Під час Великої Вітчизняної війни

Реферат

На тему:

Бабин Яр

Учень:

Крутас Богдан Олександрович

Учитель:

Кучерявий Микола Анатолійович

Бабин Яр

Бабин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від Кирилівської вулиці в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У XV—XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Бабин Яр став всесвітньо відомим через масові розстріли, переважно євреїв, у 1941—1943 роках, здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни.

До Великої Вітчизняної війни

Вперше згадується під сучасною назвою в 1401 році, коли господиня трактиру (укр. «Баба»), який перебував тут, продала ці землі домініканському монастирю. У XV-XVIII століттях також зустрічалися назви «Шалена Баба» та «Бісова Баба».

У 1869 році поблизу Бабиного Яру було відкрито річний військовий табір - «Сирецький військовий табір». У 1895 році на його території була відкрита Дивизионная церква, знищена після більшовицької революції. На місці цієї церкви пізніше знаходилися ворота Сирецького концентраційного табору.

У 1870 році територія, прилегла до Бабиного Яру з півдня, була використана під будівництво Лук'янівського цивільного кладовища (існує ще Лук'янівське військове кладовище). Кладовище закрили в 1962 році. В даний час територія кладовища - заповідна зона.

У 1891-1894 роках в безпосередній близькості до Бабиного Яру було створено Нове єврейське кладовище (з ділянкою для караїмів). Вона була закрита в 1937 році і знищено під час Другої світової війни. Зберігся лише невеликий фрагмент кладовища і контора. Решта поховання були в 1960-і роки перенесені на Байкове (49 ділянка) та Берковецьке кладовище.

Починаючи з 1996 року (вперше в публікації отрицателя Голокосту Т.Тур) зустрічаються твердження, що на території Бабиного Яру ховали жертв голоду 1932-1933 і репресій. Як показують дослідження Т.Євстаф'євою і В. Нахмановича померлих від голоду ховали на що знаходиться поруч колишньому Братському кладовищі, а репресованих на Лук'янівському кладовищі і в Биківні ^[8].

Під час Великої Вітчизняної війни

 

Оголошення німецького командування

Під час Великої Вітчизняної війни німецькі війська, зайняли Київ 19 вересня 1941 року, використовували Бабин Яр як місце масових розстрілів.

Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року - було розстріляно 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилася в безпосередній близькості до яру. Точне місце розстрілу невідомо ^[9].

24 вересня на Хрещатику були підірвані будинки, в яких розташовувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі продовжилися в наступні дні, було знищено близько 940 великих житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 говорилося, що пожежа поширилася на площі 2 тисячі кв. м., без даху над головою залишилося близько 50 тисяч чоловік ^[10]. Нацисти звинувачували в пожежі і вибухах євреїв і використовували це як привід для знищення єврейського населення.

 

Бабин Яр

... Діна заметушилася, готова бігти, але почувся шум і плач. З'явився офіцер, ведучи двох дівчат років по п'ятнадцять-шістнадцять. Дівчата кричали, плакали, кидалися на землю і намагалися цілувати чоботи офіцера, благали змусити їх робити все, що завгодно, тільки не розстрілювати. Вони були в однакових чистеньких темних платтячках, з косичками. - Ми з дитбудинку! - Кричали вони. - Ми не знаємо, хто ми за національністю. Нас принесли грудними! - Офіцер дивився, як вони валяються, і відсував ноги.Велів їм і Діні слідувати за ним. Вийшли на ту ж площу, де роздягали. Тут як і раніше валялися купи одягу, туфель. За речами, в сторонці, сиділи тридцять або сорок людей похилого віку, бабусь і хворих. Вірно, це були залишки, виловлені по квартирах. Одна стара лежала паралізована, загорнута в ковдру. Діну і дівчаток посадили до них.Дівчата тихо плакали...

Бабин Яр. Роман-документ (уривок) ^[11]

 

 

Одна з багатьох десятків тисяч жертв Бабиного Яру - Валентин. Фото 1939 р з музею Яд Вашем.

В Наприкінці вересня 1941 р зондеркоманда захопила дев'ять провідних рабинів м.Києва та наказала їм зробити відозву: «Після санобробки всі євреї і їх діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця...» ^{[12] [13]}. 27-28 вересня нацистські влади віддали наказ про те, щоб 29 вересня єврейське населення міста до 8 години ранку з'явилося в призначену точку збору з документами і цінними речами. За невиконання наказу покладався розстріл. По місту було розклеєно близько 2 тисяч оголошень. Одночасно через двірників і кербудів поширювалася дезінформація про намір провести перепис і переселення євреїв. Більшість з тих, хто прийшов становили жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано в армію), крім євреїв були представники інших національностей з інтернаціональних сімей.

