Митно-тарифні інсрументи регулювання

Митне-тарифне регулювання.

Суб'єкти митної політики й митного регулювання в Україні

 

Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.

Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи.

Митна територія країни може не збігатися з географічною територією в таких випадках:

— при утворенні митного союзу двох або кількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург);

— за наявності у країні вільних (спеціальних) економічних зон;

— при вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли географічні кордони не сприяють або роблять взагалі неможливим встановлення митного контролю на прикордонній території).

Кордони митної території встановлюються урядом кожної держави.

Митний тариф складається з двох основних елементів:

— товарної номенклатури;

Ставок мит.

Разом ці два елементи забезпечують можливість оперативної зміни впливу митного тарифу як за колом країн і категоріями імпортних товарів, так і за рівнем захисту внутрішнього ринку.

Вищим органом митного регулювання є Верховна Рада України. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України регулюються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності та митної справи. Парламент покликаний приймати закони в сфері зовнішньоекономічної діяльності, затверджувати головні напрямки зовнішньої політики держави, визначати систему оподаткування (в т.ч. митного обкладення), приймати рішення щодо утворення спеціальних вільних економічних зон тощо. Отже, вищий законодавчий орган - суб'єкт формування митної політики.

Згідно п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності та митної справи. Уряд координує діяльність міністерств і відомств, веде переговори з питань міжнародного митного співробітництва, приймає нормативно-правові акти з метою створення дієвого механізму реалізації норм законів України, відповідно до норм МК України, зокрема, встановлює форми митних декларацій, визначає перелік платних послуг, які можуть надавати митні органи, визначає особливості проведення митних процедур на різних видах транспорту та ін.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України забезпечує єдність зовнішньоекономічної політики при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, контролює додержання суб'єктами ЗЕД вимог чинного законодавства України й міжнародних договорів, а в разі порушення - застосовує передбачені законом спеціальні санкції, проводить реєстрацію зовнішньоекономічних договорів як захід нетарифного регулювання митної політики, проводить антидемпінгові, антисубсидиційні й спеціальні розслідування щодо недобросовісних суб'єктів господарювання.

Міністерство фінансів України втілює в життя фінансово-грошову політику держави, водночас координує й направляє діяльність фіскальних, контролюючих органів: податкової служби, контрольно-ревізійної служби, митної служби.

Єдиним суб'єктом реалізації митної справи або, іншими словами, суб'єктом митної діяльності, є спеціальний центральний орган виконавчої влади з митної справи (див. МК України). Саме на неї Митним кодексом України (ст. 11) покладено обов'язок безпосередньо здійснювати митну справу з метою реалізації митної політики України. При цьому митні органи виконують наступні завдання:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування, відповідно до закону, заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів з України.

Органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України.

В Україні поняття митної території розкривається в ст. 5 МК України. Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України.

Визначення ч. 1 ст. 5 Митного кодексу України відповідає змісту визначення, поданому в Протоколах А1 та A3 Міжнародної конвенції про гармонізацію та спрощення митних процедур (м. Кіото, 1973 p.), приєднання до оновленої у 1999 році редакції якої є нагальним в контексті модернізації митної служби України. Кіотською конвенцією встановлено, що „митна територія означає територію, на якій повністю застосовується митне право держави".

Варто зауважити, що наведене визначення Митного кодексу України відповідає сучасним науковим підходам в доктрині міжнародного права1.

Юрисдикція держави, в тому числі і митна, може у визначених міжнародним правом випадках поширюватися на простори, які знаходяться поза межами національної території. У вузькому значенні юрисдикція означає повноваження державних органів і посадових осіб надавати правову оцінку фактам, вирішувати спори, розглядати будь-які правові питання. В широкому значенні під юрисдикцією розуміється прояв законодавчої, виконавчої та судової влади в повному обсязі на всій території держави, а за її межами юрисдикція носить виключно цільовий та обмежений за змістом характер.

