Заходи щодо захисту робітників від небезпечних і шкідливих факторів.

На людину в процесі його трудової діяльності можуть впливати небезпечні (що викликають травми) і шкідливі (викликають захворювання) виробничі фактори. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори (ГОСТ 12.0.003-74) поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До небезпечних фізичних чинників відносяться: рухомі машини і механізми; різні підйомно-транспортні пристрої та переміщувані вантажі;незахищені рухливі елементи виробничого устаткування (приводні та передавальні механізми, ріжучі інструменти, що обертаються і переміщаються пристосування тощо);рикошетом частинки оброблюваного матеріалу та інструменту, електричний струм, підвищена температура поверхонь устаткування і оброблюваних матеріалів і т.д.

Шкідливими для здоров'я фізичними факторами є: підвищена або знижена температура повітря робочої зони;високі вологість і швидкість руху повітря; підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку та різних випромінювань - теплових, іонізуючих, електромагнітних, інфрачервоних і ін До шкідливих фізичних чинників відносяться також запиленість і загазованість повітря робочої зони;недостатня освітленість робочих місць, проходів та проїздів; підвищена яскравість світла й пульсація світлового потоку.

Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори за характером дії на організм людини підрозділяються на наступні підгрупи: загальнотоксичну, дратівливі, сенсибілізуючі (що викликають алергічні захворювання), канцерогенні (викликають розвиток пухлин), мутагенні (діючі на статеві клітки організму).У цю групу входять численні пари й гази: пари бензолу й толуолу, окис вуглецю, сірчистий ангідрид, оксиди азоту, аерозолі свинцю й ін, токсичні пилу, що утворюються, наприклад, при обробці різанням берилію, свинцевих бронз і латуней і деяких пластмас з шкідливими наповнювачами.До цієї групи відносяться агресивні рідини (кислоти, луги), які можуть заподіяти хімічні опіки шкірного покриву при зіткненні з ними.

До біологічних небезпечним і шкідливим виробничим факторам ставляться мікроорганізми (бактерії, віруси та ін.) І макроорганізму (рослини і тварини), вплив яких на працюючих викликає травми або захворювання.

До психофізіологічних небезпечним і шкідливим виробничим факторам відносяться фізичні перевантаження (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів слуху, зору та ін.)

Тим шкідливими і небезпечними виробничими чинниками спостерігається певний взаємозв'язок. У багатьох випадках наявність шкідливих факторів сприяє прояву травмонебезпечних факторів. Наприклад, надмірна вологість у виробничому приміщенні та наявність струмопровідного пилу (шкідливі фактори) підвищують небезпеку ураження людини електричним струмом (небезпечний чинник).

Рівні впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів нормовані гранично-допустимими рівнями, значення яких зазначені у відповідних стандартах системи стандартів безпеки праці та санітарно-гігієнічних правилах.

Гранично допустиме значення шкiдливого впливу (згідно з ГОСТ 12.0.002-80) - це конкретне значення величини шкідливого виробничого фактора, вплив якого при щоденній регламентованій тривалості протягом усього трудового стажу не призводить до зниження працездатностi i захворювання в період трудової діяльності,так і до захворювання в наступний період життя,а також не робить несприятливого впливу на здоров'я потомства.

 

1. Метеорологічні умови виробничого середовища.

Мікроклімат виробничих приміщень визначається поєднанням температури, вологості, рухомості повітря, температури оточуючих поверхонь і їх тепловим випромінюванням. Параметри мікроклімату визначають теплообмін організму людини і справляють істотний вплив на функціональний стан різних систем організму, самопочуття, працездатність і здоров'я.

Температура у виробничих приміщеннях є одним з провідних чинників, що визначають метеорологічні умови виробничого середовища.

Високі температури надають негативну дію на здоров'я людини. Робота в умовах високої температури супроводжується інтенсивним потовиділенням, що призводить до зневоднення організму, втрати мінеральних солей і водорозчинних вітамінів, викликає серйозні і стійкі зміни в діяльності серцево-судинної системи, збільшує частоту дихання,а також впливає на функціонування інших органів і систем - послаблюється увагу, погіршується координація рухів,сповільнюються реакції і т.д.

Тривалий вплив високої температури, особливо в поєднанні з підвищеною вологістю, може призвести до значного накопичення тепла в організмі (гіпертермії). При гіпертермії спостерігається головний біль, нудота, блювота, судоми часом, падіння артеріального тиску, втрата свідомості.

