Сучасні методи анатомічного дослідження
Лекции.Орг

Поиск:


Сучасні методи анатомічного дослідження




Тема 1. Вступ. Тканини. Органи. Системи органів

 

ЛЕКЦІЯ

Предмет вивчення анатомії, методи дослідження. Основні сучасні напрями розвитку анатомії.

Тканина: визначення, класифікація.

Епітеліальна тканина: розташування в організмі, будова, функції, класифікація.

Сполучна тканина: розташування, будова, функції, класифікація.

М’язова тканина: розташування в організмі, будова, функції, класифікація.

Нервова тканина: розташування, будова (нейрони, макро-, мікроглія, основна речовина). Будова нейрона, види нейронів.

Нервове волокно: визначення, види, будова, закінчення нервових волокон (рецептори, ефектори, синапси).

Орган: визначення, принципи будови. Система органів: визначення, системи органів організму людини, їх значення.

Зв’язок організму з довкіллям. Вплив біологічних та соціальних факторів на діяльність організму.

Латинські терміни:textus (histos), textus epithelialіs, textus connectivus, textus muscularis, textus nervosus, textus osseus, organum, systema organum, organismus.

Анатомія людини - розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їх мікроскопічну та макроскопічну будову.

Щоб зрозуміти будову організму з точки зору взаємозв’язку форми і функції, треба добре знати анатомію і фізіологію – спорідненні науки. Вивчення цих предметів необхідне для наукового обґрунтування і створення умов здорового способу життя, що попереджує захворювання. Збереження здоров’я людини – одне із першочергових завдань сучасної медицини. Оцінити важкість захворювання, визначити діагноз, призначити правильне і повноцінне лікування можливо тільки тоді, коли досконало знаєш анатомію та фізіологію.

Сучасні методи анатомічного дослідження

В анатомії застосовують різні методи дослідження. Найважливішими є такі:

1. Соматоскопія- зовнішній огляд тіла (трупа) людини або його частин, тобто визначення форми й розмірів тіла, окремих ділянок, їх рельєфу, що набуває особливого значення для визначення типів конституції, а також біологічної зрілості організму. При цьому одночасно можна виконувати антропометрію.

2. Препарування- основний метод вивчення будови тіла людини та окремих його органів. Суть цього методу полягає в розтині шкіри та інших м'яких тканин за допомогою інструментів, щоб виділити об'єкт, який вивчається (нерв, судину, м'яз, зв'язку тощо). При цьому крім вивчення - структури відпрепарованого об'єкта визначають його розташування відносно прилеглих тканин і органів.

3. Метод мацерації застосовують, щоб відділити кістки від м'яких тканин. Для цього труп або його частини занурюють у теплу воду на 2-3 тижні. Під впливом гниття м'які частини відділяються від кісток, які пізніше знежирюють (найкраще помістивши в бензин) і відбілюють (сонячним випромінюванням або занурюючи в слабкий розчин водню пероксиду).

4. Ін'єкційний метод - кровоносні й лімфатичні судини, порожнини тіла заповнюють контрастною речовиною (із свинцевим суриком, паризькою синьою тушшю, оранжевим кадмієм тощо). Цей метод часто поєднують з просвітленням препарату (метиловим ефіром саліцилової кислоти, гліцерином тощо), після чого анатомічні утвори, які містять контрастну речовину, чітко контуруються.

5. Просвітлення можна застосовувати як окремий метод для виявлення головним чином ядер скостеніння (з додатковим забарвленням або без нього), судин і нервів (попередньо забарвивши їх метиленовим синім або імпрегнувавши срібла нітратом).

6. Корозійний метод- досліджувані органи (бронхіальне дерево, судинне русло тощо) заповнюють еластичною або легкоплавкою металевою масою (метал Вуда), після чого піддають мацерації або дії концентрованих розчинів кислот чи лугів. Внаслідок цього м'які тканини відділяються, а введена в орган маса у вигляді зліпка відтворює його форму і структуру.

7. Рентгеноскопія і рентгенографія органів і частин тіла людини (із введенням і без введення контрастних речовин) мають велике значення під час вивчення положення, форми та будови органів живої людини, особливо кісток.

8. Макроскопічне мікроскопічне дослідження за методом В. Воробйова застосовують, якщо анатомічні об'єкти не молена роздивитись ні неозброєним оком, ні під звичайним мікроскопом. Такі об'єкти (як правило, тотальні) досліджують і препарують (під падаючою краплею за допомогою гістологічних голок) під невеликим збільшенням (6 — 40 разів). При цьому використовують вибіркове барвлення (метиленовим синім, срібла нітратом) або ін'єкцію контрастними речовинами.

9. Метод розпилювання замороженого трупа або окремих його частіш за М. І. Пироговим дає змогу уточнити топографічне розташування органів, кровоносних судин, нервів, фасцій тощо.

10. Гістологічні та гістохімічні методи в анатомії застосовують досить часто, хоча практично вони є додатковими.

11. Трансмісійна електронна (ТЕМ) і сканувальна мікроскопія має широке застосування як один з методів анатомії.

12. Ембріологічний метод посідає значне місце в анатомії. Детально цей метод розглядається в курсах гістології та ембріології.

13. Широко використовуваний під час вивчення органів тіла людини порівняльний метод, завдяки якому можна не тільки правильно оцінити взаємозв'язок форми й функції, а й підійти до питання про історичне становлення і розвиток досліджуваних структур.

14. Метод експериментального моделювання часто застосовують для вирішення деяких спірних питань, головним чином для перевірки отриманих фактів і узагальнень, відтворення на тваринах різних патологічних станів, схожих на ті, що є в людини.

