Лекція 2. Ґенеза українського державотворення у середньовіччі і ранньомодерний час.
2.1. Русь-Україна, Галицько-Волинське королівство в системі відносин середньовічних держав Центрально-Європейського регіону.
2.2.Козацька держава Війська Запорізького між Заходом та Сходом – рецепція чужих здобутків та власний досвід творення держави.
Література.
1.Бойко О. Історія України: – К.2012 р.
2.Баран В., Баран Я. Історичні витоки українського народу. -Київ, 2005.
3.Бжеський Р. Переяславська умова в планах Богдана Хмельницького та «Переяславськалегенда». -Львів, 1998;
4.Бунятян К.П. Давнє населення України. - Навч. посібник. -Київ, 1999;
5.Дорошенко Д. Нариси історії України.- Київ, 1994;
6.Магочій П. Ілюстрована історія України. – К. 2012;
7.Іванов В. Історія держави та права України: навчальний посібник. – Київ, 2003;
8.Ідзьо В. Українська держава в ІХ-ХІІІ ст. - Львів, 2004;
9.Історія України. Неупереджений погляд / Петровський В.В. та інші. - Харків, 2007;
10.Остафійчук В. Історія України: Навч. Посібник. – Київ, 2002;
11.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІст. Навч. посібник. -Київ, 1997.
Русь-Україна, Галицько-Волинське королівство в системі відносин середньовічних держав Центрально-Європейського регіону.
До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор в «Повісті минулих літ». Трактування цього питання с одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Вузькість джерельної бази, суперечливість 1 неоднозначність відомого фактичного матеріалу, хибні методологічні підходи, політична заангажованість та ідеологічні симпатії істориків неодноразово ставали на заваді об'єктивному погляду на процес виникнення Давньоруської держави. Перші спроби знайти вирішення цієї Проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи — скіфами, кельтами, вірматами, аланами.
Концепції походження Давньоруської держави:
1. Норманська теорія походження Давньоруської держави
У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байєр та Г. Міллер обґрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави.
На захист своєї теорії норманісти висували такі агрументи:
1) Русь отримала назву від „Руотси". Так у середині XI ст. фіни називали шведів;
2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження – Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;
3) візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі „Про
управління імперією" (бл. 950) наводить як слов'янські, так і руські назви
дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське
походження;
4) ісламські географи та мандрівники IX–X ст. завжди чітко розділяли „русів" і
„слов'ян".
2. Антинорманістська, автохтонна теорія походження Давньоруської держави
Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Майже одразу полеміка потрапила в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння. „Космополітизмові" німецьких вчених, які, абсолютизуючи „варязький фактор", принижували державотворчу здатність слов'ян, було протиставлено „державницький патріотизм", що був своєрідним виявом зростаючої національної самосвідомості.
На противагу антинорманісти стверджували:
1) назва „Русь" слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами
річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;
2) жодного племені чи народу під назвою „руси" не було відомо у Скандинавії і
про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, включаючи саги;
3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840-880)
чітко називає русів слов'янським племенем;
4) археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать
про обмежений, фрагментарний вплив „варязького чинника".
На початковому етапі цієї багатовікової дискусії в основу концепцій як норманістів, так і антинорманістів було покладено хибну методологічну засаду – виникнення держави вони розглядали, по-перше, як кульмінаційний одномоментний акт, по-друге, як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи.
Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.
Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі „варязького чинника" в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля: „Першаруська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів".