В кінці вулиці було влаштовано пропускний пункт, за яким перебувала прихована з боку канцелярія. По черзі за пропускний пункт відводили 30-40 чоловік, де у них відбирали речі і примушували роздягатися. Потім поліцаї за допомогою палиць заганяли людей в проходи в насипу на краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному краю знаходився кулеметник. Після того як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Я зупинився поблизу, і знаходилися на галявині, стали завантажувати машину речами. З цього місця я бачив, що прибували євреїв - чоловіків, жінок і дітей - зустрічали також українці і спрямовували до того місця, де ті повинні були по черзі складати свої пожитки, пальто, взуття, верхній одяг і навіть нижню білизну. У певному місці євреї мали складати й свої коштовності.Все це відбувалося дуже швидко: якщо хтось затримувався, українці підганяли його стусанами і ударами. Я думаю, що не минало й хвилини з моменту, коли людина знімала пальто, до того, як він вже стояв зовсім голий. Не розрізняли між чоловіками, жінками і дітьми... Роздягнених євреїв направляли в яр приблизно 150 метрів завдовжки, 30 метрів завширшки й аж 15 метрів глибиною. У цей яр вело 2 або 3 вузьких проходу, за якими спускалися євреї.Коли вони підходили до краю яру, німецькі поліцейські хапали їх і вкладали на трупи вже знаходилися там розстріляних євреїв. Це відбувалося дуже швидко. Трупи лежали акуратними рядами. Як тільки єврей лягав, підходив німецький поліцейський з автоматом і стріляв лежав в потилицю. Євреї, які спускалися до яру, були настільки перелякані цією страшною картиною, що ставали повністю безпорадними... Це був конвеєр, не розрізняв чоловіків, жінок і дітей. Дітей залишали з матерями і розстрілювали разом з ними... У ямі я побачив трупи, що лежали в ширину трьома рядами, кожен приблизно 60 метрів. Скільки шарів лежало один на іншому, я розгледіти не міг. Вид сіпаються в конвульсіях, залитих кров'ю тел просто не вкладався у свідомості, тому деталі до мене не дійшли... У той час, як одні люди роздягалися, а більшість чекало своєї черги, було дуже гамірно. Українці не звертали на нього ніякої уваги. Вони продовжували в поспіху гнати людей через проходи в яр. З місця, де роздягалися, яр не був видний, так як він знаходився на відстані приблизно 150 метрів від першої групи одягу. Крім того, дув сильний вітер і було дуже холодно. Пострілів у яру не було чутно... З міста прибували все нові маси людей і вони, мабуть, нічого не підозрювали, вважаючи, що їх просто переселяють

З показань свідків шофера вермахту Хефера. ^[14]

Оскільки розстріляти всіх прибулих за одну добу не вдалося, як пункт тимчасового утримання прибулих на ніч використовувалися приміщення військових гаражів.

За два дні 29-го і 30-го вересня 1941 року зондеркоманда «4а» під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля (що входила до складуайнзатцгрупи «С» під командуванням бригаденфюрера СС і генерал-майора поліції Отто Раша) за участю двох команд поліцейського полку «Південь»і української допоміжної поліції ^[15] розстріляли в цьому яру 33 771 людини (ця кількість не включає малолітніх дітей до 3-х років, яких теж вбивали в ці два дні. На цьому розстріли не припинилися. Подальші розстріли євреїв пройшли 1 і 2 жовтня 8 жовтня і 11 жовтня 1941.

Російські чоловіки проводжали своїх єврейських дружин. Росіяни дружини проводжали своїх єврейських чоловіків.Наближаючись до Бабиного Яру, ми почули стрілянину і нелюдські крики. Я почала розуміти, що тут відбувається, але мамі нічого не говорила... Коли ми увійшли в ворота, нам веліли здати документи і цінні речі і роздягнутися.Один німець підійшов до мами і зірвав з її пальця золоту каблучку. Я побачила, як група за групою роздягаються жінки, люди похилого віку і діти. Всіх підводять до відкритої ямі, і автоматники розстрілюють їх. Потім підводять іншу групу... Я своїми очима бачила цей жах. Хоча я перебувала не зовсім близько від ями, я все одно чула страшні крики збожеволілих людей і приглушені голоси дітей, що кликав: «Мама, мама...»

Показання свідків Діни Проничева, яка вижила в Бабиному Яру ^[16]

Брак житла, особливо в Києві, в результаті великих пожеж і вибухів була відчутною, але після очищення від євреїв її вдалося усунути завдяки вселення в звільнилися квартири... 29 і 30 вересня спецобработан 31771 єврей...

Генріх Мюллер. Звіт № 6, від 31 жовтня 1941 р ^[17]

Масові страти продовжувалися аж до відходу німців з Києва. 10 січня 1942 року було розстріляно близько 100 матросів Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Бабин Яр став місцем розстрілу п'яти циганських таборів.

