статусу.
Держава — це організація публічної влади, яка передбачає наявність системи органів державної влади. Органи державної влади різнорідні, тому що виконують різні функції.
Державні органи — це самостійні структурні одиниці державного апарату, створені та наділені відповідними повноваженнями для реалізації функцій держави.
Основним принципом організації органів державної влади в Україні є поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України). Всі три гілки влади є самостійними і незалежними, що досягається шляхом закріплення їх компетенції (повноважень) та встановлення обсягу їх прав і обов'язків.
Єдиними органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75 Конституції). Вплив Верховної Ради на діяльність інших державних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом прийняття відповідних законів, які є загальнообов'язковими на території України.
Верховна Рада представляє увесь український народ і виступає від його імені.
Верховна Рада України, як і парламенти ряду інших країн (Білорусії, Болгарії, Словацької Республіки, Греції, Фінляндії, Данії, Швеції, Португалії та ін.), складається з однієї палати. У багатьох країнах існують двопалатні парламенти. До таких держав належать як такі, що мають федеративний устрій, (Росія, Югославія, ФРН, Швейцарія, США, Канада, Індія та ін.), так і унітарні країни (Словенія, Румунія, Польща, Чехія, Хорватія, Велика Британія, Франція, Італія, Японія та ін.).
Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України, які обираються загальними, рівними і прямими виборами терміном на 4 роки і працюють у Верховній Раді України на постійній основі.
Строк повноважень парламентів в інших країнах є різним. У Швеції, наприклад, він становить три роки, у Болгарії — чотири, у Республіці Молдова — чотири, у Білорусії — п'ять років. У державах з двопалатними парламентами строки повноважень палат, як правило, не збігаються.
Верховна Рада працює посесійно. На пленарному засіданні для прийняття рішень, що мають законну силу, повинно бути зареєстровано не менше 300 депутатів. Перше засідання відкриває найстаріший за віком депутат України, який веде і подальші засідання, поки Верховна Рада не обере свого Голову.
Усі свої рішення Верховна Рада може приймати лише на пленарних засіданнях (загальних зборах депутатів) шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допомогою технічних засобів. Депутат повинен голосувати особисто, він не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.
Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів). Лише з питань, пов'язаних із внесенням змін до Конституції України та усуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як 2/3 та 3/4 від конституційного складу Верховної Ради.
Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Це означає, що на них дозволяється присутність журналістів і запрошених осіб, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, на телебаченні тощо. Однак у разі розгляду питань, пов'язаних з національною безпекою, чи таких, що стосуються деяких аспектів організації та діяльності Верховної Ради, можливе проведення закритих засідань. У роботі таких засідань беруть участь лише депутати та спеціально запрошені особи.
Конституція України закріплює широкі повноваження Верховної Ради. Найважливішими з них є:
внесення змін до Конституції України;
прийняття законів;
визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;
затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
призначення всеукраїнського референдуму,
усунення Президента в порядку імпічменту;
оголошення за поданням Президента стану війни і укладання миру;
участь у формуванні ряду державних органів (надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра і Генерального прокурора України); призначення на посаду і звільнення з посади Голови Національного банку (за поданням Президента), Голови та членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, половини складу Національного банку, половини складу Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, призначення третини складу Конституційного Суду, призначення членів Центральної виборчої комісії (за поданням Президента) та ін.;
організація адміністративно-територіального устрою країни;
бюджетні повноваження (затвердження бюджету та ухвалення рішень щодо звіту про його виконання);
здійснення контрольних функцій (контроль за виконанням бюджету, діяльністю Уряду, контроль за використанням іноземних позик, контроль за діяльністю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини).
Верховна Рада може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів, що спричиняє його відставку. Така резолюція вважається прийнятою, якщо за неї проголосували не менш як 226 народних депутатів.
Конституція України (ст. 92) визначає коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:
прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій; громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства;
засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян; засобів масової інформації; місцевого самоврядування;
територіального устрою України;
основ національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського порядку;
бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валюти на території України;
прав корінних народів і національних меншин та порядку застосування мов;
правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва;
засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними порушеннями та відповідальності за них;
амністії та низки інших питань.
