Деадаптація, реадаптація, переадаптація

Раціонально побудоване тренування призводить до різкого зростання функціональних можливостей органів і систем організму за рахунок вдосконалення всього комплексу механізмів, відповідальних за адаптацію. Застосування надмірних навантажень, що перевищують індивідуальні адаптаційні можливості людини, що вимагають надмірної мобілізації структурних та функціональних ресурсів органів і систем організму, в результаті призводить до переадаптації, що виявляється у виснаженні і зношуванні функціональних систем, що несуть основне навантаження. Припинення тренування або використання низьких навантажень, не здатних забезпечити підтримку досягнутого рівня пристосувальних змін, призводить до деадаптації – процесу, зворотного адаптації, тобто адаптаційні процеси в організмі людини розвиваються в суворій відповідності з характером і величиною впливу факторів зовнішнього середовища. Вище вказувалося, що стосовно адаптації серця раціонально сплановані навантаження призводять до помірної гіпертрофії міокарда, збільшенню потужності його адренергічної іннервації, кількості коронарних капілярів, підвищенню концентрації активності ферментів, відповідальних за транспорт субстратів до мітохондрій і ін. При надмірному навантаженні на серце, що вимагає надмірно тривалої компенсаторної гіперфункції, виникає незбалансована адаптація, при якій маса серця зростає в значно більшій мірі, ніж функціональні можливості структур, відповідальних за нервову регуляцію та енергозабезпечення. Що виникає при цьому зниження можливостей міокарда може певний час компенсуватися збільшенням його маси, але потім, як правило, стає причиною недостатності серця, що слід розглядати як його переадаптацію. Якщо тренування припинилися або навантаження були значно нижче рівня, здатного забезпечити підтримання досягнутих показників функціональних можливостей серця, то поступово настає процес деадаптації: зменшується синтез білка і маса шлуночків, послаблюється нервова регуляція, знижується енергозабезпечення та ін. У результаті порушується оптимальний режим біосинтезу та функціонування ключових структур серця, що забезпечують утилізацію АТФ в міофибриллах та ресинтез в мітохондріях. Зазначені механізми адаптації, переадаптації та деадаптації властиві й іншим органам і системам (Меерсон, 1981). Надмірні навантаження на скелетні м'язи можуть призвести до м'язових пошкоджень, внаслідок чого знижується працездатність, погіршується перебіг термінових і довготривалих відновних і адаптаційних реакцій. В пошкодженої м’язової тканини відзначається зниження запасів глікогену внаслідок порушення процесів його ресинтезу, порушуються процеси білкового синтезу, знижується стійкість до дії бактерій і вірусів, що підвищує сприйнятливість організму спортсменів (Мохан та ін, 2001).

Слід пам'ятати, що підтримання структурних основ адаптації з допомогою помірних фізичних навантажень є набагато сприятливішим, ніж багаторазове повторення циклів «деадаптація – реадаптація». Багаторазова активація біосинтезу, яка необхідна для багатократного відновлення втраченого рівня адаптації, може привести до своєрідного локального зношування ланок функціональної системи, відповідальної за адаптацію. Слід визнати, що ця точка зору має під собою вагомі підстави, незважаючи на наявність великої кількості експериментального матеріалу, що свідчить про досить швидке відновлення втраченого рівня адаптації після поновлення ефективного тренування [ В. Платонов, Ч.2 ].

Додаткові відомості. Ступінь зміни функціонального стану організму під впливом навантаження залежить від взаємодії двох основних чинників: величини навантаження та рівня розвитку пристосувальних реакцій організму. Причому кожен вік має свої характерні особливості пристосувальних реакцій до фізичних навантажень.

Також необхідно відзначити, що величина впливу певного за силою стрес-фактора, тобто подразника, визначається суто індивідуальною реакцією на нього організму людини. В свою чергу, відповіді організму на певні за силою подразники мають специфічні риси. Такими специфічними особливостями адаптаційних реакцій організму є "відповіді" функціональних систем, пов'язані зі зміною в метаболізмі у спортсменів, що тренуються в різних біоенергетичних режимах. Така специфіка метаболізму обумовлена ​​тісним взаємозв'язком між обсягом функціонального навантаження і генетичним апаратом клітини, що визначає специфіку метаболізму при даних навантаженнях. На підставі цього типи адаптації по метаболізму ідентифікуються на наступні: 1) тип стаєрський характеризується тим, що при фізичних навантаженнях анаеробний гліколіз втягується незначно, а робота здійснюється переважно за рахунок аеробного забезпечення. Кількість молочної кислоти не перевищує ПАНО (4 ммоль / л); 2) тип спринтерський, характеризується тим, що при фізичних навантаженнях анаеробний гліколіз яскраво виражений. Концентрація молочної кислоти в крові вище 8 ммоль / л; 3) тип змішаний - при якому концентрація молочної кислоти коливається від 4 до 8 ммоль / л. Причому наголошується, що спрямованість метаболічних реакцій під впливом фізичних навантажень хвилеподібно змінюється, але незважаючи на ці коливання, виявлена ​​залежність зберігається. Ця закономірність особливо яскраво простежується у дні, коли рівень тренувальних навантажень знижується і усувається додаткова фізична активність [П огодина С.В. ].

Гіпертрофія – (збільшення об'єму і маси органу, клітин під впливом різних факторів. Гіпертрофія може бути істинною і помилковою. При помилковій гіпертрофії збільшення органу обумовлено посиленим розвитком жирової тканини. В основі істинної гіпертрофії лежить розмноження (гіперплазія) специфічних функціонуючих елементів органу.

Атрофія –розлад харчування, прижиттєве зменшення розмірів органів або тканин тварин і людини. Характеризується порушенням або припиненням функції органів (тканин), нерідко супроводжується зменшенням в розмірах будь-якого органу (тканини) організму, різним ступенем дефіциту маси тіла [ Википедия ].

Література:

1. Фізичне виховання у схемах [навчально-методичний посібник] / О.А. Чичкан, М.М. Кость. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – 104 с.

2. Платонов В. Теория адаптации и резервы совершенствования системы подготовки спортсменов / В. Платонов // Вестник спортивной науки. – 2010. – № 2. – С.8-15.

3. Платонов В. Теория адаптации и резервы совершенствования системы подготовки спортсменов (часть 2) / В. Платонов // Вестник спортивной науки. – 2010. – № 3. – С.3-9.

4. Википедия. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/

5. Погодина С.В. Курс лекций «Основы общей теории спорта». Раздел «Адаптация спортсменов к физической нагрузке» / С.В. Погодина, В.Ф. Кровяков. – Симферополь, 2009. – 60 с.