Розвиток України як сучасної незалежної держави потребує кардинальних зрушень, спрямованих на демократизацію суспільного життя та подальшу ринкову трансформацію економічних процесів. В успішному вирішенні цих завдань важлива роль належить місцевому самоврядуванню як вагомому чиннику політичного й економічного розвитку суспільства. Проте, як показує історичний досвід, повноцінне функціонування інституту місцевого самоврядування можливе лише за умови створення необхідного економічного підґрунтя для діяльності органів місцевого самоврядування, забезпечення їх фінансової незалежності, надання певних прав у сфері оподаткування та залученні різних джерел формування фінансових ресурсів, необхідних для задоволення потреб членів територіальних громад.
Теоретичні основи сучасного поняття “місцеві фінанси” було закладено ще задовго до існування України у складі СРСР та здобуття нею незалежності. Тому дослідження цієї економічної категорії потребує визначення її ідейних підвалин та історичних коренів.
Місцеві фінанси та місцеве самоврядування в аспекті історичного розвитку до кінця XX ст. розглядаються як два взаємопов’язані та невідокремлювані явища суспільного життя, вивченням яких займалась наука про місцеві фінанси. Вчені виділяють два напрямки, в яких формувалась наука про фінанси.
По-перше, історично склалося так, що спочатку виникла наука про державні фінанси, а потім від неї відокремилося самостійне вчення про місцеві фінанси. Таким чином, поняття місцеві фінанси виникло на противагу поняттю державні фінанси.
По-друге, вчення про місцеві фінанси як наука виникло також в процесі розширення розуміння предмета фінансової науки, коли фінансове господарство общин та інших територіальних колективів, яке до цього вважалося приватним, було включено до складу публічного фінансового господарства. Отже, поняття місцеві фінанси розширило поняття публічні фінанси і стало їхньою невід’ємною, але відносно самостійною складовою.
Ідейно теоретичні підвалини сучасного бачення формування фінансових ресурсів органів місцевої влади були закладені ще в Х ст. “Руською правдою” Ярослава Мудрого. Тому, зважаючи на цей, уже визнаний факт, становлення інституту місцевих фінансів доцільно подати в розрізі таких етапів:
1. Х-ХVІ ст. – виникнення і розвиток місцевого самоврядування.
Цей етап ознаменувався прийняттям трьох яскравих актів: “Руської правди” Ярослава Мудрого (бл. 978-1054 рр.), Магдебурзького права ХІІІ ст. та Статуту Великого князівства Литовського (1529, 1566 та 1588 рр.).
Відомий український історик І.П. Крип’якевич відзначав безпосередній зв’язок “Руської правди” з побутом українських земель, писав, що головним джерелом “Правди” було місцеве звичаєве право, яке своїми початками сягало до родоплемінних часів. М.С. Грушевський у своїй фундаментальній праці “Ілюстрована історія України” відзначив вражаючі подібності між “Руською правдою” і пізнішим Литовським статутом, що виріс на праві найбільш відокремленої частини Київської держави – земель Полоцьких.
Магдебурзьке право виникло у XIII ст. в німецькому місті Магдебурзі і регламентувало самоврядування міст, діяльність міської влади, суду, питання земельної власності в межах міст, торгівлі, ремесел, оподаткування. Джерелами цього права були привілеї, надані міській владі, різноманітні постанови суду. На той час магдебурзьке право мало універсальний характер, воно регламентувало самоврядування міст, діяльність міської влади, суду, питання земельної власності в межах міст, торгівлі, ремесел, оподаткування та ін. Упродовж XIV–XVI ст. магдебурзьке право прийняли інші німецькі міста, а також деякі міста Чехії, Угорщини, Польщі, Литви, Галіції та Білорусії. На території Русі, раніше за інші міста, магдебурзьке право у повному обсязі отримав Кам’янець-Подільський в 1374 році, пізніше в 1432 році – Луцьк, а в 1497 році – Київ. Проіснувало магдебурзьке право до XVIII–XIX ст., поступово втрачаючи своє значення, причинами чого часто називають саме його універсальність.
У XVI ст. в Литовській державі, до складу якої певний час входила частина українських земель, був виданий кодекс громадянських законів під назвою “Статут великого князівства Литовського”, який витримав три редакції 1529, 1566 та 1588 рр., після всіх змін він зберіг характер збірника місцевих законів, вміщував норми, що регламентували державне, земельне, кримінальне, процесуальне та спадкове право.
2. XVII-XVIII ст. – становлення місцевого самоврядування в епоху розвитку буржуазної держави та боротьби абсолютизму з народною демократією.
Передумовою виникнення цього якісно нового етапу в розвитку фінансів місцевих органів став той факт, що централізована державна влада виявилась неспроможною ефективно виконувати свої завдання, особливо у сфері соціального забезпечення.
Поняття “самоврядування”, “самоуправління” почали використовуватися в Європі з другої половини XVIII ст. саме щодо місцевого самоврядування. На той час інститут місцевого самоврядування сформувався у багатьох країнах і передбачав управління всіма господарськими та іншими справами будь-якої адміністративної одиниці не органами центральної влади, а самими жителями. Проте Російська імперія значно відставала від інших країн у процесах становлення і зміцнення місцевого самоврядування. Державні діячі, вчені визнавали цей факт і виступали за зміни у структурі державної влади, в управлінні країною.
Велику Французьку революцію 1789 року називають вирішальною віхою у становленні інституту самоврядування в Європі. Напередодні цієї події виникла децентралізаційна теорія, як реакція на наполеонівську адміністративну реформу, що встановила міцний централізований бюрократичний механізм влади. Головним положенням цієї теорії було обґрунтування поділу адміністративних справ на такі, які є наслідком самоврядування і на справи державні, делеговані общинам. Теорія набула певного поширення в Європі й мала безпосередній вплив на формування науки про вільність общин у Німеччині, теоретичні витоки якої слід шукати в теорії “природного права”, що визначає природне право як сукупність принципів, правил, норм, цінностей, які диктуються природою людини і тим самим незалежні від конкретних соціальних умов і держави.
