Поняття працевлаштування
Поняття працевлаштування розрізнюється в широкому і вузькому значеннях.
У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою.
У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування.
Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості (до зайнятого населення відносяться і особи, які навчаються, перебувають на військовій службі), а саме працевлаштування передує зайнятості і є його гарантією.
Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безкоштовному сприянні державної служби зайнятості. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачене міждержавними договорами України.
Форми працевлаштування:
- спрощена (законодавчого сприяння) – застосовується для працевлаштування окремих категорій громадян: неповнолітніх, осіб перед пенсійного віку, інвалідів, інших неконкурентоспроможних на ринку праці громадян;
- проста (звичайна) – працевлаштування більшості громадян;
- складна (ускладнена) – працевлаштування, за якого встановлюються додаткові вимоги до працівників чи проводяться додаткові заходи (працевлаштування з допуском до таємних матеріалів, на державну службу, перенавчання з подальшим працевлаштуванням, працевлаштування іноземців тощо).
Працевлаштування у вузькому значенні звичайно поділяється на дві стадії (Пашков А.С. Занятость, безработица, трудоустройство). Перша стадія - це звернення до служби зайнятості. Виникає правовідношення між громадянином і органом із працевлаштування, за яким громадянин потребує підбору підходящої роботи, а у разі її відсутності - постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги по безробіттю. Орган з працевлаштування зобов'язаний зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідної роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку, а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або професійне навчання.
На другій стадії працевлаштування укладається трудовий договір згідно з направленням служби зайнятості.
4. Організаційно-правові форми працевлаштування громадян
Форми працевлаштування:
1. загальні
- самостійне
- за сприяння органів зайнятості
2. спеціальні
- направлення на роботу випускників, потреба в яких була раніше заявлена
- направлення в рахунок квоти
- переселення в сільську місцевість і організований набір працівників
- громадські роботи
- сезонні роботи
Працевлаштування за сприяння органів зайнятості
До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні.
Незайняті громадяни, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі. Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.
Громадяни, які звернулися до служби зайнятості як такі, що шукають роботу, мають право на безкоштовну професійну орієнтацію і консультацію.
Громадянам, зареєстрованим в державній службі зайнятості, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота.
Підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.При пропонуванні громадянинові підходящої роботи враховуються його трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
Підходящою не може вважатися робота, якщо:місце роботи розташовано за межами доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради;
умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та охорону праці (в тому числі якщо на запропонованому місці роботи порушуються встановлені законом строки виплати заробітної плати);
умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою.
Переселення в сільську місцевість і організований набір працівників
Регламентується Постановою КМУ від 11 жовтня 1991 р. № 253 «Про переселення сімей у сільську місцевість та організований набір робітників».
З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів.
З такими особами державна служба зайнятості від імені господарств вселення укладає договори, в яких визначаються умови переселення.
В місцях організованого набору робітників державна служба зайнятості за дорученням підприємств, установ і організацій укладає з особами, які направляються на роботу, трудові договори на визначений строк.
Ппрацівникам, які прибули в сільську місцевість у порядку переселення, надаються додаткові пільги та компенсації:
а) виплата добових за час перебування в дорозі;
б) виплата заробітної плати, виходячі із розміру тарифної ставки (окладу) за новим місцем роботи за дні збирання в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більш як за 6 днів, а також за час перебування в дорозі;
в) збереження безперервного стажу роботи. Надання відпустки за перший рік роботи незалежно від часу, відпрацьованого на новому місці після переїзду;
г) нарахування надбавки до заробітної плати працівникам, які вперше розпочали трудову діяльність, до досягнення ними дворічного стажу в розмірі 70 % надбавки за безперервний стаж роботи в даному господарстві, яку одержують відповідні категорії працівників при стажі роботи від 2 до 5 років.
д) виплата при перенавчанні або підвищенні кваліфікації з відривом від виробництва середньої заробітної плати за даною професією в господарстві вселення чи доплата різниці до середнього заробітку протягом періоду навчання згідно з установленими строками, якщо воно здійснюється без відриву від виробництва.
У разі відмови підприємств, установ, організацій від прийому переселенців через відсутність необхідних виробничих та житлово-побутових умов, а також при розірванні працівниками договору про переселення внаслідок невиконання адміністрацією прийнятих зобов'язань, їм відшкодовуються за рахунок коштів підприємств, установ, і організацій місць вселення витрати, пов'язані з переїздом і перевезенням майна до попереднього місця проживання, а також виплачуються добові за час перебування в дорозі.
Громадські роботи
стаття 31 Закону України «Про зайнятість населення»
Сезонні роботи
Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Перелік сезонних робіт та сезонних галузей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. N 278.
Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.
Сезонні роботи організовують підприємства, установи, організації за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку.
Державною службою зайнятості на сезонні роботи направляються громадяни, які звернулися до цієї служби за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні.
Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР № 310-09 від 24.09.74 «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах», осіб, яких приймають на сезонні роботи, має бути попереджено про це при укладенні трудового договору. В наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу має бути зазначено, що даний працівник приймається на сезонну роботу.
Трудовий договір може бути укладено на строк, який не перевищує тривалості сезону. При цьому, випробування з метою перевірки відповідності робітника або службовця доручуваній йому роботі не встановлюється.
Робітники і службовці, зайняті на сезонних роботах, мають право розірвати трудовий договір, попередивши про це адміністрацію письмово за три дні.
Трудовий договір з робітниками і службовцями, зайнятими на сезонних роботах, може бути розірвано з ініціативи адміністрації на підставах, передбачених законодавством про працю, а також у випадках;
а) припинення робіт на підприємстві, в установі, організації на строк більше двох тижнів з причин виробничого характеру або скорочення робіт в них;
б) нез'явлення на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.
