Технічні засоби оформлення театралізованих культових заходів Єгипту, Дворіччя, Індії.

Розділ І. Основні етапи розвитку сценічного простору та його художньо-технічного оснащення.

Тема 1.1. Архітектура і машинерія театралізованих дійств Стародавнього світу.

ПЛАН

Технічні засоби оформлення театралізованих культових заходів Єгипту, Дворіччя, Індії.

Архітектура та машинерія театралізованих дійств Древньої Греції.

Розвиток сценічного простру та технічного арсеналу у видовищах Стародавнього Риму.

Технічні засоби оформлення театралізованих культових заходів Єгипту, Дворіччя, Індії.

Перші комерційні видовищні заходи проводилися ще в епоху античності. Вони не могли з’явитися відособлено від цивілізаційного розвитку релігії і культури Стародавнього світу. Обрядово-культові традиції Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю зробили свій внесок у становлення архітектури і технічного забезпечення видовищних заходів Давньої Греції і Давнього Риму.

Наші знання про технічні засоби відтворення міфологічних сюжетів при організації культових свят у Стародавньому світі дуже фрагментарні. Так більш за все інформації про святкування Нового року у Єгипті, що припадало на 19 липня, коли сходила зірка Сиріус і розливався Ніл^[1], збереглося в храмі Хатор в Дендері та в храмі Гора в Едфу. В Дендері, де Хатор вважалась дочкою сонячного бога Ра, свято розпочиналось за дві ночі до початку нового року. Верховний жрець з чотирма пророками і жерцем-музикантом входив до «Зали Полум’я», де підіймав камінь, що закривав вхід до гробниці. У крипті зберігався човен зі скульптурою Хатор. Жрець спускався до крипти, щоб виконати обряд очищення статуї богині. Після його завершення статуя «прямувала» до «чистої молитовні», яка знаходилась просто неба. Тут здійснювався обряд «покладання восьми корон», які приносили представники восьми богів Гермополя. Вночі напередодні Нового року проходила процесія зі статуєю богині – її встановлювали в альтанці із опущеними фіранками. При появі перших променів фіранки розкривались і богиня могла возз’єднатися із сонячним батьком і знову наповнитися магічною силою[2].

Єгипетські храми не були загальнодоступними – увійти до них могли лише жерці і фараон, прості ж прихожани не мали права ступити навіть на перший двір. Протягом року боги-статуї «мешкали» всередині храмів. На свята їх виносили із храмів, процесія прямувала містом за його межі й поверталася назад або їх переносили з міста до міста, щоб бог одного міста міг зустрітися з богом-дружиною або богом-сином. Такі свята мали характер масової народної релігійної процесії, протягом якої на зупинках розігрувалися драматичні дійства[3].

Традиція інтерактивної присутності на великих святах статуй богів як матеріалізованого втілення божеств була як в Стародавньому Єгипті, так і у Дворіччі. Історія зберегла інформацію про святкування вавилонянами, а згодом і ассірійцями Нового року. Новорічний святковий ритуал відбувався протягом дванадцяти днів. Святкування розпочиналось з ритуального читання аккадської (вавилонсько-ассирійської) космогонічної^[4] поеми «Енума елиш» (enuma elisch) і продовжувалось протягом перших чотирьох днів із розігруванням містерій і драм на площах та у храмах, читанням поем, віршів, розповідей міфів і легенд. Вранці на п’ятий день святкування Нового року з храму бога Езіда в Борсиппі^[5] до храму Есагіла^[6] у Вавилоні вирушала урочиста святкова ритуальна процесія. Спочатку головного бога, бога світла Мардука везли в човні каналом вздовж священної вулиці Айбур-Шаба (Айібуршабу) – «Дорога процесій»^[7]. Потім цей корабель ставили на колеса, і він їхав далі Дорогою процесій до головного святилища міста Вавилона. Цей візок-корабель, на якому бог Мар­дук перепливав світовий океан, називався «карнавалом» (car naval)[8]. Під час святкування Нового року статую Мардука носили Вавилоном, освячуючи її присутністю вулиці. Одночасно до Вавилону звозили ідолів інших богів. Перед статуями виконувались містерії, епічні балади, гімни про створення світу і людини з танцями, музикою, рядженням, кривавими і безкровними жертвопринесеннями, навіть, цирковими номерами[9]. Урочиста служба супроводжувалась музикою і співом – використовувались кімвали, флейти, 11-струнні арфи. При святкуванні особливого ритуального значення набував вогонь[10].

