Соціокультурна змістова лінія 3 страница

Мовна змістова лінія

№ п\п	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Вимоги до рівня мовної компетентності учнів
		Вступ. Краса і багатство української мови	Учень: знаєзасоби милозвучності української мови; знаходить їх у тексті; використовує у власному мовленні; усвідомлює естетичну цінність української мови.
		Повторення, узагальнення й поглиблення вивченого Словосполучення й речення. Головні члени речення. Просте речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у простому реченні. Розділові знаки у простому реченні. Складне речення. Пряма мова. Діалог. Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове. Тема й основна думка тексту, мікротема, тематичне речення. Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Типи й стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль. Правопис. Розділові знаки у простому реченні. Розділові знаки у складному реченні і при прямій мові й діалозі. Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Вставні слова, слова зі звертаннями й вставними словами. Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова, однорідні члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті. Культура мовлення. Правильне інтонування простих речень із звертаннями, вставними словами та однорідними членами речення різних за метою висловлювання. Інтонування складних речень. Засвоєння стандартних висловів, словоспо-лучень в офіційно-діловому стилі. Текст (риторичний аспект) Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у власних висловлюваннях на певну тему.	Учень: розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення, типи й стилі мовлення; визначає головне й залежне слово в словосполученні, головні й другорядні члени речення, типи й стилі мовлення; знаходитьу реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення; називаєчастини мови, якими вони виражені; розставляє правильно розділові знаки у простих ускладнених реченнях, складних реченнях; пояснює орфограми й пунктограми за допомогою вивчених правил; знаходить і виправляєорфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила; будуєречення із звертаннями, вставними словами, однорід-ними членами речення; із простих речень – складне; речення з прямою мовою; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів; помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в змісті, структурі тексту й мовному оформленні; складає усні й письмові монологічні й діалогічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості й складні речення з прямою й непрямою мовою та діалоги.
		Лексикологія. Фразеологія Групи слів за їх походженням: власне українські й запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів. Активна й пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й історизми), неологізми. Групи слів за вживанням: загальновживані й стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова й терміни, просторічні слова. Офіційно-ділова лексика. Фразеологізми.Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела україн­ських фразеологізмів. Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологіз­ми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником.   Внутрішньопредметні зв’язки Фонетика, орфоепія: вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові. Культура мовлення й стилістика Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі у текстах різних стилів. Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок використовувати лексичні групи й фразеологізми, дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування. Міжпредметні зв’язки. Використання фразеологізмів у художньому творі	Учень: усвідомлює основні терміни розділу, їх значення; визначаєлексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів, неологізмів і фразеологізмів у художніх і науково-публіцистичних текстах; доводитьаргументовано приналежність слова до певної групи лексики; редагує тексти з лексичними помилками; доречно використовує у власному мовленні вивчені пласти лексики, фразеологізми; складає висловлювання про професію з описом процесів праці; користуєтьсясловниками різних типів; складає й розігрує діалоги за певною ситуацією в офіційно-діловому стилі.
		Словотвір. Орфографія Змінювання і творення слів. Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, складання основ (або слів), абревіатури, перехід слів з однієї частини мови в іншу. Словотвірний ланцюжок. Словотвірний розбір слова. Словотвірний словник. Зміни приголосних при творенні слів: іменників з суфіксом –ин (а) від прикметників на –ський, -цький; буквосполученням –чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників з суфіксами –ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами –ств (о), -зтв (о), -цтв (о). Складні слова. Сполучні о, е в складних словах. Творення складноскорочених слів. Правописскладних слів разом і через дефіс, написання слів з пів -; правопис складноскорочених слів. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів. Граматика. Творення самостійних частин мови. Культура мовлення. Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками й дієсловами. Складні випадки слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати зв’язність тексту, також шляхомвикористання в ньому спільнокореневих слів.	Учень: знаєосновні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні; знаходить їх у слові, правильно проводить зміни; визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів; самостійно утворює нові слова вивченими способами, словотвірний ланцюжок й словотвірне гніздо; знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах; знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила; вміє користуватисясловотвірним та орфографічним словниками; утворює й використовує складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками та дієсловами; правильно пише й вимовляєскладні й складноскорочені слова; складає речення із словами, що перейшли з однієї частини мови в іншу, а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту; редагує тексти, усуваючи недоліки у їх будові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору.
		Морфологія. Орфографія Загальна характеристика частин мови Іменник Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники – назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні й власні, конкретні та абстрактні. Збірні іменники. Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду. Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини. Відмінки іменників, їх значення. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни й групи. Відмінювання іменників І відміни. Відмінювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ – IV відмін. Незмінювані іменники. Рід незмінюваних іменників. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини. Особливості творення іменників. Правопис іменників. Велика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками. Букви –а (-я), -у (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду другої відміни. Букви е, и, і в суфіксах –ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн (я), -ив (о), -ев (о). Написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові, Правопис складних іменників. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні іменників – синонімів, омонімів. Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал, рукопис). Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю, Олено, добродію, батьку). Синонімічність деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят). Текст (риторичний аспект). Залежність точності й ясності висловлення від правильного вживання іменника; уживання «модних» слів (сленгу), іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від стилю й ситуації спілкування. Міжпредметні зв’язки Слова з суфіксами зменшувально-пестливого значення й суфіксами згрубілості в художніх творах (література). Велика буква у власних назвах (історія, географія).	