Тема №6 психологічні властивості людини

Соціальна статус, соціальна група

Потреби та мотиви

Емоції та почуття

Здібності

Воля

Спрямованість

Характер

1.Соціальний статус - те місце в суспільній системі, яке займає конкретна людина; це сукупність ролей, які змушений виконувати людина, займаючи певне становище в суспільстві.

Існує два основних значення терміну «статус»:

1. Соціальний статус може розглядатися як свого роду цеглинка, тобто важливий елемент будь-якої соціальної системи, оскільки остання обов'язково є сукупністю статусів, що перебувають у певних співвідношеннях один з одним. Таке розуміння статусу було запропоновано Р. Лінтон.

2. Поняття «статусу» може зв'язуватися з уявленнями про авторитет, честі і престиж. У цьому випадку воно може лежати в основі стратифікації суспільства (розшарування всередині суспільства), заснованої на понятті класу.Таке використання даного поняття було запропоновано М. Вебером.

Зазвичай у людини кілька статусів, однак існує тільки один, який дійсно визначає положення людини в суспільстві, як правило, це професія людини, а точніше, займана ним посада (наприклад, вчитель, професор, банкір, кур'єр). Такий статус називається інтегральним.

1.2 Види статусів

Одна людина володіє безліччю статусів, оскільки бере участь у безлічі груп і організацій. Він - чоловік, батько, чоловік, син, викладач, професор, доктор наук, людина середніх років, член редколегії, православний і т.д. Одна людина може займати два протилежних статусу, але по відношенню до різних людей: для своїх дітей він батько, а для своєї матері син. Сукупність усіх статусів, які займає однією людиною, називається статусним набором (це поняття ввів у науку американський соціолог Роберт Мертон).

У статусному наборі обов'язково знайдеться головний. Головним статусом іменують найбільш характерний для даної людини статус, з яким його ідентифікують (ототожнюють) інші люди або з яким він сам себе ідентифікує. Для чоловіків головним частіше за все є статус, пов'язаний з основним місцем роботи (директор банку, юрист, робочий), а для жінок - з місцем проживання (домогосподарка). Хоча можливі й інші варіанти. Це значить, що головний статус відносний - він не пов'язаний однозначно з підлогою, расою або професією. Головним завжди є той статус, який визначає стиль і спосіб життя, коло знайомих, манеру поведінки.

Розрізняють також соціальний і особистий статуси. Соціальний статус - становище людини в суспільстві, яке він займає як представник великої соціальної групи (професії, класу, національності, статі, віку, релігії). Особистим статусом називають становище індивіда в малій групі, яка залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени цієї групи (знайомі, рідні) відповідно до його особистими якостями. Бути лідером чи аутсайдером, душею компанії або знавцем означає займати певне місце в структурі (або системі) міжособистісних відносин (але не соціальних).

Різновидами соціального статусу виступають приписуваний і який досягається статуси.

Приписуваним називається статус, в якому людина народжена (природжений статус), але який пізніше обов'язково визнаний таким суспільством або групою. До нього відносяться стать, національність, раса. Негр - природжений статус в тому сенсі, що змінити колір шкіри і пов'язані з ним фізіологічні особливості організму неможливо.

Однак негр у США, ПАР і на Кубі - різні соціальні статуси. На Кубі негр - представник корінного населення, що становить абсолютну більшість, має рівні з іншими права. У ПАР, як і на Кубі, негри представляють більшість населення, але в період апартеїду вони піддавалися політичної та соціальної дискримінації. У США негри становлять меншість населення, але правова ситуація в відомий історичний період нагадувала ситуацію в ПАР.

Таким чином, негр - не тільки природжений (заданий природою), але і приписуваний статус. До приписуваним і природженим статусам відносяться: "член королівської родини", "нащадок дворянського роду" і т.д.Вони природжений тому, що королівськими і дворянськими привілеями дитина наділяється у спадок, як кровний родич. Однак ліквідація монархічного ладу, знищення дворянських привілеїв свідчать про відносність подібних статусів. Природжений статус повинен отримати підкріплення в громадській думці, соціальний пристрій суспільства.Тільки тоді він буде природженим і приписуваним одночасно.

Поясняющий приклад

Приписуваний статус у шамана. Їм не стають, а народжуються. Треба володіти особливою схильністю до заклинанню хвороб і злих духів.

Раніше деякі посади могли займати лише чоловіки, наприклад, поліцейський, солдатів, генерал. Це приписувані статуси. Але коли і жінкам дозволили служити в поліції і армії, статус став досягається. Папа Римський - тільки чоловіча посаду.

