Предмет трудового права: індивідуальні та колективні трудові відносини

Для студентів 3 курсу ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ ТА СЛІДСТВА

Потік) Доц. Тарасенко В.С.

Предмет трудового права: індивідуальні та колективні трудові відносини.

З усіх існуючих видів трудових відносин трудове право у повному обсязі регулює лише відносини так званої найманої праці або точніше відносини, що виникають на підставі укла­дення трудового договору. Усі інші відносини, що пов'язані з використанням праці, але мають в основі виникнення відмінні від трудового договору юридичні факти, можуть бути об'єктом правового забезпечення норм трудового права лише за умови, що спеціальним актом, яким вони регулюються, буде зазна­чено про можливість застосування щодо них трудового законо­давства.

Отже, предметом трудового права є суспільно-трудові від­носини, які виникають в результаті укладення трудового дого­вору між працівником і роботодавцем.

Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, становлять основу предмета трудового права, його "ядро", однак лише ними предмет цієї галузі не вичерпуєть­ся. Існує ще ціла низка суспільних відносин, які забезпечують функціонування трудових відносин, що теж регулюються норма­ми трудового права. Особливістю цих відносин є те, що за відсутності трудових відносин вони існувати не можуть. Тобто за своєю природою це — відносини допоміжного характеру.

До таких відносин, що виконують допоміжну роль у забез­печенні трудових відносин, належать: відносини працевлашту­вання; навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників на виробництві; нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; вирішення трудових спорів; соціаль­ного партнерства.

Усі ці суспільні відносини разом з трудовими і формують предмет правового регулювання нормами трудового права. Таким чином, предметом трудового права є трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, і від­носини, що тісно пов'язані з трудовими: працевлаштування, навчання і підвищення кваліфікації та перекваліфікації праців­ників, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, вирішення трудових спорів, а також відносини соціального партнерства.

Суспільні відносини працевлаштування передують ви­никненню власне трудових відносин. Вони поділяються на З

групи взаємопов'язаних відносин: 1) між громадянином і ор­ганом працевлаштування; 2) між органом працевлаштування і

роботодавцем з приводу скерування на роботу; 3) між робото­давцем і громадянином з приводу направлення трудового до­

говору.

Ці відносини, крім того, регулюються Законом України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення".

1. Суспільні відносини з навчання, підвищення кваліфікації або перекваліфікації певною мірою пов'язані з відносинами працевлаштування та можуть виникати як в період існування трудових відносин, так і з приводу їх припинення, коли особа набуває статусу безробітного. Так під час існування трудових відносин, що виникли на підставі укладення трудового договору, працівник може тимчасово не виконувати свої трудові функції, а навчатися безпосередньо на виробництві або ж підвищувати власну кваліфікацію в інших спеціалізованих установах. Такого виду відносини виникають на основі розпорядження або наказу адміністрації і підлягають правовій регламентації. У тому випад­

ку, коли відносини з навчання і перекваліфікації виникають у період тимчасового припинення трудових відносин і підставою їх виникнення є відповідне розпорядження (за згодою грома­дянина) органу працевлаштування, вони належать до складу відносин працевлаштування. В обох випадках відносини з під­готовки кадрів і підвищення кваліфікації незалежно від того, в який період і на якій підставі вони виникають, є предметом трудового права.

2. Відносини з вирішення трудових спорів (або процедурні відносини). Вони також належать до предмета трудового права. Особливістю, яка відрізняє їх від подібних цивільно-правових процесуальних відносин, є те, що для вирішення трудових спорів закон передбачає спеціальний порядок досудового роз­гляду. Для цього створюються уповноважені органи, які роз­глядають трудові спори безпосередньо на підприємствах. Це — комісії по розгляду трудових спорів (КТС), які і виступають одним із суб'єктів таких відносин. Законом визначено спеціальний порядок створення КТС, встановлено процедуру розгляду спору, прийняття і виконання рішень.

 

Відносини соціального партнерства, або їх ще називають колективно-трудові відносини. Ці відносини пов'язані із встановленням умов праці з урахуванням специфіки конкретного підприємства шляхом укладення колективних договорів та угод, що містять правові норми, які визначають умови робочого часу, часу відпочинку, оплати праці тощо. їх суб'єктами є колективні органи (об'єднання працівників, профспілки) та роботодавці чи уповноважені ними органи. В умовах переходу до ринкової економіки розширюється коло відносин соціального партнерства, які тим самим збагачують предмет трудового права, роблять його більш соціально спрямованим, гуманним.