Учень: усвідомлює,що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни; знаходитьіменники в реченні; визначає правильно морфологічні ознаки іменника. належність його до певної відміни іменників; пояснюєосновні значення відмінків; відмінюєіменники; визначаєформу іменника в реченні, значення іменникових суфіксів; використовуєвідмінкові закінчення іменників І–ІV відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише у власному мовленні; утворюєіменники різними способами; правильно пише іменники з вивченими орфограмами; правильноутворює і пишечоловічі й жіночі прізвища, імена по батькові; знаходитьівиправляє орфо-графічні помилки на вивчені правила; користуєтьсяорфографічним словником; використовує в мовленні іменники-синоніми та іменники-антоніми, синонімічність відмінкових закінчень, зокрема як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми й крилаті вислови, до складу яких входять іменники; усвідомлює роль іменників у досягненні точності, інформативності й виразності мовлення;   помічає й виправляє граматичні помилки у вживанні іменників; створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, зазначених у програмі.
		Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу. Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання прикметників. Повні й короткі форми прикметники. Прикметники твердої й м’якої груп. Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники. Правопис прикметників. Написання прикметників із суфіксами: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-. Букви е, о, и у прикметникових суфіксах –ев-(-єв-), -ов-(-йов-, -ьов-), -ин-,-ін-, -ичн-. Зміни приголосних при творенні відносних прикметників за допомогою суфіксів –ськ-, -ств(о), -цьк-, цтв(о), -зьк-, зтв(о). Написання не з прикметниками. Написання –н- і –нн- у прикметниках. Написання складних прикметників разом і через дефіс. Написання прізвищ прикметникової форми. Внутрішньопредметні зв’язки Культура мовлення й стилістика Використання в мовленні прикметників-синонімів. Правильне вживання в мовленні вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників. Лексикологія. Фразеологія Засвоєння прикметників-означень, фразеологізмів з прикметниками. Прикметники-синоніми та антоніми. Текст (риторичний аспект). Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання. Міжпредметні зв’язки Використання прикметників для точного опису предметів, явищ і подій (географія, історія, ботаніка), епітет, порівняння, метафора (література).	Учень: усвідомлюєморфологічні ознаки прикметника, його синтаксичну роль; знаходить прикметники в реченні; визначає його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; відмінюєприкметники твердої й м’якої груп; утворюєправильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикмет-ників; якісні, відносні й присвійні прикметники від інших частин мови за допомогою відомих способів словотвору; складає з ними речення; уживає у власному мовленні; правильнопишеприкметники з вивченими орфограмами й пояснює їх, користуючись правилом; знаходить і виправляє помилки у правописі прикметників; усвідомлює роль прикметників у досягненні точності й виразності мовлення; робить аналіз текстів у підручниках літератури, історії, географії, фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників; редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників і заміни їх синонімами; читає й переказує (усно й письмово) тексти з описами природи, приміщення; складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації, пов’язаної з особистими враженнями, спостереженнями, а також висловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника.
		Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові. Числівники прості, складні й складені. Відмінювання числівників. Творення числівників. Правопис. Буква ь на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках. Роздільне написання складених числівників. Написання ра­зом порядкових числівників з -тисячний. Внутрішньопредметні зв’язки. Культура мовлення й стилістика. Правильне вживання кількісних числівників з іменниками у всіх відмінках. Уживання числівників для позна­чення дат, часу (годин). Лексикологія й фразеологія. Засвоєння числівників на позначення дат і годин. Числівники у фразеологізмах; засвоєння таких фразеологізмів. Текст (риторичний аспект). Використання числівників з метою надання текстові переконливості, точності; почуття міри у використанні числівників. Міжпредметні зв’язки. Правильне використання форм числівників під час читання й усного пояснення задач, прикладів (фізика, математика); використання числівників у відповідях на уроках (історія, географія, хімія).	Учень: усвідомлює загальне значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; знаходитьчислівники в тексті, розрізняє числівники й прислівники; визначаєїх граматичні ознаки; утворює й використовуєправильно відмінникові форми числівників; поєднуєправильно числівники з іменниками; знаходить вивчені орфограми в числівниках, пояснюєїх правилами; помічає й виправляє помилки на вивчені правила; аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них числівників; усвідомлює роль числівників у досягненні точності й виразності мовлення; складає речення, висловлення з використанням прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять числівники; створює діалоги з використанням дат і точного позначення часу, а також усні, письмові висловлення на певну тему, використовуючи виражальні можливості числівників.
		Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені(ознайомлення). Відмінювання займенників усіх розрядів.. Перехід з однієї частини мови в іншу (займенника в іменник і частку, числівника й прикметника в займенник). Правопис займенників. Приставний н у формах особових і вказівних займенників. Написання разом і через дефіс неозначених займенників. Правопис заперечних займенників. Написання займенників з прийменниками окремо. Внутрішньопредметні зв’язки Культура мовлення і стилістика. Уживання займенників для зв’язку речень у тексті. Використання особового займенника Виу ввічливому значенні при звертанні до однієї особи. Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять займенники. Текст(риторичний аспект). Займенники яі ми в спілкуванні. Міжпредметні зв’язки Використання займенників у відповідях учнів на уроках історії, географії, літератури, предметах природничо-математичного циклу.	Учень: усвідомлює значення, морфологічні ознаки й синтаксичну роль займенника; знаходитьзайменники в тексті; визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль у реченні; утворює неозначені й заперечні займенники; відмінює правильно всі розряди займенників; правильно визначає розряд займенників його, її, їх; знаходить вивчені орфограми й пояснює їх; помічає й виправляє помилки в написанні та вживанні займенників; аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них займенників; використовує займенники для зв’язку речень у тексті; правильно поєднує займенники з прийменниками; створюємонологи й діалоги-роздуми про вчинки людей з використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлення.
		Повторення в кінці року Лексикологія. Словотвір й орфографія. Морфологія й орфографія.	Учень: знаєосновні орфограми у вивчених частинах мови; знаходить у тексті й харак-теризує за граматичними озна-ками вивчені частини мови; правильно використовує їх у власному мовленні; знаходить лексичні й граматичні помилки в тексті, виправляє й пояснює їх; складає твори на основі побаченого, почутого.