Дія теплового випромінювання на організм має ряд особливостей, однією з яких є здатність інфрачервоних променів різної довжини проникати на різну глибину і поглинатися відповідними тканинами, надаючи теплове дію, що призводить до підвищення температури шкіри,збільшення частоти пульсу, зміни обміну речовин і артеріального тиску,захворюванню очей.

При впливі на організм людини негативних температур спостерігається звуження судин пальців рук і ніг, шкіри обличчя, змінюється обмін речовин. Низькі температури впливають також і на внутрішні органи, і тривалий вплив цих температур призводить до їх стійким захворювань.

Параметри мікроклімату виробничих приміщень залежать від теплофізичних особливостей технологічного процесу, клімату, сезону року, умов опалення та вентиляції.

Теплове випромінювання (інфрачервоне випромінювання) являє собою невидиме електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі від 0,76 до 540 нм, що володіє хвильовими, квантовими властивостями. Інтенсивність тепловипромінювання вимірюється в Вт/м2.Інфрачервоні промені, проходячи через повітря, його не нагрівають, але поглинув твердими тілами, промениста енергія переходить в теплову, викликаючи їх нагрівання. Джерелом інфрачервоного випромінювання є будь-яке нагріте тіло.

Метеорологічні умови для робочої зони виробничих приміщень регламентуються ГОСТ 12.1.005-88 " Общие санитарно- гигиенические требования к воздуху рабочей зоны" і Санитарными нормами микроклимата производственных помищений (СН 4088-86).

Принципове значення в нормах має роздільне нормування кожного компонента мікроклімату: температури, вологості, швидкості руху повітря. У робочій зоні повинні забезпечуватися параметри мікроклімату, відповідні оптимальним і допустимим значенням.

Боротьба з несприятливим впливом виробничого мікроклімату здійснюється з використанням технологічних, санітарно-технічних і медико-профілактичних заходів.

У профілактиці шкідливого впливу високих температур інфрачервоного випромінювання провідна роль належить технологічним заходам: заміна старих та впровадження нових технологічних процесів та обладнання, автоматизація і механізація процесів, дистанційне керування.

До групи санітарно-технічних заходів належать засоби локалізації тепловиділень та теплоізоляції, спрямовані на зниження інтенсивності теплового випромінювання і тепловиділень від устаткування.

Ефективними засобами зниження тепловиділень є: покриття нагріваються поверхонь і парогазотрубопроводов теплоізоляційними матеріалами (скловата, азбестова мастика, асботерміт та ін); герметизація обладнання; застосування відбивних, теплопоглотітельних і тепловідвідних екранів; пристрій вентиляційних систем;використання індивідуальних засобів захисту. До медико-профілактичних заходів відносяться: організація раціонального режиму праці та відпочинку; забезпечення питного режиму;підвищення стійкості до високих температур шляхом використання фармакологічних засобів (прийом дибазолу, аскорбінової кислоти, глюкози), вдихання кисню; проходження попередніх при влаштуванні на роботу і періодичних медичних оглядів.

Заходи з профілактики несприятливого впливу холоду повинні передбачати затримку тепла - попередження охолодження виробничих приміщень, підбір раціональних режимів праці та відпочинку, використання засобів індивідуального захисту,а також заходи з підвищення захисних сил організму.

 

3. Виробничий шум

Інтенсивне шумове вплив на організм людини несприятливо впливає на протікання нервових процесів, сприяє розвитку стомлення, змінам в серцево-судинній системі і появі шумовий патології,серед різноманітних проявів якої провідним клінічною ознакою є повільно прогресуюче зниження слуху за типом кохлерного невриту.

У виробничих умовах джерелами шуму є що працюють верстати і механізми, ручні механізовані інструменти, електричні машини, компресори, ковальсько-пресове, підйомно-транспортне, допоміжне обладнання (вентиляційні установки, кондиціонери) і т.д.

Допустимі шумові характеристики робочих місць регламентуються ГОСТ 12.1.003-83 "Шум, общие требования безопасности" (зміна I.III.89) і Санитарными нормами допустимых уровней шума на робочих местах (СН 3223-85) зі змінами та доповненнями від 29.03.1988 року № 122-6/245-1.

За характером спектра шуми підрозділяються на широкосмугові і тональні.

За часовими характеристиками шуми підрозділяються на постійні і непостійні. У свою чергу непостійні шуми підрозділяються на хиткі в часі, переривисті і імпульсні.