Відносини нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства. Основною функцією трудового права є захист трудових прав громадян, які працюють за наймом. З цією метою трудове законодавство встановлює цілу систему правових гарантій. Для контролю за дотриманням норм трудового права створюються спеціальні державні і недержавні органи. Це — спеціалізовані державні інспекції при Міністерстві праці та соціальної політики України і громадські органи профспілок та трудових колективів. Саме вони і виступають суб'єктами відносин щодо нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини.

Не всі вчені сприйняли цю позицію. Зокрема, професор А.С. Пашков вважав, що колективні відносини носять лише організаційний характер щодо встановлення умов праці й не можуть бути визнані трудовими відносинами нарівні з індивідуальними трудовими відносинами

Виробництво матеріальних і духовних благ здійснюєть­ся колективною працею, шляхом об'єднання зусиль трудя­щих. Колективний характер праці має базовий, об'єктивний характер. Колективна трудова діяльність утворює реальну систему суспільних зв'язків — відносин. У сфері колектив­них трудових відносин виникають колективні інтереси, які реалізуються в названих вище відносинах. Потрібно підкрес­лити визначальне значення колективних інтересів саме в сфері праці як матеріальної основи, загальної умови люд­ського суспільства, особливо в умовах глобалізації економі­ки, розширення міжнародних зв'язків. Такі інтереси в сфері праці врегульовані правом і знаходять своє вирішення в організаційно-правовому механізмі їх узгодження, що все більш розширяється, взаємодії, нарешті, у захисті.

Колективні трудові відносини характеризуються наявніс­тю колективних суб'єктів, які будучи визнані правом, отри­мали свій реальний правовий статус. Створено нове законо­давство, прийнято закони України "Про колективні догово­ри і угоди", "Про підприємства в Україні", "Про оплату праці", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", які створили легальну базу для функціонуван­ня колективних трудових відносин. Україна ратифікувала Конвенцію МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів.

Суттєвою особливістю сучасного періоду є те, що з розвит­ком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових відносин від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.

У соціальному партнерстві держава виконує особливу роль — встановлення у законодавстві мінімальних стандартів і гарантій у сфері трудових відносин, а також здійснює пряме регулювання певних відносин і передбачає судовий за­хист у всіх випадках порушення трудових прав працівників і трудових колективів.

З прийняттям законів України "Про соціальне партнер­ство", "Про трудові колективи", "Про об'єднання робото­давців", проекти яких розробляються, буде закінчено фор­мування правової бази — основи для реалізації колектив­них трудових відносин.

Колективні трудові відносини — це середовище буття індивідуальних трудових відносин. Вони зайняли рівно­правне місце з індивідуальними трудовими відносинами. Більше того, індивідуальні трудові відносини за тією право­вою моделлю, котра складається у даний час, не можуть існу­вати без колективних правовідносин, оскільки для всіх ро­ботодавців є обов'язковими зобов'язання, які визначені Ге­неральною, галузевою, регіональною угодами, а також колек­тивним договором (інша справа, що зміст колективних угод поки що далекий від необхідного, але це питання вдоскона­лення правового регулювання, а не суті самої правової мо­делі). Слід визнати, що організаційний елемент властивий не тільки колективним правовідносинам, але рівною мірою й інди­відуальним. Що являють собою інститути оплати праці, дис­ципліни праці, робочого часу як не організацію індивідуаль­них трудових відносин? За всіма елементами індивідуаль­них трудових відносин простежується зв'язок з колективни­ми трудовими відносинами.

Може викликати заперечення висновок про включення відносин з розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів (конфліктів) до складу колективних відносин, проте мова йде про досудовий розгляд трудових спорів: індивіду­альних — комісіями у трудових спорах, колективних — примирними комісіями, трудовим арбітражем, незалежними посередниками. Видається, що комісії у трудових спорах, як орган розгляду індивідуальних трудових спорів, вичерпали себе і не має потреби зберігати їх у новому КЗпП. Їхній авторитет завжди був низьким, а тепер з прийняттям Кон­ституції України з'явилася легальна можливість звертатися працівникам безпосередньо до суду за вирішенням трудово­го спору. Відносини щодо розгляду трудових спорів харак­теризуються усіма особливостями, характерними для колек­тивних відносин, їх розгляд здійснюється колективними органами, що спеціально створюються на підприємстві, і колективними методами, які виявляються в колегіальному по­рядку розгляду, і у колегіальному прийнятті рішень.