За різними підрахунками, в Бабиному Яру в період з 1941 по 1943 рік було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Євреї-ув'язнені, яких нацисти змусили спалювати тіла в 1943 році, говорили про 70-120 тисяч.

Існують помилкові дані про розстріл у Бабиному Яру членів Організації українських націоналістів (прихильників А. Мельника), насправді їх розстрілювали в гестапо, яке знаходилося на вулиці Володимирській, в будівлі сучасного СБУ і ховали імовірно на Лук'янівському кладовищі ^[18].

Крім того, на місці військового табору частин РККА (колишній військовий табір Російської імператорської армії) був відкритийСирецький концтабір, в якому містилися комуністи, комсомольці, підпільники, військовополонені та інші. 18 лютого 1943 року в ньому були розстріляні троє гравців футбольної команди «Динамо» - учасників т. Н. «Матчу смерті»: Трусевич, Кузьменко та Клименко (згодом було підтверджено, що їх загибель не була пов'язана з грою, а легенду про зв'язок смерті з програшем в «Матч смерті» вигадали, щоб відвернути увагу від єврейського аспекту трагедії Бабиного Яру ^[19]). Всього в Сирецькому концтаборі загинуло щонайменше 25 000 чоловік.

У Бабиному Яру створювався експериментальний миловарний завод для вироблення мила з убитих, але добудувати його німці не встигли ^[20]. Відступаючи з Києва і намагаючись приховати сліди злочинів, нацисти в серпні - вересні 1943 року частково знищили табір, відкопали і спалили на відкритих «печах» десятки тисяч трупів, кістки перемелювалися на привезених з Німеччини машинах, попіл був розсипаний околицями Бабиного Яру. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання зайнятих на роботах біля печей 329 ув'язнених-смертників, з яких врятувалися 18 чоловік, інші 311 були розстріляні. Ті, що врятувалися в'язні виступили свідками спроби нацистів приховати факт масового розстрілу.

Після визволення Києва Червоною армією 6 листопада 1943 року Сирецький концтабір використовувався в якості табору для німецьких військовополонених до 1946 року. Після цього табір був знесений, а на його місці в кінці 1950-х - початку 1960-х був побудований житловий масив Сирець і розбитий парк ім. Сорокаріччя жовтня (тепер Сирецький парк).

В офіційному повідомленні Надзвичайної державної комісії (ЩДК) про трагедію в Бабиному Яру, відредагованому в Управлінні пропаганди ЦК ВКП (б) і затвердженому заступником голови Ради Народних Комісарів СРСР В. М. Молотовим, слово «євреї» було замінено на «мирні радянські громадяни» ^[21].

Процеси над винними

Генерал-майор Курт Еберхард, який віддав наказ про розстріл, чи не був засуджений - він помер в 1947 р в Штутгарті ^[22].Начальник айнзацгруппи Пауль Блобель був засуджений в 1948 році до страти. Комендант Київської поліції Андрій Орлик (справжнє ім'я Дмитро Мирон) був звільнений з поліції незабаром після вересневих страт, в липні 1942 р заарештований гестапо і убитий «при спробі до втечі» ^[23]. Генеральний комісар Києва Хельмут Квітцрау до відповідальності не притягувався, помер в 1999 році.

Отто Раш, начальник поліції безпеки і СД в 101-й зоні відповідальності сухопутних військ, під чиїм керівництвом було проведено масові вбивства євреїв в Бабиному Яру, після війни був заарештований і притягнутий до Американського військового трибуналу в Нюрнберзі в якості підсудного, у справі оперативних груп СД. Отто Раш помер у в'язниці 1 листопада 1948 року.

Після війни

У мистецтві

У 1945 році Дмитро Клебанов, український композитор і диригент єврейського походження, написав в свою Симфонію № 1 («Бабин Яр»). Тематичний матеріал симфонії був пронизаний єврейськими мелодіями, а апофеозом став скорботно-траурний вокаліз, так нагадує єврейську поминальну молитву Кадиш. Після заборони на виконання симфонії, композитора відсторонили від посади Голови Харківської організації Спілки композиторів і на довгі роки відсунули присвоєння йому звання професора. Симфонію виконали лише через 45 років, в 1990 році в Києві, але Клебанова вже не було в живих. ^{[24] [25]}

У 1961 році, після відвідування місця аварії, Євген Євтушенко написав свій знаменитий вірш «Бабин яр», яке лягло в основу13-й симфонії Д. Д. Шостаковича.

У 60-і роки в радянській пресі з'явилися згадки про масові розстріли в Бабиному Яру. У 1966 році в журналі «Юність» був опублікований скорочений варіант документального роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр», однак публікація роману окремим виданням затягувалася, а потім була взагалі припинена. Після втечі Кузнєцова за кордон екземпляри журналу з главами роману були вилучені з фондів бібліотек. Повністю роман вийшов в Росії вже в післяперебудовний епоху.