Поширення юрисдикції України та дія митних законів і правил на території штучних островів, установок і споруд підкреслюється і в Законі України „Про виключну (морську) економічну зону". Згідно ст. 10 Закону Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки та розробки природних ресурсів, а також інших економічних цілей згідно з чинним законодавством України. Відповідно до ст. 11 Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні має виключну юрисдикцію щодо штучних островів, установок і споруд, у тому числі щодо митних, податкових, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються її безпеки.

Згідно ч. 2 ст. 5 Митного кодексу України, території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України. В ст. 218 уточнюється: Спеціальними митними зонами є частини території України, на яких запроваджено митний режим спеціальної митної зони. Для цілей оподаткування товари, ввезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України.

Окрім глави 36 Митного кодексу України, основи правового режиму спеціальної митної зони закладені в Законі України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон".

Спеціальні митні зони створюються відповідно до законодавства України про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на який вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на її території. Законом встановлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, види товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операцій, що здійснюються з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов'язки органів управління зони по виконанню вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.

Спеціальний митний режим на території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджується з дня затвердження Державною митною службою України акта приймання-передачі в експлуатацію об'єктів митної інфраструктури.

З поняттям спеціальної митної зони як частини державної території, на яку поширюється специфічний митний режим, тісно пов'язане поняття митного кордону. Згідно зі ст. 6 МК України "межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України".

Суб'єктно-об'єктний склад митного регулювання інтеграційного утворення, яким є митний союз, передбачає передання частини митного суверенітету наддержавним інститутам.

В ст. 4 Закону України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" зазначається, що на території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом або законом про створення конкретної спеціальної (вільної") економічної зони.

Митно-тарифні інсрументи регулювання

Систематизація ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів — товарної номенклатури. Характерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і привласнення коду кожній товарній позиції.

Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:

— митно-тарифна номенклатура — для збирання мит при імпорті та експорті товарів;

— статистична номенклатура — для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;

— комбінована тарифно-статистична номенклатура — поєднує митно-тарифну та статистичну номенклатури.

У наш час більшість країн використовують комбіновані товарні номенклатури, побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка була прийнята у рамках Міжнародної Конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів і підписана у Брюсселі 14 червня 1983 р. ГС була підготована Радою Митного Співробітництва, яка діє з 1950 р. ГС набула чинності 1 січня 1988 р. Україна також приєдналась до цієї Конвенції і застосовує ГС з 1 січня 1991 р.

Під ГС розуміється номенклатура, яка містить в собі товарні позиції, субпозиції та цифрові коди, що до них належать, примітки до розділів, груп, субпозицій, а також основні правила інтерпретації ГС.

Класифікація товарів у товарній номенклатурі ГС здійснюється за певними правилами, загальні засади яких сформульовані у рамках Конвенції 1983 року. Код товару є шестизначним і складається з трьох пар (розрядів) двозначних чисел. Усі товари (1241 позиція) поділені на групи — найбільші підрозділи у товарній номенклатурі, які включають в себе товари, об'єднані спільними фізичними та функціональними властивостями (96).

Подібні товарні групи об'єднуються у розділи (21). Номер товарної групи відповідає першим двом цифрам у коді товарної позиції. У рамках однієї товарної групи є більш детальний поділ — підгрупи, номери яких відповідають третій та четвертій цифрам коду товару. П'ята та шоста цифри коду означають безпосередньо товарну позицію. Решта цифр, якщо такі є, служать для більш докладної диференціації товарів за різними підставами, у тому числі й у додаткові субпозиції. Разом — 5019 субпозицій. Наприклад, у товарному коді, що використовується в ЄС, сьома із дев'яти цифр вказує, в якій конкретно країні ЄС вироблений товар.

Від правильної класифікації товару значною мірою залежить правильність нарахування митних платежів, а отже, у кінцевому підсумку, і становище товару на ринку країни-імпортера. Обов'язок правильно класифікувати свій товар лежить на тому, хто здійснює митні процедури, при ввезенні товару — на імпортері. У національних законодавствах передбачається відповідальність за неправильне зазначення тарифної позиції.