15. Антропологічний метод (соматоскопія, антропометрія), який використовують під час вивчення конституції живої людини для визначення розмірної типології окремих частин і пропорцій її тіла (грудна клітка, стопа, кисть тощо) з наступним варіаційно-статистичним обробленням результатів.

16. Конструювання моделей, за допомогою яких з'ясовують принципи самоуправління різних органів і систем, морфо-функціональні особливості живих організмів на кібернетичному рівні, стало можливим після створення електронно-обчислювальних машин.

17. Широко також використовують ультразвукове дослідження (УЗД), методи комп'ютерної і магнітно-резонансної томографії.

Із клітин побудовані тканини. Тканини, поєднуючись між собою, утворюють органи. До складу одного органа входить, як правило, декілька тканин.

Внутрішні органи (viscera, splanchna) розташовуються в порожнинах тіла – грудній, черевній і тазу, а також у ділянці голови і шиї.

Органом називають більш-менш відокремлену частину організму (печінка, нирки, підшлункова залоза тощо), яка виконує певну функцію (одну або кілька). Кожному органові властива своя форма і будова.

У відповідності до особливостей будови, розвитку, топографії та функціональних особливостей внутрішні органи поділяються на групи, які утворюють системи або апарати органів.

Системи органів – це органи, які виконують спільну функцію і мають спільне походження (травна, дихальна, серцево-судинна, нервова системи та ін.).

Апарат органів – це органи, які виконують спільну функцію, але мають різне походження (опорно-руховий, ендокринний апарат).

До внутрішніх органів відносять травну систему (systema digestorium), дихальну систему (systema respiratorium), сечову систему (systema urinarium) та статеві системи (systemata genitalia). Крім вищезазначених систем виділяють групу органів, наприклад, ендокринні залози, або залози, що не мають проток (glandulae endocrinae s. gl. sine ductibus).

За своєю будовою внутрішні органи поділяються на паренхіматозні і трубчасті, або порожнисті. Паренхіматозні органи складаються з функціонуючої тканини – паренхіми, в яку входять спеціалізовані клітинні елементи, та сполучнотканиної строми. До органів такого типу будови відносяться печінка, підшлункова залоза, легені, нирки та ін.

Трубчасті органи мають форму трубки різного діаметру, наприклад: стравохід, шлунок, кишка, трахея, сечовід. Ці органи, не зважаючи на відмінності за формою та функцією мають подібний план будови. Стінка кожного органа складається із внутрішньої оболонки – слизової (tunica mucosa), підслизового прошарку (tela submucosa), м’язової оболонки (tunica muscularis), і зовнішньої оболонки – адвентиції чи серозної (tunica adventitia s. serosa).

Слизова оболонка є внутрішньою вистилкою трубчастого органу. Ії поверхня, обернена у просвіт органа, вистелена різними видами епітелію. Зокрема, в порожнині рота вона вистелена багатошаровим плоским епітелієм, такий самий епітелій є в глотці, стравоході, кінцевому відділі прямої кишки. Одношаровий циліндричний епітелій вистеляє шлунок, товсту кишку; призматичний – тонку кишку і трахею. Епітелій розміщений на власній пластинці слизової оболонки, яка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною. Тут розташовуються скупчення лімфатичної тканини у вигляді фолікулів, залози, кровоносні та лімфатичні капіляри, судини і нерви. У глибшому шарі слизової оболонки на межі з підслизовою основою знаходиться м’язова пластинка слизової оболонки.

У слизовій оболонці наявні багаточисленні залози. Розрізняють одно­клітинні залози, які називають келихоподібними клітинами, і багатоклітинні, що розташовуються у слизовій оболонці та підслизовій основі. За формою багатоклітинні залози поділяють на трубчасті, альвеолярні та альвеолярно-трубчасті. У кожному відділі травної, дихальної і сечостатевої систем ці залози мають власні морфофункціональні особливості.

Залози, що мають протоки, називають екзокринними залозами, або залозами зовнішньої секреції. Групу залоз, які не мають проток, відносять до ендокринних залоз (залози внутрішньої секреції).

Крім слизової оболонки, у стінці трубчастих органів виділяють підслизову основу, в якій розташовуються кровоносні та лімфатичні судини, нерви. У підслизову основу проникають залози і лімфатичні фолікули.

Зовні від підслизової основи в трубчастому органі розміщена м’язова оболонка. У початкових і кінцевих відділах травної системи ця оболонка складається із посмугованої м’язової тканини. В інших відділах вона представлена непосмугованими (гладенькими) м’язовими клітинами.

Пучки гладеньких міоцитів у трубчастих органах, як правило, розташовуються у два шари, в шлунку – навіть у три. Один шар коловий (внутрішній), зовні від нього розташовуються поздовжній (зовнішній) шар. Шари м’язової оболонки в органах травної системи сприяють просуванню їжі по травному тракту. В органах дихальної системи вказана оболонка регулює просвіт бронхів, у сечостатевих органах (сечовід та ін.) – діаметр відповідних трубчастих органів.

Адвентиція є зовнішньою оболонкою органів травної і дихальної систем. Вона утворена серозною оболонкою або пухкою волокнистою сполучною тканиною. Адвентиція вкриває органи зовні (глотку, стравохід, трахею). У цій оболонці розташовуються судини і нерви. Серозна оболонка, яка називається в черевній порожнині очеревиною, вкриває шлунок, тонку кишку та інші органи черевної порожнини. В грудній порожнині ця оболонка називається плеврою, яка відокремлює легені від стінок грудної порожнини. Серце вкрите нутрощевою пластинкою серозного осердя (епікардом).





Дата добавления: 2016-11-12; просмотров: 603 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.007 с.