В якості характеристик постійного шуму на робочих місцях, а також для визначення ефективності заходів по обмеженню його несприятливого впливу, приймаються рівні звукового тиску в децибелах (дБ) в октавних смугах з середньо геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 1000; 2000;4000; 8000 Гц.

В якості загальної характеристики шуму на робочих місцях застосовується оцінка рівня звуку в дБ (А), що представляє собою середню величину частотних характеристик звукового тиску.

Характеристикою непостійного шуму на робочих місцях є інтегральний параметр - еквівалентний рівень звуку в дБ (А).

Основні заходи по боротьбі з шумом - це технічні заходи, які проводяться за трьома головними напрямами:

- усунення причин виникнення шуму або зниження його в джерелі;

- послаблення шуму на шляхах передачі;

- безпосередня захист працюючих.

Найбільш ефективним засобом зниження шуму є заміна гучних технологічних операцій на малошумні або повністю безшумні, проте цей шлях боротьби не завжди можливий, тому велике значення має зниження його в джерелі. Зниження шуму в джерелі досягається шляхом вдосконалення конструкції або схеми тієї частини обладнання, яка виробляє шум, використання в конструкції матеріалів зі зниженими акустичними властивостями,обладнання на джерелі шуму додаткового звукоізоляційного пристрою або огорожі,розташованого по можливості ближче до джерела.

Одним з найбільш простих технічних засобів боротьби з шумом на шляхи передачі є звукоізолюючий кожух, який може закривати окремий галасливий вузол машини.

Значний ефект зниження шуму від обладнання дає застосування акустичних екранів, що відгороджує галасливий механізм від робочого місця або зони обслуговування машини.

Застосування звукопоглинаючих облицювань для оздоблення стелі та стін галасливих приміщень призводить до зміни спектра шуму в бік більш низьких частот, що навіть при відносно невеликому зниженні рівня суттєво покращує умови праці.

Враховуючи, що з допомогою технічних засобів в даний час не завжди вдається вирішити проблему зниження рівня шуму велика увага повинна приділятися застосуванню засобів індивідуального захисту (антифони, заглушки та ін.)Ефективність засобів індивідуального захисту може бути забезпечена їх правильним підбором залежно від рівнів та спектра шуму, а також контролем за умовами їх експлуатації.

 

3. Виробнича вібрація.

Тривалий вплив вібрації високих рівнів на організм людини призводить до розвитку передчасного стомлення, зниження продуктивності праці, зростання захворюваності і нерідко до виникнення професійної патології - вібраційної хвороби.

Вібрація - це механічне коливальний рух системи з пружними зв'язками.

Вібрацію за способом передачі на людину (в залежності від характеру контакту з джерелами вібрації) умовно поділяють на:

місцеву (локальну), що передається на руки працюючого, і загальну, що передається через опорні поверхні на тіло людини в положенні сидячи (сідниці) або стоячи (підошви ніг). Загальна вібрація в практиці гігієнічного нормування позначається як вібрація робочих місць. У виробничих умовах нерідко має місце сумісна дія місцевої та загальної вібрації.

Виробнича вібрація за своїми фізичними характеристиками має досить складну класифікацію.

За характером спектра вібрація підрозділяється на вузько смугову і широкосмугову; по частотного складу - на низькочастотну з переважанням максимальних рівнів в октавних смугах 8 і 16 Гц, середньочастотних - 31,5 і 63 Гц, високочастотну - 125, 250, 500, 1000 Гц - для локальної вібрації; для вібрації робочих місць - відповідно 1 та 4 Гц, 8 і 16 Гц, 31,5 і 63 Гц.

За часовими характеристиками розглядають вібрацію: постійну, для якої величина віброшвидкості змінюється не більш ніж в 2 рази (на 6 дБ) за час спостереження не менше 1 хв.;непостійну, для якої величина віброшвидкості змінюється не менш ніж у 2 рази (на 6 дБ) за час спостереження не менше 1 хв.

Мінлива вібрація в свою чергу підрозділяється на коливається в часі, для якої рівень віброшвидкості безперервно змінюється в часі;переривчасту, коли контакт оператора з вібрацією в процесі роботи переривається, причому тривалість інтервалів, протягом яких має місце контакт, складає більше 1 с;імпульсивність, що складається з одного або декількох вібраційних впливів (наприклад, ударів), кожен тривалістю менше 1 с при частоті їх слідування менше 5, 6 Гц.