Система спорідненості дає цілий набір природжених і приписуваних статусів: син, дочка, сестра, брат, мати, батько, племінник, тітка, кузина, дідусь і т.д. Їх отримують кровні родичі. Некровні родичі називаються родичами-в-законі. Теща - це мати-в-законі, тесть - батько-в-законі. Це приписувані, але не природжені статуси, адже їх купують завдяки шлюбу. Такі статуси пасинка і падчерки, одержувані через усиновлення.

У строгому сенсі приписуваним є будь-який статус, отриманий не по своїй волі, над яким індивід не має контролю. На відміну від нього досягається статус набувається і результаті вільного вибору, особистих зусиль і знаходиться під контролем людини. Такі статуси президента, банкіра, студента, професора, православного, члена консервативної партії.

Статуси чоловіка, дружини, хресного батька і матері - досягаються, оскільки їх отримують за власним бажанням. Але іноді вид статусу визначити важко. У таких випадках говорять про змішаному статус, володіє рисами приписуваного і досягається. Припустимо, статус безробітного, якщо його отримано не добровільно, а в результаті масового скорочення виробництва, економічної кризи.

Отже, узагальнимо сказане: статус - позиція індивіда в групі або суспільстві. Тому існують особисті та соціальні статуси. Крім них є головний (з чим ви себе ототожнюєте), приписуваний (заданий непідконтрольними вам обставинами), що досягається (за вільним вибором) і змішаний.

Поняття соціальної ролі

Соціальна роль - це спосіб поведінки, який відповідає прийнятим у даному суспільстві нормам, зреалізований в очікуваннях оточення, і залежить від соціального статусу людини; це модель поведінки, відповідно до якої людина повинна діяти в певних ситуаціях. Роль може бути розглянута також і як сукупність вимог (норм), які висуваються по відношенню до людини, що займає ту чи іншу соціальну позицію.

Роль не може існувати поза соціального інституту (так як соціальний інститут - це і є сукупність ролей і статусів), а отже, передбачає співвідношення з іншими ролями. Так, наприклад, роль «батька» не може існувати поза її ставлення до ролі «дитини», оскільки саме по відношенню до дитини вона головним чином і реалізується (батько є вихователем і годувальником по відношенню до дитини).

Соціальні ролі засвоюються в процесі соціалізації (процес формування особистості). Спочатку спостерігаючи за навколишніми, а потім, наслідуючи їм, дитина вчиться діяти так, як прийнято в даному суспільстві чи тієї групи, до якої він належить. У міру дорослішання кількість ролей, які відомі людині, збільшується.

Статус дітей зазвичай підпорядкований дорослим, і від дітей очікується шанобливість по відношенню до останніх. Статус солдатів відмінний від статусу цивільних; роль солдатів пов'язана з ризиком і виконанням присяги, чого не можна сказати про інші групи населення. Статус жінок відрізняється від статусу чоловіків, і тому від них очікують іншої поведінки, ніж від чоловіків. Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і навколишні вправі очікувати від нього виконання ролей згідно з даними статусами. У цьому сенсі статус і роль - це дві сторони одного феномена: якщо статус є сукупністю прав, привілеїв і обов'язків, то роль - дією в рамках цієї сукупності прав та обов'язків. Соціальна роль полягає:

• з рольового очікування (експектаціі) і

• виконання цієї ролі (гри).

Соціальні ролі можуть бути:

• інституалізовані: інститут шлюбу, сім'ї (соціальні ролі матері, дочки, дружини)

• Конвенціональні: приймаються за угодою (людина може відмовитися прийняти їх)

Норми культури засвоюються в основному через навчання ролям. Наприклад, людина, що освоює роль військового, долучається до звичаїв, моральним нормам і законам, характерним для статусу даної ролі. Тільки деякі норми приймаються всіма членами суспільства, прийняття більшості норм залежить від статусу тієї чи іншої особистості. Те, що прийнятно для одного статусу, виявляється неприйнятним для іншого. Таким чином, соціалізаціяяк процес навчання загальноприйнятим способів і методів дій і взаємодій є найважливішим процесом навчання рольовому поведінці, в результаті чого індивід дійсно стає частиною суспільства.

2.2 Структура соціальної ролі

Основні характеристики соціальної ролі виділені американським соціологом Толкотом Парсонсом. Він запропонував наступні чотири характеристики будь-якій ролі.

1. За масштабом. Частина ролей може бути строго обмежена, у той час як інша - розмита.