Робітникам і службовцям, зайнятим на сезонних роботах, у випадках, передбачених законодавством, стаж роботи на даному підприємстві, в установі, організації підсумовується і вважається безперервним, якщо вони пропрацювали сезон повністю, уклали трудовий договір на наступний сезон і повернулися на роботу в установлений строк. Час міжсезонної перерви не зараховується до безперервного стажу роботи.
Направлення в рахунок квоти
З метою забезпечення додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах з чисельністю понад 20 чоловік до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Броня - кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.
У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.
Квота робочих місць - закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.
Квота робочих місць встановлюється щодо кожної категорії громадян, які потребують соціального захисту.
Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню
1) один з батьків або особа, яка їх замінює і:
має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років;
виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;
утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);
2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років;
6) інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19 та 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
2. Для працевлаштування зазначених у частині першій цієї статті громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні") підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.
3. Роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині другій цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Обов'язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини другої цієї статті, про що роботодавці інформують щороку центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у встановленому ним порядку.
Порядок бронювання та визначення квоти робочих місць
На основі аналізу статистичних даних і аналізу ринку праці та з урахуванням пропозицій органів соціального захисту населення, органів освіти, органів внутрішніх справ та інших центри зайнятості визначають очікувану чисельність громадян, які потребуватимуть соціального захисту в наступному році, а також вивчають можливості підприємств щодо працевлаштування цієї категорії громадян. При цьому враховується економічне становище підприємств, чисельність працюючих, обсяги працевлаштування згідно з квотою осіб, які потребують соціального захисту у звітному році.
Центри зайнятості під час розроблення територіальних програм зайнятості населення готують пропозиції місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад щодо величини броні та квоти робочих місць на підприємствах на наступний рік.
Пропозиції про встановлення броні та квоти робочих місць на наступний рік доводяться до підприємств для попереднього їх уточнення за місяць до внесення на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад проекту рішення про встановлення броні та квоти робочих місць. Підприємства уточнюють перелік зазначених робочих місць і у двотижневий строк надсилають дані центрам зайнятості.
Центри зайнятості узагальнюють інформацію підприємств і подають місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад пропозиції про встановлення підприємствам броні та квоти робочих місць. У разі виникнення розбіжностей між підприємством та державною службою зайнятості щодо встановлення броні та квоти робочих місць остаточне рішення приймається місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради.
У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств.
Після затвердження місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад броні та квоти робочих місць на наступний рік підприємства у двотижневий строк погоджують з центрами зайнятості перелік робочих місць, що виділяються, та поквартальний графік працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця.
Ліквідація заброньованих робочих місць може здійснюватися роботодавцем тільки за погодженням з місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад та державною службою зайнятості.
Умови працевлаштування на заброньовані робочі місця
Працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця здійснюється тільки за направленням державної служби зайнятості.
Підприємства зобов'язані працевлаштовувати громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця за направленням державної служби зайнятості і про прийняте рішення у триденний термін повідомити центр зайнятості. У разі відмови у працевлаштуванні громадян підприємства повідомляють про це державну службу зайнятості з викладенням мотивів відмови у прийнятті на роботу.
У разі прийняття на роботу на заброньовані робочі місця молодих громадян, які вперше шукають роботу, після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних навчальних закладах, після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби трудовий договір укладається не менш як на два роки.
У разі відмови у прийнятті на роботу громадян у межах встановленої броні за кожну таку відмову відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості стягує з підприємства штраф у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.
5. Заходи, направлені на сприяння зайнятості населення.
Розділ 4 Закону України «Про зайнятість населення»
6. Особливості працевлаштування окремих категорій громадян
Відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року інвалідом є особа зі стійким розладом функцій
організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.
Відповідно до ст. 17 Закону, відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів. Підбір робочого місця (ст.18) здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на ПУО встановлюється у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".
Іноземці – Розділ 7 Закону «Про зайнятість»
7. Поняття безробітного та його правовий статус
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Статусу безробітного може набути:
1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;
2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам";
3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
2. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 44. Права та обов'язки зареєстрованих безробітних
1. Зареєстровані безробітні мають право на:
1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції:
послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру;
консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії);
інформації про свої права та обов'язки як безробітного;
відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі;
2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно доЗакону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону;
3) збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах;
4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.
2. Зареєстровані безробітні зобов'язані:
1) самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців;
2) відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів;
3) дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення;
4) інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
3. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.
Стаття 45. Припинення реєстрації безробітного
1. Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі:
1) зайнятості особи;
2) поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;
3) подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг;
4) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи, а для безробітного, який вперше шукає роботу та не має професії (спеціальності), дворазової відмови від пропонування проходження професійного навчання;
5) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;
6) припинення професійного навчання за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, без поважних причин;
7) невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами);
8) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;
9) встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг);
10) набрання законної сили вироком суду про засудження особи до позбавлення волі, обмеження волі, арешту (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням);
11) вступу на навчання за денною формою;
12) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
13) досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років;
14) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або тривалістю, визначеною у медичному висновку;
15) смерті безробітного або визнання його за рішенням суду померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним;
16) з дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з висновками про визнання особи нездатною до трудової діяльності;
17) з інших підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.
2. У разі припинення реєстрації відповідно до пунктів 4-9 частини першої цієї статті безробітний має право на наступну реєстрацію у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, не раніше ніж через 90 календарних днів з дня зняття з обліку.
Громадянин, визнаний безробітним, має право на допомогу по безробіттю. Виплачується відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. (розділ 5 Закону).