 

Соціокультурна змістова лінія

 

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до рівня соціокультурної компетентності учнів
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я і українська мова й література.   Я і Батьків-щина, (її природа, історія)     Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).     Я і мистецтво (традиційне й професійне).   Я і ти (члени родини, друзі, товариші). Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство)   Я як особистість	Українська мова – основа національної ідентичності.   Етнографічне районування України. Рослинний і тваринний світ рідного краю. Особливості природного ландшафту України. Сім природних чудес України. Гармонія людини й природи. Родинно-побутова культура українців. Народна пісня – душа народу. Колискова. Обрядові пісні. Історія кобзарства в Україні. Кобзарі й лірники. Гумористична й сатирична творчість українського народу. Національне традиційне вбрання українців. Символіка народного костюма. Українська народна архітектура. Художньо-культурна цінність декоративно-прикладного мистецтва. Плетіння, вишивка, ткацтво, килимкарство, кераміка, мереживо тощо. Моя родина, родовід. Родинні цінності, свята й традиції. Мати – берегиня роду. Життя за нормами народної моралі. Етика спілкування. Слово як духовна святиня. Домашні обов’язки. Дружба й товаришування.     Світ моїх захоплень.	«Барви українського слова», «Чистіша від сльози вона хай буде». «Барвінковий край», «Рідні краєвиди», «Велична премудра природа».   «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине» (Т.Шевченко), «Мамина пісня», «Ой весна, весна, днем красна», «Про що розповідає старенька хата».   «Одягни вишиванку». «Мережила скатертину».   «Ой, роде наш красний», «Із замуленого джерела води не нап’єшся». «Люди, з яких я беру приклад», «Любить людей мене навчила мати…» (В.Симоненко).   «Пізнай самого себе», «Не одяг прикрашає людину, а добрі справи».	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети; використовуєукраїнську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу; усвідомлюєнеобхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.

