Зародилися ОІ в той час, коли в Стародавній Греції влада належала аристократії, яка досконалість тіла і духу розглядала як свою спадкову приналежність. Тому із самого початку до участі в іграх не допускалися раби. Іноземці і люди, які не мали належних громадянських прав. Проте і пізніше, з встановленням в багатьох містах-державах демократичного режиму, ОІ продовжували зберігати елітарний характер. Однак все ж з часом, особливо в IV ст. до н. е., в Іграх почали приймати участь представники середніх і нижчих класів суспільства. З’явилися спортсмени із грекомовних районів, які не мали відношення до Стародавньої Греції. Після завоювання Греції римлянами, право участі в ОІ отримали і римляни. Першим переможцем-римляном був Геос, який отримав перемогу на Іграх 177-ої Олімпіади в 72 р. до н.е. На Іграх з’явилося багато спортсменів – вихідців з Малої Азії і Олександрії.
Учасники старогрецьких ОІ, в період їх найбільшого розквіту, розподілялися на групи, в кожній з яких визначалися переможці. В групі хлопців виступали атлети віком 14-17 років. 18-20 річні формували групу юнаків (безбородих). Атлети, які досягнули 20-річного віку приймали участь у змаганнях серед дорослих.
Поділ на вікові групи був дещо умовним, оскільки особливо талановиті атлети мали змогу приймати участь у змаганнях зі старшими атлетами.
Кожному, хто бажав прийняти участь в ОІ, необхідно було вказати своє суспільне становище і той вид змагань, в якому атлет прийматиме участь. Отримавши запрошення на ОІ, він повинен був протягом тривалого часу (як мінімум місяць) готуватися до них, піддаючись різноманітним випробуванням. І лише пройшовши усі випробування учасник проголошував клятву перед статуєю Зевса.
До участі в ОІ не допускалися ті, хто пролив кров і не поніс кару за неї. Не допускалися до змагань і ті, хто здійснив крадіжку в храмі.
Питання про допуск вирішували судді-еладонніки – їх рішення вважалося кінцевим.
ОІ були присвячені верховному богу – громовержцю Зевсу. Заміжнім жінкам, у відповідності до існуючих у Греції законів, заборонялось приймати участь в різноманітних святкуваннях на його честь. Тому гречанки не могли бути навіть у числі глядачів на ОІ. Лише одній жінці було дозволено спостерігати за видовищем – жриці богині Деметри, святилище якої також було розташоване в Олімпії. З часом почали допускати жінок до участі у перегонах на колісницях, проте, лише в якості власниць коней і колісниць. Першою жінкою, яка отримала право самостійно управляти колісницею була Кініска, дружина спартанського царя Агесилая, а в 288 р. до н.е. Белистиха із Македонії здобула перемогу в перегонах на колісницях.
Учасники змагань тренувались і виступали оголеними, хоча першопочатково на ОІ атлети змагались в набедреник пов’язках, а оголеність вважалася принизливою. Є кілька легенд про виникнення цієї традиції.
Щодо суддівської колегії Ігор, то спершу вона складалася з двох осіб. Цього було достатньо, оскільки програма включала лише один вид – біг на один стадій. Але в міру її розширення збільшувалась і кількість суддів. Так на 95-ій Олімпіаді (400 р. до н.е.) їх було вже 9. коли в 372 р. до н.е. Еліда була розподілена на 12 округів і кожен округ виділяв свого представника в суддівську колегію, суддів було вже 12. А коли, в подальшому, кількість округів зменшилася, відповідно і кількість суддів скоротилася до 8. в 348 р. до н.е. було вирішено обрати 10 суддів і це правило проіснувало до завершення стародавніх ОІ.
Еланодіки вирішували усі питання організації Ігор – відбирали і розподіляли учасників за віковими ознаками, організовували відбіркові і фінальні змагання, визначали переможців у різних видах змагань.
Існував визначений порядок проведення кожного виду змагань. Наприклад порядок проведення змагань в боротьбі визначався жеребкуванням.
При визначенні переможця в бігу, перегонах на колісницях, стрибках, метаннях труднощів не виникало, оскільки існували чіткі об’єктивні критерії. Проте, в кулачному бою, панкратіоні і боротьбі постійно виникали трудності, а правила визначення переможців постійно вдосконалювалися. Проте, в усіх випадках вони передбачали визначення яскравої переваги одного суперника над іншим.
В Стародавніх Іграх не враховувалися рекорди, оскільки не можливо було визначити точний час бігу і, відповідно, не можливо було порівняти результати.
Атлетів, які наносили своїм суперникам смертельні рани чи удари, судді виганяли зі стадіону і анульовували їх перемоги. Проте ці рішення не завжди сприймалися на батьківщині спортсменів і їх нерідко вшановували як переможців.