Виробничими джерелами локальної вібрації є ручні механізовані машини ударного, ударно-обертального і обертальної дії з пневматичним або електричним приводом.

Інструменти ударної дії засновані на принципі вібрації. До них відносяться клепальні і рубальні, відбійні молотки, пневмотрамбувачі.

До машин ударно-обертальної дії відносяться пневматичні та електричні перфоратори. Застосовуються в гірничодобувній промисловості, переважно при буропідривній способу видобутку.

До ручним механізованим машин обертальної дії відносяться шліфувальні, свердлильні машини, електро-і бензомоторні пили.

Локальна вібрація також має місце при точильних, наждачні, шліфувальних, полірувальних роботах, що виконуються на стаціонарних верстатах з ручною подачею виробів;при роботі ручними інструментами без двигунів, наприклад, рихтувальні роботи.

Основними нормативними правовими актами, що регламентують параметри виробничих вібрацій, є:

"Санітарні норми і правила при роботі з машинами та обладнанням, що створюють локальну вібрацію, що передається на руки працюючих" № 3041 -84 і "Санітарні норми вібрації робочих місць" № 3044-84.

В даний час близько 40 державних стандартів регламентують технічні вимоги до вібраційним машин і встаткування, системам віброзахисту, методів вимірювання та оцінки параметрів вібрації та інші умови.

Найбільш дієвим засобом захисту людини від вібрації є усунення безпосередньо його контакту з вібруючим обладнанням. Здійснюється це шляхом застосування дистанційного управління, промислових роботів, автоматизації і заміни технологічних операцій.

Зниження несприятливої дії вібрації ручних механізованих інструментів на оператора досягається шляхом технічних рішень:

зменшенням інтенсивності вібрації безпосередньо в джерелі (за рахунок конструктивних удосконалень);

засобами зовнішньої віброзахисту, які представляють собою упругодемпфіруючі матеріали й пристрої, які розміщені між джерелом вібрації і руками людини-оператора.

У комплексі заходів важлива роль відводиться розробці та впровадженню науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку. Наприклад, сумарний час контакту з вібрацією не повинно перевищувати 2 / 3 тривалості робочої зміни; рекомендується встановлювати 2 регламентованих перерви для активного відпочинку, проведення фізіопрофілактичних процедур, виробничої гімнастики за спеціальним комплексу.

 

З метою профілактики несприятливого впливу локальної та загальної вібрації працюючі повинні використовувати засоби індивідуального захисту: рукавиці або рукавички (ГОСТ 12.4.002-74. "Средства индивидуальной защиты рук от вибрации. Общие технические требования"); спецвзуття (ГОСТ 12.4.024-76. "Обувь специальная виброзащитная.").

На підприємствах з участю санепіднагляду медичних установ, служб охорони праці повинен бути розроблений конкретний комплекс медико-біологічних профілактичних заходів з урахуванням характеру вплив вібрації і супутніх факторів виробничого середовища.

 

4. Природне та штучне освітлення.

Світло є природною умовою життя людини, необхідним для збереження здоров'я і високої продуктивності праці, і заснованим на роботі зорового аналізатора, самого тонкого і універсального органа почуттів.

Світло - видиме оком електромагнітні хвилі оптичного діапазону довжиною 380-760 нм, що сприймаються сітчастою оболонкою зорового аналізатора.

У виробничих приміщеннях використовується 3 види освітлення:

природне (джерелом його є сонце), штучне (коли використовуються тільки штучні джерела світла); поєднане або змішане (характеризується одночасним поєднанням природного та штучного освітлення).

Суміщене освітлення застосовується в тому випадку, коли тільки природне освітлення не може забезпечити необхідні умови для виконання виробничих операцій.

Чинними будівельними нормами і правилами передбачено дві системи штучного освітлення: система загального освітлення та комбінованого освітлення.

Природне освітлення створюється природними джерелами світла прямими солідними променями та дифузним світлом небосхилу (від сонячних променів, розсіяних атмосферою). Природне освітлення є біологічно найбільш цінним видом освітлення, до якого максимально пристосований очей людини.

У виробничих приміщеннях використовуються наступні види природного освітлення: бічне - через світлових отворів (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє - через світлові ліхтарі у перекриттях; комбіноване - через світлові ліхтарі і вікна.