ГС забезпечує стабільність і передбачуваність класифікації товарів у митних тарифах, і тим самим систем митного регулювання усіх країн — учасниць Конвенції 1983 р. Країна, яка приєднується до ГС, бере такі імперативні зобов'язання стосовно своїх митно-тарифної та статистичної номенклатур:

— використовувати усі товарні позиції і субпозиції ГС, а також цифрові коди, що належать до них, без жодних доповнень або змін;

— застосовувати основні правила інтерпретації ГС, а також усі примітки до розділів, груп, товарних позицій, субпозицій і не змінювати змісту розділів, груп, товарних позицій або субпозицій ГС;

— дотримуватися порядку кодування, прийнятого в ГС;

— публікувати свої статистичні дані щодо ввозу та вивозу товарів відповідно до шестизначного коду ГС або на більш глибокому рівні класифікації, якщо обмеження таких публікацій не викликається особливими випадками, наприклад збереженням комерційної таємниці або прагненням не завдати шкоди інтересам державної безпеки.

Основним елементом митного тарифу є мито.

Мито — це обов'язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.

Мито виконує декілька функцій:

— захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції — протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;

— є джерелом надходження коштів до бюджету держави — фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;

— є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів — балансувальна функція, яка стосується експортних мит;

— раціоналізує товарну структуру — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;

— підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.

Класифікація мит за різними ознаками наведена на рис. 2.

Адвалорні (ad valorem), або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету.

Наприклад, якщо мито становить 20 % вартості автомобіля, то при ціні автомобіля у 8 тис. дол. США доходи бюджету становитимуть 1600 дол. США; при збільшенні вартості автомобіля до 15 тис. дол. США доходи бюджету зростуть до 3 тис. дол. США; при падінні ціни до 5 тис. дол. США скоротяться до 1000 дол. США. Але незалежно від ціни автомобіля адвалорне мито збільшує його ціну на 20 %. Негативною стороною адвалорного мита є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування митом. Оскільки ціна товару може коливатись під впливом багатьох економічних (обмінний курс, процентна ставка тощо) та адміністративних (митне регулювання, вибір методики визначення митної вартості товару) факторів, застосування цих мит пов'язане із суб'єктивністю оцінок, що може потягнути за собою зловживання як з боку митників, так і з боку власників товару. У наш час більшість промислово розвинутих країн прийшли до згоди стосовно методики оцінювання митної вартості. Митники спочатку повинні вивчити ціну, зазначену у накладній. Якщо вона не зазначена або її справжність сумнівна, вони повинні оцінити товар на підставі вартості ідентичних товарів (identical goods), якщо таких товарів немає — на основі аналогічних товарів (similar goods), що надходять у той самий або майже у той самий час. Якщо ці методи не можуть бути застосовані, митники можуть визначити вартість на основі остаточної вартості-продажу (final sales value) цього товару або виходячи з обґрунтованих витрат (reasonable cost) на товар.

Специфічні мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит — специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон'юнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари. Наприклад, специфічне мито в 1 дол. США з 1 см3 двигуна автомобіля більше обмежує імпорт автомобіля з об'ємом двигуна 1700 см3, та вартістю 8 тис. дол. США, оскільки становить 21,25 % його ціни (1 дол. СІПА/см3 • 1700 см3:: 8 тис. дол. США • 100 %), ніж автомобіля з об'ємом двигуна у 5 тис. см3 та вартістю 50000 USD, оскільки становить лише 10 % його ціни (1 дол. СПІА/см3 • 5 тис. см3: 50 тис. дол. США • 100 %). Як наслідок, при зростанні імпортних цін рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічних мит падає. Проте в період економічного спаду і зниження імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національних виробників.

Змішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару. Наприклад, 20 % вартості автомобіля, але не більше ніж 2 дол. США з 1 см3 двигуна автомобіля.

Імпортні мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета — захист національних виробників від іноземної конкуренції.

Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари.

Їхня мета — скоротити експорт і поповнити бюджет.

Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни.

Сезонні мита — діють у визначену пору року або у різні пори року, мають різну величину. їх застосовують у рамках митного тарифу. Зазвичай строк їх дії не може перевищувати декількох місяців на рік і на цей період дія звичайного митного тарифу щодо цих товарів припиняється.

