Список членів МОК був підготовлений П'єром де Кубертеном. Членами МОК стали: Ернест Калло (Франція), генерал Олексій Бутовський (Росія), капітан Віктор Бальк (Швеція), професор Уільям Слоен (США), юрист І.Гут-Ярковський (Богемія, Австро-Угорщина), Ференц Кемень (Угорщина, Австро- Угорщина), Чарльз Герберт і лорд Амптхілл (Англія), доктор Хосе Бенхамін Субіаур (Аргентина), Леонард Кафф (Новая Зеландія), граф Луккезі Паллі і Д'юк Андрія Карафа (Італія), граф Максим де Бузі (Бельгія). Генеральним секретарем МОК був обраний барон П'єр де Кубертен, президентом МОК – Деметріус Вікелас (Греція).
Складаючи список кандидатів у члени МОК Кубертен перш за все думав про те, щоб ця міжнародна організація була дійсно інтернаціональною. І не випадково, в назві МОК спочатку "міжнародний", а потім вже "олімпійський".
Крім того, багато осіб, які стали членами МОК, своєю практичною діяльністю доказали вірність ідеям міжнародного відродження ОІ. Дійсно, без допомоги своїх друзів Кубертену навряд чи вдалося б відродити ОІ.
Одним з найближчих соратників був Е. Калло, який очолював Союз гімнастичних товариств Франції, а з 1894 по 1909 р. виконував функції скарбника МОК. Давній друг Кубертена Ф.Кемень – редактор "Угорської педагогічної енциклопедії", автор багаточисленних статей з проблем освіти і фізичного виховання.
В.Бальк у 1893 році був обраний президентом Міжнародного союзу ковзанярів, а також був директором Центрального інституту гімнастики Стокгольму і президентом гімнастичного союзу Швеції. О.Бутовський (Росія) був особисто знайомим з Кубертеном.
Слід відзначити, що в перших офіційних бюлетенях МОК не було ніякої інформації стосовно до МОК як організації. Єдиним виявленим документом є складений і відредагований Кубертеном текст про порядок діяльності МОК, який в подальшому з'явився у версії Статуту МОК, датованому 1908 р.
З метою розширення членства МОК була розроблена своєрідна, далеко не демократична, система поповнення його складу, відповідно якій нові кандидати не делегуються своєю країною, а обираються самим МОК. Ця система зберігається до цього часу.
В результаті роботи першої секції конгресу було розроблено визначення любительського спорту, обґрунтовані його відмінності від професійного спорту. Згідно з прийнятим на конгресі визначенням, любителями можуть вважатися ті спортсмени, які в результаті змагань не отримували винагород і грошових премій, не змагалися з професіоналами і не працювали платними вчителями фізичної культури і спорту. Проте головним рішенням конгресу виявився підсумок роботи його другої секції — постанова про відродження Олімпійських ігор. Були визначені програма Ігор I Олімпіади, місце їх проведення — Афіни. Прийнято рішення провести Ігри II Олімпіади в 1900 р. в Парижі, а кожні наступні Ігри — з інтервалом в чотири роки в різних містах світу.
Конгрес закінчився тріумфально. Під час заключного засідання було багато промов, записи яких на жаль не збереглися.
Відповідно Хартії, прийнятої Конгресом, на МОК були покладені наступні завдання:
1. Забезпечення регулярного проведення Ігор.
2. Піклування про те, щоб Ігри були більш гідними їх славній історії і високих ідеалів.
3. Заохочення росту числа організацій, які б сприяли проведенню змагань спортсменів-аматорів.
4. Керівництво аматорським спортивним рухом і сприяння поглибленню дружби між спортсменами.
На погляд істориків спорту МОК протягом перших років свого існування працював не дуже активно. Кубертен визнає, що у цей період часу розвиток олімпізму був штучним.
Олімпійська атрибутика
Олімпійський символ складається з п'яти кілець, що переплітаються, однакового розміру (олімпійські кільця), і використовуються окремо, в одному або в п’яти різних кольорах, а саме, зліва направо, - синє, жовте, чорне, зелене й червоне. Кільця переплітаються зліва направо; синє, чорне та червоне кільця розташовані в верхній частині, жовте та зелене кільця — в нижній частині, згідно графічного зображення. Олімпійський символ відображає діяльність Олімпійського руху та являє собою єдність п’яти континентів і зустріч атлетів з усього світу на Олімпійських іграх.
Олімпійський прапор має білу основу без кантів. В його центрі розташований олімпійський символ з п’яти кольорів.
Олімпійське гасло „Citius – Altius – Fortius” (швидше, вище, сильніше) відтворює послання олімпійського руху.
Олімпійська емблема є неподільною композицією, яка поєднує олімпійські кільця з іншим характерним елементом.
Олімпійським гімном є музичний твір під назвою „Олімпійський гімн” написаний Спіро Самара.
Олімпійським вогнем є вогонь, який запалюють в Олімпії під егідою МОК.
Олімпійським факелом є переносний факел або його модель, затверджені МОК, в якому горить олімпійський вогонь.
Олімпійський знак - це будь-яке візуальне або аудіо відтворення якої-небудь асоціації або зв'язку з Олімпійськими іграми, олімпійським рухом або його складовою частиною.
Питання до самоконтролю
1. Що спричинило виникнення спорту в Стародавній Греції?
2. Які особливості фізичного виховання в афінській системі освіти?
3. Які особливості фізичного виховання в спартанській системі освіти?
4. Спортивні споруди Стародавньої Греції.
5. Легенди пов’язані з проведенням ОІ.
6. Програма ОІ Стародавньої Греції її зміни.
7. Криза ОІ Стародавньої Греції.
8. Що спричинило занепад Олімпійських ігор Стародавньої Греції?
9. Історичні умови в суспільстві які сприяли налагодженню міжнародних зв’язків у 80-90 роках ХІХ століття?
10. Представники яких держав прийняли участь в першому конгресі по відродженню Олімпійських Ігор?
11. Яким чином виховання П’єра де Кубертена в родині вплинуло на його діяльність?
12. Хто з громадських діячів підтримував ідеї П’єра де Кубертена?
Література
Основна:
1. Олимпийский спорт: в 2т. / В. Н. Платонов, М. М. Булатова, С. Н. Бубка [и др.]; под. общ. ред. В. Н. Платонова. – К.: Олимп. л-ра, 2009. – Т.1. – 736.: ил. – Библиогр.: С.730-735.
2. Платонов В. Н. Олимпийский спорт: Учебник (в 2 кн.) / В. Н. Платонов, С. И. Гуськов С. И. – К: Олимпийская литература, 1994. – 496 с.
Додаткова:
1. Суник О.В. Від Олімпії до Москви. – К.: Здоров’я, 1980. – 200с.
2. Хавин В.Н. Все об олимпийских играх. - 2 изд., доп. - М.:Физкультура и спорт, 1979. - 607 с.
3. Шанин Ю.В. Герои античных стадионов. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 141с.
4. Шанин Ю.В. Олимпийские игры и поэзия эллинов. – К.: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те., 1980. – 184с.
5. Шишигин М.В. Путь к Олимпу. – М.: Физкультура и спорт, 1967. – 496с.