2. За способом отримання. Ролі діляться на запропоновані і завойовані (ще їх називають досягаємо).

3. За ступенем формалізації. Діяльність може протікати як у чітко встановлених рамках, так і довільно.

4. За видами мотивації. В якості мотивації можуть виступати особистий прибуток, суспільне благо і т. д.

Масштаб ролі залежить від діапазону міжособистісних відносин. Чим більше діапазон, тим більший масштаб.Так, наприклад, соціальні ролі подружжя мають дуже великий масштаб, оскільки між чоловіком і дружиноювстановлюється найширший діапазон відносин. З одного боку, це відносини міжособистісні, що базуються на різноманітті почуттів та емоцій, з іншого - відносини регулюються нормативними актами і в певному сенсі є формальними. Учасники даного соціальної взаємодії цікавляться різними сторонами життя один одного, їх відносини практично не обмежені. В інших випадках, коли відносини строго визначаються соціальними ролями (наприклад, відносини продавця і покупця), взаємодія може здійснюватися тільки з конкретного приводу (в даному випадку - купівлі). Тут масштаб ролі зводиться до вузького кола специфічних питань і є невеликим.

Спосіб отримання ролі залежить від того, наскільки неминучою є дана роль для людини. Так, ролі молодої людини, старого, чоловіки, жінки автоматично визначаються віком і підлогою людини і не вимагають особливих зусиль для їх придбання. Тут може бути тільки проблема відповідності своєї ролі, яка вже існує як даність. Інші ролі досягаються або навіть завойовуються в процесі життя людини і в результаті цілеспрямованих спеціальних зусиль.Наприклад, роль студента, наукового співробітника, професора і т. д. Це практично всі ролі, пов'язані з професією і будь-якими досягненнями людини.

Формалізація як описова характеристика соціальної ролі визначається специфікою міжособистісних відносин носія цієї ролі. Одні ролі передбачають встановлення лише формальних відносин між людьми з жорсткою регламентацією правил поведінки; інші, навпаки, - тільки неформальних, треті можуть поєднувати в собі як формальні, так і неформальні відносини. Очевидно, що відносини представника ГИБДД з порушником правил дорожнього руху повинні визначатися формальними правилами, а відносини між близькими людьми - почуттями.Формальні відносини часто супроводжуються неформальними, в яких проявляється емоційність, адже людина, сприймаючи і оцінюючи іншого, виявляє до нього симпатію або антипатію. Це відбувається, коли люди взаємодіють деякий час і відносини стають відносно стійкими.

Мотивація залежить від потреб і мотивів людини. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Батьки, піклуючись про благо своєї дитини, керуються перш за все почуттям любові і турботи; керівник трудиться в ім'я справи і т. д.

Потреби

В основі спрямованості особистості лежать потреби. Поведінка людини значною мірою залежить від того, які потреби у неї розвинені. Що ж таке потреби?

Жоден живий організм не може існувати поза навколишнім середовищем. Для тваринного світу таким є природне середовище, взаємодія з яким забезпечує існування тварини. У людини два середовища: природне і суспільне, з якими людина постійно взаємодіє. Поза цими середовищами людина існувати не може.

У процесі цієї взаємодії у людини постійно виникають нужди, задоволення яких необхідне для розвитку організму й особистості. Ці нужди і називаються потребами. Потреба - це нужда в будь-чому, яку людина переживає і усвідомлює. Наприклад, це може бути відчуття дискомфорту, втрата рівноваги організму, а точніше особистості. Відома велика кількість класифікацій потреб.

Потреби можуть бути природні (біологічні) і соціальні, їхня роль і походження не однакові. Природні потреби виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем, вони є вродженими і передаються генетично.

До природних потреб відносять: голод, спрагу, сон, розмноження, потребу в орієнтуванні.

Розрізняючи біологічні і соціальні потреби, варто мати на увазі, що потреби людини є соціалізованими, оскільки усі вони переломлюються через конкретний рівень культури, стосунки між людьми. Задоволення біологічних потреб виступає основною умовою збереження організму й виду.

Потреби різних людей у різний час не є однаковими. Свідомість людини накладає відбиток на спосіб їх задоволення, який, у свою чергу, залежить від рівня розвитку соціальних потреб. Із соціальними потребами людина не народжується. Їх становлення відбувається в процесі розвитку людини як особистості під впливом двох факторів: середовища і виховання. Оскільки люди отримують неоднакове виховання, суспільні потреби можуть по-різному впливати на задоволення природних.