У будинках з недостатнім природним освітленням застосовують поєднане освітлення - поєднання природного і штучного світла. Штучне освітлення в системі суміщеного може функціонувати постійно (в зонах з недостатнім природним освітленням) або включатися з настанням сутінків.

Штучне освітлення на промислових підприємствах здійснюється лампами розжарювання і газорозрядними лампами, які є джерелами штучного світла.

У виробничих приміщеннях застосовуються загальне і місцеве освітлення. Загальне - для освітлення всього приміщення, місцеве (в системі комбінованого) - для збільшення освітлення тільки робочих поверхонь або окремих частин обладнання.

Застосування не тільки місцевого освітлення не допускається.

З точки зору гігієни праці основний світлотехнічної характеристикою є освітленість (Е), яка представляє собою розподіл світлового потоку (Ф) на поверхні площею (S) і може бути виражена формулою Е = Ф / S.

Світловий потік (Ф) - потужність променистої енергії, яка оцінюється по виробленої нею зоровому відчуттю. Вимірюється в люменах (лм).

У фізіології зорового сприйняття важливе значення надається не падає потоку, а рівнем яскравості освітлюваних виробничих і інших об'єктів, що відбивається від освітлюваної поверхні в напрямку ока. Зорове сприйняття визначається не освітленістю, а яскравістю, під якою розуміють характеристику світяться тіл, рівну відношенню сили світла в якому-небудь напрямку до площі проекції світної поверхні на площину, перпендикулярну до цього напрямку. Яскравість вимірюється в нітах (нт). Яскравість освітлених поверхонь залежить від їх світлових властивостей, ступеня освітленості і кута, під яким поверхня розглядається.

Сила світла - світловий потік, що поширюється всередині тілесного кута, рівного 1 стерадіанту. Одиниця сили світла - кандела (кд).

Світловий потік, що падає на поверхню, частково відбивається, поглинається або пропускається крізь освітлюване тіло. Тому світлові властивості освітлюваної поверхні характеризуються також наступними коефіцієнтами:

коефіцієнт відбиття - відношення відбитого тілом світлового потоку до падаючого;

коефіцієнт пропускання - відношення світлового потоку, що пройшов через середовище, до падаючого;

коефіцієнт поглинання - відношення поглиненого тілом світлового потоку до падаючого.

Необхідні рівні освітленості нормуються згідно зі СНиП 23-05-95 "Естественное и искусственное освещение" залежно від точності виконуваних виробничих операцій, світлових властивостей робочої поверхні і розглянутої деталі, системи освітлення ".

До гігієнічним вимогам, що відображає якість виробничого освітлення, відносяться: рівномірний розподіл яскравосі у полі зору і обмеження тіней;

обмеження прямої та відбитого блиску; обмеження або усунення коливань світлового потоку.

Рівномірний розподіл яскравості в полі зору має важливе значення для підтримки працездатності людини. Якщо в полі зору постійно перебувають поверхні, значно відрізняються за яскравістю (освітленості), то при перекладі погляду з яскраво-на Слабо освітлені поверхню очей змушений пере адаптуватися. Часта пере адаптація веде до розвитку стомлення зору й утрудняє виконання виробничих операцій.

Ступінь нерівномірності визначається коефіцієнтом нерівномірності - відношення максимальної освітленості до мінімальної. Чим вище точність робіт, тим менше повинен бути коефіцієнт нерівномірності.

Надмірна сліпуча яскравість (блиск) - властивість світяться поверхонь з підвищеною яскравістю порушувати умови комфортного зору, погіршувати контрастну чутливість або надавати одночасно обидва ці дії.

Світильники - джерела світла, укладені в арматуру, - призначені для правильного розподілу світлового потоку і захисту очей від надмірної яскравості джерела світла. Арматура захищає джерело світла від механічних пошкоджень, а також диму, пилу, кіптяви, вологи, забезпечує кріплення і підключення до джерела живлення.

За світло розподілення світильники поділяються на світильники прямого, розсіяного і відбитого світла. Світильники прямого світла більше 80% світлового потоку направляють в нижню півсферу за рахунок внутрішньої відбиває емалевою поверхні. Світильники розсіяного світла випромінюють світловий потік в обидві півсфери: одні - 40-60% світлового потоку вниз, інші - 60-80% вгору. Світильники відбитого світла більше 80% світлового потоку направляють вгору на стелю, а відбивається від нього світло направляється вниз у робочу зону.