Вже за доби Давнього царства в Єгипті існували ударні, струнні та духові музичні інструменти, які, безумовно, застосовувалися в святкових церемоніях. Найдавнішим ударним інструментом були дерев’яні «калатала», якими відбивали такт. Пізніше з’явилися барабани різної форми та розмірів. Традиційним інструментом була арфа, яка мала форму лука. На зображеннях шумерських майстрів можна побачити підтвердження використання музичних духових, ударних та струнних інструментів. Очевидно, найпоширенішою була знайома і єгиптянам арфа. Існували навіть спеціальні «будинки музики», де збиралися городяни для того, щоб долучитися до виконання музичних творів. Про поширення у Дворіччі музики свідчить клинописна табличка із стародавнього міста Урагинт, на якій написані ноти ассирійської пісні – найдавніший, відомий людству, записаний музичний твір.

Анубіс, бог бальзамування. Єдиний примірник древньоєгипетської маски-шолома, що збереглася. Отвори для очей під мордою дозволяли людині в масці бачити[11].

Обов’язковим елементом єгипетських драматичних релігійних вистав були маски тварин, які мали декілька натяків-символів: наприклад, маска шакала говорила про політичний союз Верхнього й Нижнього Єгипту, представляла божества південного міста Нехен, нагадувала про похоронні містерії, персоніфікувала бога бальзамування Анубіса.

Давня Індія так само як і Єгипетська цивілізація та цивілізація Дворіччя зробила вагомий внесок у розвиток сценічного мистецтва – зокрема, драматургію, акторське мистецтво та архітектуру. Давньоіндійська теорія театрального мистецтва, теорія драми та музики була викладена в одному з найбільших і найдавніших трактатів з цього питання, що дійшли до нас, «Натьяшастрі» («Читання про драму") – давньоіндійському тексті на санскриті, що приписується мудрецю на ім’я Бхарата. Текст науковці датують дуже умовно – між 200 р. до н.е. і 200 р. н.е.

Відповідно до «Натьяшастри», зручним для вистави місцем є приміщення прямокутної форми розміром 96х48 футів (≈ 29х14 м). Половина простору відводилась глядачам, інша призначалася для вистав і ділилась навпіл (24х48 футів – ≈ 7х14 м). Сценічний майданчик відокремлювалася стіною від кімнати для переодягання акторів, двоє дверей призначалися для входу і виходу. Швидше за все, сценічний майданчик також ділився навпіл (12х24 фути – 3,6х7 м). Щоб музиканти мали змогу краще бачити акторів, вони розміщались на дещо піднятій площадці в задній частині сцени, між двох дверей. Гладка підлога сценічної площадки була трохи піднята в центрі, щоб після миття з неї добре стікала вода. Над нею облаштовувався дах, який закріплювався на декоративно оформлених стовпах. Конструкція стелі, очевидно, повинна була мати задані акустичні властивості, щоб посилювати звучання людського голосу та музичних інструментів, особливо ударних. Розміри приміщення для глядачів (48х48 футів) обмежувало їх кількість до 500 осіб.

Театральна архітектура була складовою храмового зодчества. Тому вибір місця, підготовка будівельного майданчика і планування здійснювалось за певним ритуалом. Ритуали супроводжували і кожний етап будівництва, крім того, перед кожною виставою сцену знову освячували для захисту від злих сил. Вистави давалися з нагоди релігійних свят і придворних урочистостей з таких приводів, як коронація, весілля, народження сина, повернення з подорожі, захоплення міста чи держави[12].