Предмет астрономії
Астрономія – наука, що вивчає будову, еволюцію космічних тіл та їхню взаємодію.
Назва астрономія походить з грецької мови (astron — зоря, nоmоs — закон), тобто це наука, яка вивчає закони зір.
Вигадка прадавніх астрономів об'єднала окремі зорі у фігури людей і тварин — так з'явилися назви сузір'їв. Потім були помічені світила, що рухаються серед зір, — планети (з грец. — блукаюча).
Перші спроби пояснити таємничі небесні явища були зроблені в Єгипті ще 4000 років тому та у древній Греції ще до початку нашої ери.
Піфаго́р (580 до н. е. — 500 до н. е.). Великий давньогрецький філософ і математик у VI ст. до н. е. висунув ідею, що Земля має форму кулі й "висить" у просторі, ні на що не спираючись.
Клавдій Птолемей (близько 87 — † 165). Давньогрецький філософ у II ст. н. е. створив геоцентричну систему світу, в якій Земля знаходиться у центрі.
Микола́й Копе́рник (19 лютого 1473—24 травня 1543). У XVI ст. польський астроном Микола Коперник запропонував геліоцентричну систему світу, в якій у центрі знаходиться Сонце, а планета Земля і інші планети обертаються навколо нього по колових орбітах
Галіле́о Галіле́й (15 лютого 1564 — 8 січня 1642). У 1609 р. італійський астроном вперше використав телескоп для спостереження за небесними світилами, відкрив супутники у Юпітера та побачив зорі у Молочному Шляху
Галузі астрономії.
Астрономія — вивчає зоряний Всесвіт і закони, що ним керують.
Астрометрія — займається питаннями видимого положення світил, визначення часу, координат тощо.
Небесна механіка — вивчає просторовий рух небесних тіл, траєкторії ракет і т. ін.
Астрофізика — вивчає фізичні характеристики небесних тіл і фізичних процесів, що відбуваються в надрах і на поверхні планет.
Зоряна астрономія — вивчає будову, кінематику й динаміку зоряних систем.
Космогонія — займається проблемою походження й розвитку небесних тіл.
Астрономія пов’язана з іншими науками.
Фізика — фізичні методи визначення природи зір, сучасні досягнення техніки, телескопи і т. ін.
Геологія — вивчення планетних порід.
Філософія — підтвердження філософських концепцій, визначень, формулювань.
Математика — математичні методи обчислення орбіт і т. ін.
Біологія — дослідження космічних тіл з метою виявлення життя (білків).
Природознавство — зміна пір року, припливи, відливи.
Небесна сфера – уявний велетенський прозорий шар, що охоплює Землю і на якому ми бачимо зорі. Її вважають допоміжною при визначенні сферичних координат світил.
Прямовисна лінія (лінія виска) перетинається з небесною сферою в двох точках, які називаються зеніт і надир.
Велике коло, по якому горизонтальна площина перетинається з небесною сферою, називається математичним або справжнім горизонтом.
Небесна сфера обертається навколо лінії, яка називається віссю світу; точки перетину осі світу з небесною сферою називаються полюсами світу.
У наш час Північний полюс світу перебуває поблизу зорі а Малої Ведмедиці, яку називають Полярною зорею.
Велике коло, площина якого перпендикулярна до осі світу, називають небесним екватором.
Велике коло, що проходить через полюси світу і зеніт, називають небесним меридіаном.
Пряму лінію, що з'єднує точки півдня і півночі, називають полуденною лінією.
Велике коло, що проходить через полюси світу і через світило М, називають колом схилень.
Велике коло, по якому центр диска Сонця здійснює свій видимий річний рух на небесній сфері, називається екліптикою.
Кут між площинами екватора та екліптики 23,5°, а кут між площиною екліптики та полюсом світу 66,5°. Це є причиною зміни пір року на Землі.
Точка весняного рівнодення - це точка небесного екватора, через яку центр диска Сонця 20-21 березня переходить з південної півкулі неба в північну. Через точку осіннього рівнодення її центр диска Сонця 22-23 вересня переходить з північної півкулі неба в південну.
Явище проходження світила через небесний меридіан називається кульмінацією.