Для захисту очей від блиску світиться поверхні ламп служить захисний кут світильника-кут, утворений горизонталлю від поверхні лампи (краю світиться нитки) і лінією, що проходить через край арматури.

Світильники для люмінесцентних ламп в основному мають пряме світло-тораспределеніе. Мірою захисту від прямої відблискування служать захисний кут, що екранують решітки, розсіювачі з прозорої пластмаси або скла.

За допомогою відповідного розміщення світильників в обсязі робочого приміщення створюється система освітлення. Загальне освітлення може бути рівномірним або локалізованим. Загальне розміщення світильників (в прямокутному або шаховому порядку) для створення раціональної освітленості проводять при виконанні однотипних робіт по всьому приміщенню, при великій щільності робочих місць (складальні цехи при відсутності конвеєра, деревообробній та ін) Загальне локалізоване освітлення передбачається для забезпечення на ряді робочих місць освітленості в заданій площині (термічна піч, ковальський молот і ін), Коли біля кожного з них встановлюється додатковий світильник (наприклад, кососвет), а також при виконанні на ділянках цеху різних за характером робіт або при наявності затінюючі обладнання.

Місцевий освітлення призначене для освітлення робочої поверхні і може бути стаціонарним та мобільним, для нього частіше застосовуються лампи розжарювання, так як люмінесцентні лампи можуть викликати стробоскопічний ефект.

Аварійне освітлення влаштовується у виробничих приміщеннях і на відкритій території для тимчасового продовження робіт у разі аварійного відключення робочого освітлення (загальної мережі). Воно повинно забезпечувати не менше 5% освітленості від нормованої при системі загального освітлення.

 

Розрахунок вентиляції.

Системи опалення та системи кондиціонування слід встановлювати так, щоб ні теплий, ні холодне повітря не прямував на людей. На виробництві рекомендується створювати динамічний клімат з визначеними перепадами показників. Температура повітря в поверхні підлоги і на рівні голови не повинна відрізнятися більш, ніж на 5 градусів. У виробничих приміщеннях крім природної вентиляції передбачають приточно-витяжну вентиляцію. Основним параметром, що визначає характеристики вентиляційної системи, є кратність обміну, тобто скільки разів на годину зміниться повітря в приміщенні.

Розрахунок для приміщення:

V_вент - об'єм повітря, необхідний для обміну;

V_прим - обсяг робочого приміщення.

Для розрахунку приймемо наступні розміри робочого приміщення:

• довжина В = 18 м;

• ширина А = 24 м;

• висота Н = 10,9 м.

Відповідно, обсяг приміщення дорівнює:

V _прим = А * В * H =4708,8 м³

Необхідний для обміну об'єм повітря V_вент визначимо виходячи з рівняння теплового балансу:

V_вент * С(t_уход - t_приход) * Y = V _{помещения} * Q_избыт

V _{прим -} об'єм приміщення (м³);

Q_надл -надлишкова теплота (Вт);

С = 1000 - питома теплопровідність повітря (Дж/кгК);

Y = 1.2 - щільність повітря (мг/см).

Температура повітря, що минає визначається за формулою:

t_уход = t_р.м. + (Н - 2)t, де

t = 1-5 градус. - перевищення t на 1м висоти приміщення;

t_р.м. = 18 градусів - температура на робочому місці;

Н = 10,9 м - висота приміщення;

t_приход = 15 градусів

t_уход = 18+ (10,9 - 2) 2 = 13.45

Q_над= Q_над.1 + Q_над2, де

Q_надл. - надлишок тепла від освітлення.

Q_над.1 = Е * р, де

Е - коефіцієнт втрат електроенергії на топловідвід (Е =0.55);

р - потужність,

р_осв = 57 шт х 80 Вт = 4560 Вт.

Q_над.1 = 0.55 * 4560 = 2508 Вт

Q_над.3 - тепловиділення людей

Q_над.3 = n * q, де

q = 120 Вт/люд., n - число людей, наприк. n = 2

Q_над.3 = 120 * 2 = 240 Вт

Q_над = 2508 +240 = 2748 Вт

З рівняння теплового балансу випливає:

V_вент м³

Оптимальним варіантом є кондиціонування повітря, тобтоавтоматична підтримка його стану в приміщенні відповідно до певних вимог (задана температура, вологість, рухливість повітря) незалежно від зміни стану зовнішнього повітря і умов в самому приміщенні.

 

 

Вибір вентилятора.