Завдання, принципи та основи діяльності Верховної Ради України
Конституція України 1996 р. не містить переліку завдань Верховної Ради України, однак вони можуть бути виведені логічним шляхом, виходячи з того, що вони є похідними від загальних завдань функціонування української держави і обумовлені особливим місцем парламенту в державному механізмі, побудованому на принципі поділу влади. Серед найважливіших завдань Верховної Ради України на сучасному етапі можна виділити наступні:
– відображення настроїв та думок якомога ширших верств населення і втілення їх у державно-владні рішення;
– забезпечення виходу України із системної кризи і поступального розвитку країни в усіх сферах суспільного життя;
– приведення законодавства у відповідність з усталеними уявленнями народу про належний і справедливий устрій державного і суспільного життя;
– забезпечення умов для повноцінного входження України у світове співтовариство та її незалежної і рівноправної діяльності у міжнародних організаціях;
– забезпечення гідних умов життя громадян України, якомога повнішої реалізації ними основних прав і свобод;
– досягнення всіх складових національної безпеки України.
Принципи організації й діяльності українського парламенту прямо чи опосередковано відображені у та Регламенті Верховної Ради України Конституції України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:
– народовладдя – Верховна Рада України є одним з органів, через які носій суверенітету і єдине джерело влади, – народ, – здійснює свою владу;
– законність (легітимність) – парламент діє на основі Конституції та законів України, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України;
– виборність – Верховна Рада України є виборним органом, усі члени якого отримують мандат довіри безпосередньо від народу;
– колегіальність – рішення парламенту є результатом колективного пошуку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;
– гласність – Верховна Рада України працює у режимі постійного інформаційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів є відкритою для виборців;
– діяльність парламенту на професійних засадах – парламент є постійно діючим органом, протягом усього скликання парламентарі можуть у будь-який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.
Територіальною основою діяльності Верховної Ради України, як і інших вищих органів державної влади України, є вся державна територія України, межі якої визначаються державним кордоном України згідно із Законом «Про Державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.
Матеріальну основу діяльності Верховної Ради України складають об’єкти права виключної власності Українського народу та об’єкти загальнодержавної власності, тобто ті об’єкти, відносно яких парламент здійснює право власності від імені власника. Згідно зі ст.13 Конституції України та ст.9 Закону «Про власність» від 7 лютого 1991 р., об’єктами права виключної власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Перелік об’єктів права загальнодержавної власності закріплений у ст.34 Закону «Про власність»: земля; майно, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України і створюваних нею державних органів; майно Збройних Сил України, Служби безпеки України, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; система транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих та середніх спеціальних учбових закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що складає матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.
Фінансову основу діяльності українського парламенту складають кошти Державного бюджету України. Згідно зі ст.2 Закону «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р., Верховна Рада України та її апарат здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування парламенту передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком. У 1998 р. витрати Державного бюджету на утримання Верховної Ради України становили 57 млн грн., у 1999 р. – 61 млн грн. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. №1677-ІІІ кошторис видатків на здійснення повноважень парламенту та функціонування підприємств і закладів, що забезпечують його діяльність, на 2000 рік було затверджено у сумі 105,6 млн грн., у тому числі спеціальні видатки – 14,2 млн грн.
Правова основа діяльності Верховної Ради України є досить широкою, і включає поряд із законодавчими актами цілу низку підзаконних нормативних актів, кожен з яких прийнятий самим парламентом:
– Конституція України від 28 червня 1996 р.;
– Регламент Верховної Ради України, введений в дію Постановою Верховної Ради України № 130/94-ВР від 27 липня 1994 р. (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради № 410/97-ВР від 02.07.1997 р., № 180/98-ВР від 05.03.1998 р., № 7-XIV від 13.05.1998 р., № 21-XIV від 16.06.1998 р., № 42-XIV від 14.07.1998 р., № 1400-XV від 21.01.2000 р., № 1426-III від 08.02.2000 р., № 1519-III від 02.03.2000 р., № 1544-III від 16.03.2000 р., Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/98 від 03.12.1998 р.);
– Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. №116/95-ВР (із змінами, внесеними згідно із законами № 40-XIV від 14.07.1998 р., № 1430-III від 10.02.2000 р., № 1475-III від 22.02.2000 р.);
– Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. № 539/97-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 133-XIV від 30.09.1998 р.);
– Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. № 2766-ІІІ;
– Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 р. № 783-XIV;
– Статут (Правила) Національної парламентської групи України у Міжпарламентському Союзі, схвалений Постановою Верховної Ради України від 16.09.1999 р. № 1059-XIV;
– Положення про постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 20 травня 1999 р. № 691-XIV.
– Розпорядження Голови Верховної Ради України «Про розподіл обов’язків між Головою Верховної Ради України, Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України» від 29.02.2000 р. № 140.