Соціальні потреби поділяють на матеріальні, духовні і суспільні. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку суспільства, суспільного виробництва, виховання. Матеріальні блага, потреби, у тому числі і фізіологічно необхідні, безумовно, є важливими передумовами людської життєдіяльності, однак їхня наявність не повинна ставати самоціллю. Зосередження всього життя на придбанні матеріальних благ нерідко деморалізує людину, руйнує її внутрішній світ.

Задоволення матеріальних потреб пов'язано з розвитком духовних (пізнання, відпочинок) і суспільних (потреба в контактах, соціальне визнання, сенс життя) потреб. Ці потреби розвинені в різних людей далеко не однаково.

Розвиток потреб пов'язаний також зі світоглядом.

Під світоглядом особистості розуміють струнку систему поглядів і переконань людини, яка базується на філософських, економічних, політичних знаннях. Переконання виступають при цьому як усвідомлені потреби особистості, що спонукають її діяти у відповідності із своїми ціннісними орієнтаціями.

Світогляд особистості проявляється в ідеалах, цілях, домаганнях, установках, соціальних нормах поведінки. Світогляд впливає на вибір мотивів особистості і розвиток її інтересів.

Мотиви

На основі потреб формуються мотиви - усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки. Мотиви тісно пов'язані з потребами і навпаки. Їх зв'язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці і діяльності. Мотивами можуть виступати і потреби, і інтереси, і прагнення, і бажання, і почуття, і думки. Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її «стрижнем» виступають відносно стійкі й домінуючі мотиви (саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості).

Поняття мотивація в психології використовують у двох значеннях:

• як систему факторів, що обумовлюють поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри);

• як характеристику процесу, що підтримує поведінкову активність.

Між спрямованістю і мотивами існує суттєва розбіжність. Будь-яка потреба є суб'єктивною й знаходиться на емоційному рівні в оперативній пам'яті. Мотив є свідомим, підпорядкованим певній цілі. Мотив зберігається в довгостроковій пам'яті людини. Здійснюючи однакові за формою вчинки, люди можуть керуватися різними, а іноді навіть суперечними мотивами.

Розрізняють три групи мотивів:

1) прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння;

2) складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали;

3) випадкові, до яких відносять почуття, звички й афекти.

Серед простих мотивів насамперед виділяють потяг, або неусвідомлену потребу людини.

Коли людина усвідомлює свої потреби, але вони ще не виступають як сильне спонукання до дії, говорять про бажання. Бажання - це недостатньо сильний мотив.

Хотіння - це активний мотив, що спонукує до дії.

Інтерес - це спрямованість особистості на певний предмет, явище. В інтересах більш за все виражається пізнавальна потреба людини. Наявність інтересів виступає сприятливою передумовою діяльності, навчання.

Схильність - це спрямованість не тільки на предмет, але й на саму діяльність.

Більш високим і за змістом, і за силою спонукальних мотивів є ідеал. Ідеал - це вища форма мотивації, що виражає основні напрями особистих прагнень людини. Ідеалом може бути норма поведінки (мужність, витривалість, принциповість, конкретна особистість у цілому, літературний герой і, навіть, окрема ідея). Ідеал не завжди усвідомлюється, але він існує (в «психологічному підпіллі»). Проте рівняння на ідеал -усвідомлене.

Як мотиви можуть виступати і звички. Завдяки звичкам людина поводить себе певним чином.

Кожен період життя людини, кожен її більш-менш значний «крок» у системі суспільних відносин приводить і до зміни її мотиваційної сфери. У процесі розвитку особистості відбувається перетворення одних мотивів на інші чи стримування одних іншими; на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, змінюється співвідношення домінуючих і підпорядкованих мотивів.

Мотиваційну сферу людини можна оцінювати за розвиненістю, гнучкістю, структурністю. Чим більше різноманітних потреб, мотивів, цілей в людини, тим більш розвинена її мотиваційна сфера. Чим різноманітніше способи задоволення потреб, тим гнучкіше мотивація.

Таким чином, зміст мотивів є найбільш істотною характеристикою спрямованості особистості та рівня її вихованості. Мотив - це упредметнена потреба.

Оскільки особистість є членом суспільства, в аналізі потреб як основи мотивів треба виходити не з абстрактного уявлення про неї, а з того, як конкретний індивід включений у систему суспільних відносин і яким чином ця система відбивається в його індивідуальній свідомості.

Мотиваційна сфера є складним утворенням. Мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей особистості, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.