Цей етап також ознаменувався прийняттям американської Декларації незалежності (1776 р.) та французької Декларації прав людини і громадянина (1789 р.), які за основу мали природне право.
3. ХІХ-ХХ ст. – завершення процесу остаточного оформлення місцевого самоврядування та початок розвитку науки про місцеві фінанси як базової у функціонуванні місцевих бюджетів.
У XIX ст. був зроблений значний крок на шляху до формування правової держави цивілізованого світу, який супроводжувався зміцненням централізованої влади буржуазних держав, значним розширенням кола діяльності держави в інтересах захисту свобод громадян і громадськості. Одночасно виникла нагальна необхідність делегування (децентралізації) частини державних функцій місцевим формуванням.
Наука про місцеві фінанси бере свій початок з другої половини XIX ст., саме тоді завершився процес остаточного оформлення місцевого самоврядування. Протягом XIX-XX ст. погляди на сутність місцевих фінансів, їх склад та принципи організації розвивалися від уявлення про них, як про фінансове господарство територіальних одиниць, сукупність умов для задоволення потреб місцевих самоврядних одиниць, матеріальні засоби місцевого самоврядування, доходи і видатки органів місцевого самоврядування і до системи економічних відносин. З кінця XIX ст., вже досить чітко визначається перелік справ, які в законодавстві багатьох країн були віднесені до місцевих: освіта, медична і ветеринарна допомога, утримання доріг, благоустрій населених пунктів, опіка над бідними та сиротами. Що стосується таких завдань як утримання міліції або поліції, суду, військових закладів, то питання віднесення їх до державних чи місцевих вирішувалося по-різному в окремих країнах і одностайності в цьому не спостерігалося.
Окремим напрямом досліджень Адама Сміта, Карла Штейна, Лоренца Штейна, Рудольфа Гнейста, Карла Рау, Адольфа Вагнера і багатьох інших вчених XIX ст. було вивчення доходів і видатків місцевих спілок, місцевого оподаткування, його відповідності критеріям ефективного оподаткування.
4. ХХІ ст. – сучасний етап розвитку місцевих фінансів. В умовах обмеженості ресурсів значна увага приділяється вивченню необхідності формування більшої частини доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів, які встановлюються органами місцевого самоврядування самостійно, а також актуальним залишається питання бюджетної децентралізації та бюджетного (фіскального) федералізму. Висловлюється і обґрунтовується твердження, що межі повноважень місцевих органів влади встановлюються законами центральних або регіональних органів влади, але такі закони не повинні перешкоджати ефективному функціонуванню системи місцевих бюджетів.
Місцеві фінанси як економічна категорія — система економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань.
Оскільки місцеві фінанси не можна розглядати відокремлено від фінансів загалом, а місцеві фінанси виступають як складова фінансової системи країни, то функції фінансів і місцевих фінансів тісно пов'язані між собою, а призначення останніх зумовлено сутністю, функціями і роллю фінансів як однієї з найважливіших економічної категорії ринкового господарства. Місцевим фінансам притаманні такі функції: розподільна, контрольна та стимулююча.
Розподільна функція місцевих фінансів виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування завдань. Кошти, що акумулюються у місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб. Крім того, через систему міжбюджетних відносин фінансові ресурси, зосереджені на загальнодержавному, обласному і районному рівні, перерозподіляються між окремими адміністративно-територіальними одиницями з метою проведення фінансового вирівнювання.
Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні і складанні звіту про виконання місцевих бюджетів. Сфера дії контрольної функції не обмежується місцевими бюджетами, а включає інші фонди грошових коштів та загалом усі фінансові ресурси та майно, які знаходяться у розпорядженні місцевого самоврядування. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових засобів, їх цільове та економне використання.
Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження. Реальним втіленням стимулюючої функції є чинний порядок формування власних доходів місцевих бюджетів, заохочення перевиконання запланованих показників надходжень загальнодержавних податків і зборів, самостійність у використанні додатково залучених коштів та ін.
Окрім того є такі функції: фіскальна, інструмент забезпечення економічного зростання, громадських послуг.
Аналіз чинної законодавчої бази, яка регламентує функціонування місцевого самоврядування в Україні, дає можливість виділити такі основні принципи організації місцевих фінансів, що передбачають:
- обов'язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням;
- чіткий поділ доходних джерел, а також видатків між державним і місцевими бюджетами;
- надання відповідних власних доходів місцевому самоврядуванню;
- самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів;
- державну фінансову підтримку несам о достатніх територіальних громад, проведення фінансового вирівнювання;
- стимулювання збільшення доходів як державного, так і місцевих бюджетів;
- раціональне та економне використання матеріальних і фінансових ресурсів;
- здійснення постійного контролю за використанням наявних ресурсів;
- гласність та відкритість у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування;
- залучення широких верств громадськості до прийняття рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів.
Таким чином, головним призначенням місцевих фінансів є забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування, пов'язаної зі здійсненням ними своїх функцій і повноважень; найбільш повне задоволення потреб населення територіальних громад та якісне надання локальних суспільних послуг; формування стимулюючого механізму щодо раціонального використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів, пошуку додаткових джерел доходів.
Роль місцевих фінансів:
1. Активно проводиться соціальна політика;
2. Функціонує освіта, охорона здоров’я, система комунального обслуговування
3. Забезпечується внутрішня безпека і правопорядок
4. Охороняється навколишнє середовище
5. Вирівнюється рівень економічного і соціального розвитку.