 

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

 

Види загально- навчальних вмінь	Орієнтовні вимоги до рівня діяльнісної компетентності учнів
Організаційно- контрольні	Учень самостійно чи за допомогою вчителя: визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності; плануєдіяльністьдля досягнення мети; здійснює план; оцінює здобутий результат і робить відповідні корективи.
Загальнопізна- вальні (інтелектуальні, інформаційні)	Учень самостійно чи за необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, узагальнює їх; виділяє головне з-поміж другорядного; здобуваєінформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення; систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію; моделюємовні й позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі	Учень за певною допомогою вчителя чи самостійно: уявляєсловесно описані предмети і явища; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає й формулює проблемув процесі навчання; усвідомлює будовупредмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументидля його доведення (у нескладних випадках).
Естетико-етичні	Учень: помічає красув мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності; критично оцінює свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами; виявляє готовність і здатність творити добрословом і ділом.

 

Клас

(88 год. 2,5 год. на тиждень)

(3год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ п\п	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Вимоги до рівня мовленнєвої компетентності учнів
		Відомості про мовлення Повторення вивченого про текст, його структурні особливості, мовні засоби зв’язку речень у тексті Мікротема тексту (практично). Повторення вивченого про стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль. Складний план власного висловлювання (практично). Різновиди читання: ознайомлювальне, вивчальне, переглядове. Ознайомлювальне читання (практично). Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини і процесу праці, роздуму дискусійного характеру. Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови. Стилістична помилка (практично).	Учень: розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові та вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники); визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови; знаходить і виправляє стилістичні помилки.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (слухання-розуміння ) текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (зокрема опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Читання мовчки текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис, роздум (зокрема опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки. Ознайомлювальне читання (практично).	Учень: розуміє з одного прослухування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту обсягом 600-700 слів – 6-7 хв., інших стилів обсягом 500-600 слів (також публіцистичного) – 5-6 хв.); прогнозує зміст висловлювання за формулюванням те­ми, поданим планом; виокремлює ключові слова й записує їх у процесі слухання; визначає основну й другорядну інформацію, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні засоби в текстах (складніших порівняно з попередніми класами); складає простий план почутого; оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом; читає мовчки відповідно до їхнього віку незнайомітексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120-210 слів за хв.; користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну й другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює дібраний матеріал); складає складний план прочитаного; визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту; оцінює прочитане (його зміст, форму, авторський задум і мовне оформлення).
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту для збагачення власного мовлення)	Учень: виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум; оцінює прочитаний уголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
		Переказиза простим і складним планами. Говоріння: Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини. Докладний переказ тексту публіцистичного стилю мовлення. Стислий переказ тексту наукового стилю. Письмо: Докладні перекази розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини в художньому стилі й тексту-роздуму дискусійного характеру. Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в художньому стилі.	Учень: пере­казує докладно й стисло (усно й письмово) прослухані й прочитані тексти художнього, наукового й публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 200-250 слів, стислого – у півтора рази більше), підпорядковуючи висловлення темі й основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами; оцінюєтекст (його зміст, форму, авторський задум і мовнеоформлення).
		Створення власних висловлювань: Діалогічне мовлення: Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігруваннявідповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.     Монологічне мовлення: Твори за простим і складним планами. Говоріння: Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі. Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями наукового стилю. Твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю. Письмо: Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі. Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі. Твір-оповідання за поданим сюжетом. Портретний нарис в публіцистичному стилі. Ділові папери. Розписка. Доручення.	Учень: складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі; розігрує діалог (орієнтовно 8-10 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника; додержуєтьсянорм української літературної мови й правил спілкування; висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь із використанням прислів’їв і приказок; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовнеоформлення); складає усні й письмові твори за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (зокрема твори-описи зовнішності людини й процесу праці, твір-роздум дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, портретний нарис, розписка, доручення); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу й жанру мовлення; збирає й систематизує матеріал для твору; додержується вимог до мовлення й основних правил спілкування; помічає й виправляє недоліки у власному й чужому мовленні; оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
Міжпредметні зв'язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту й художніх засобів твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво); нариси на суспільну тему (історія).