Вентиляційна система складається з наступних елементів:

1.Припливної камери, до складу якої входять вентилятор з електродвигуном, калорифер для підігріву повітря в холодну пору року і жалюзна решітка для регулювання об'єму повітря, що поступає;

2. Круглого сталевого повітровода, довжиною 1.5 м;

3. Повітророзподільники для подачі повітря в приміщення.

Втрати тиску у вентиляційній системі визначаються за формулою:

, де

Н - втрати тиску, Па;

R - питомі втрати тиску на тертя в повітроводі, Па/м;

l - довжина повітровода, м;

V - швидкість повітря, (V = 3 м/с);

р - щільність повітря, (р = 1.2 кг/м).

Необхідний діаметр повітроводу для даної вентиляційної системи:

м

Приймаються в якості діаметра найближчу велику стандартну величину - 0,75 м, при якій питомі втрати тиску на тертя в повітроводі - R = 0.1 Па / м (Табл. в методичці).

Місцеві втрати виникають в залізній решітці (x=1.2), повітророзподільники (x=1.4) і калорифері (x=2.2). Звідси, сумарний коефіцієнт місцевих втрат у системі: x = 1.2 +1.4 + 2.2 = 4.8

Тоді:

Па

З урахуванням 10%-го запасу:

Н = 110% * 26.07 = 28.67 Па

V_вент = 110% *8347 = 9181,7 м³/год.

За каталогом вибираємо вентилятор відцентрової серії ВЦ 4-75-5:

-витрата повітря - 1,1-2,6 м³ / год,

-тиск - 470-980 Па,

-ККД - 65%,

-швидкість обертання - 1500 об / хв.,

-діаметр колеса - 400 мм,

-потужність електродвигуна - 3 кВт.

 

 

Пожежна безпека.

Необхідна ступінь вогнестійкості будівлі або споруди залежить від ступеня вибуховий і пожежної небезпеки виробництв, що розміщуються на проектованому підприємстві.

У відповідності зі СНиП - М.2 - 72 всі виробництва за вибуховою, вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій залежно від характеристики звертаються у виробництві речовин.

Під вогнестійкістю розуміють здатність будівельної конструкції чинити опір впливу високої температури в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції.

На підставі вищевказаної документації ділянку по відновленню колінчастого валу - відноситься до категорії "Г" - це виробництво пов'язане з: вогнетривкими матеріалами в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор та полум'я; твердими, рідкими, газоподібними речовинами [1]. На ділянці з відновлення колінчастого вала будемо використовувати електричну пожежну сигналізацію, як найнадійнішу. Принципова схема електричної системи сигналізації представлена ​​на малюнку 6.4.

 

6

 

5

Рис. 6.4 Схема електричної системи сигналізації.

1 - датчики - сповіщувачі; 2 - приймальна станція, 3 - блок резервного живлення; 4 - блок живлення від мережі; 5 - система перемикання; 6 - проводка;

7 - виконавчий механізм системи пожежогасіння.

 

Основними причинами займання можуть бути:

- Необережність при курінні або куріння у не відведених для цього місця;

- Необережне поводження з вогнем;

- Несправності електрообладнання;

- Самозаймання промасленим дрантя або інших матеріалів;

- Ремонт обладнання на ходу.

При виникненні пожежі він може поширюватися по пролитої маслу. За пальним відкладенням на робочих конструкціях, по витяжної вентиляції.

Цех має вогнестійкі перекриття і колони, стіни будівлі цеху складені із силікатної цегли, який має критичну температуру 700 - 900 0С і належить до групи негорючих матеріалів. За ступенем вогнестійкості ремонтний цех належить до будівель першого ступеня. З метою підвищення вогнестійкості сталевих перекриттів і колон рекомендується провести їх обшивку цеглою, частина металевих перекриттів рекомендується покрити фарбою типу ВПМ, яка в умовах звичайної експлуатації буде захистять метал від корозії, а при пожежі підвищить межа вогнестійкості конструкції.

На ділянці є два пожежних крана Ø66 мм, які обладнані рукавами довжиною 20м. Гасіння здійснюється водою. Із первинних засобів пожежогасіння на ділянці є: вогнегасники ОП - 5 в кількості 18шт, пересувна установка ОВП - 100 (1шт), пісок (1 ящик).

На ділянці також передбачена евакуація людей при пожежі (рис.6.5)

 

 

Малюнок 6.5. Схема евакуації робітників при пожежі.