Антидемпінгові мита застосовуються, якщо на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів. Ці мита збираються у додаток до звичайних мит. Антидемпінгові мита застосовуються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлені факт демпінгу, завдання матеріального збитку (загрози завдання матеріального збитку) і наявність причинно-наслідкового зв'язку між ними. Антидемпінгові мита застосовуються на селективній основі, оскільки є відповіддю на дискримінацію в цінах.

Компенсаційні мита накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

Дія цих мит обмежена у часі і вводяться вони після проведення особливих квазісудових процедур. Вони збираються у додаток до звичайних мит.

Автономні мита встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов'язань. Рішення про введення митного тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні — Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (зазвичай Міністерством торгівлі, фінансів або економіки) та схвалюється урядом.

Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/ВТО). У зв'язку із поширенням у міжнародному торговельному праві принципу режиму найбільшого сприяння (РНС), конвенційні ставки, значення яких застосовується щодо країн, з якими держава має закріплений принцип РНС, отримали назву ставок РНС. Значення ставки РНС нижче, ніж значення автономної ставки. Конвенційні мита найбільш поширені у сучасній системі міжнародної торгівлі.

Преференційні мита — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит — сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту. З 1971 року діє Загальна система преференцій (ЗСП), бенефіціарами якої є 150 країн, що розвиваються. ЗСП передбачає значне зниження імпортних мит на готову продукцію з країн, що розвиваються. Преференційні ставки мита фіксуються зазвичай в окремому стовпчику тарифу.

Постійні мита — митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин. Більшість країн мають такі мита.

Змінні мита — митний тариф, ставки якого можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).

Номінальні мита — тарифні ставки, зазначені у митному тарифі.

Ефективні мита — реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів. Наприклад, країна-імпортер оподатковує ровери, вартість яких становить 200 дол. США, адвалорним митом у 10 % (номінальний тариф) і окремо оподатковує 5 % адвалорним митом сталь, гуму та інше, із яких складається ровер. Приклад розрахунку ефективного мита показано на рис. 3.

ставка ефективного тарифу на кінцевий продукт дорівнює номінальній (Г = T_mJ, якщо номінальний рівень тарифу на імпортні частини та компоненти дорівнює номінальному рівню тарифу на кінцевий продукт (Т_ном = Г_імп);

ставка ефективного тарифу на кінцевий продукт стає рівною нулю (тобто галузь фактично не користується тарифним захистом) (Т = 0), якщо номінальна ставка на кінцевий продукт дорівнює номінальній ставці мита на імпортні частини та компоненти, помноженої на частку імпортних компонентів і частин у ціні кінцевого продукту (Т_ном = А * Т_імп або Т_імп = Т_ном: А);

рівень фактичного захисту галузі стає від'ємним, тобто тариф починає у більшому ступеню сприяти імпорту кінцевого продукту, ніж його внутрішньому виробництву, якщо Т_імп > Г_ном: А, або Г_ном < А • Т_імп;

значення принципу ефективного захисту тим більш суттєве, чим вище частка імпортних матеріалів та компонентів у ціні кінцевого продукту.

У ряді випадків національні законодавства передбачають тарифні квоти.

Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару: при імпорті у межах певних кількостей (квот) він оподатковується за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за більш високою, понадквотовою ставкою тарифу. Тарифне квотування є інструментом комбінованого характеру, який поєднує елементи економічного і адміністративного впливу. Активно застосовується в ЄС, а також передбачено Угодою із сільського господарства у рамках ГАТТ/ВТО.

Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів.

Для захисту національних виробників готової продукції та стимулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація — підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.

Наприклад, у США шкала тарифної ескалації у ланцюжку "шкура — шкіра — продукти зі шкіри" становить 0,8 — 3,7 — 9,2 %, в Японії: 0 — 8,5 — 12,4 %, в ЄС: 0 — 2,4 — 5,5 %. За даними ГАТТ/ВТО тарифна ескалація особливо сильна у розвинених країнах.