Форма правочину — це спосіб вираження волі осіб, які беруть у т.чму участь

Цивільне законодавство і практика укладення правочинів допускає різноманітні форми останніх — від найпростіших до усклад­нених спеціальними процедурами, державною реєстрацією тощо, зокрема, достатньо поширеними у вітчизняній практиці є такі форми вчинення правочинів: 1) конклюдентними діями; 2) шляхом мовчан­ня; 3) усно; 4) письмово; 5) письмово з нотаріальним посвідченням; 'і) письмово з дотриманням спеціальних вимог (державна реєстрація).

1. Одним з найпростіших способів вираження волі є конклюдентні дії, тобто, звичайна за певних обставин поведінка особи, з якої ясно випливає намір (бажання) особи здійснити правочин на заздалегідь відомих умовах. Правочини за допомогою конклюдентних дій можуть вчинятися лише у випадках, коли це не суперечить їх суті й законом не встановлений інший спосіб вираження волі стосовно них. Наприклад, банк, виставляючи банкомат, виражає свій намір виплачувати гроші володільцям кредитних карток; володілець картка, виконуючи необхідні дії, виражає свою волю на отримання грошей з рахунку.

2. Вираження волі в правочині можливе також шляхом мовчання (ч. З ст. 205 ЦК). Мовчання має правове значення тільки у випадку, якщо законом або домовленістю сторін правочину йому надане іаке значення. Так, якщо орендар продовжує користуватися май­ном після спливу строку договору за відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк (ст. 764 ЦК). У цьому випадку подовження орендних відносин відбувається фактично шляхом мовчазної згоди е і орін.

3. Більш поширеним варіантом вираження волі суб'єктів ци­вільних відносин є словесний спосіб (усна форма правочину), коли висновок про волю особи робиться не приблизно, а на підставі безпосередньо висловленого нею бажання.

Така форма правочинів може мати місце внаслідок переговорів с горін при їх особистій зустрічі, проведенні переговорів телефоном, радіозв'язком тощо, що не супроводжуються складанням письмо­вого документа.

Згідно зі ст. 206 ЦК за загальним правилом усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчи­нення.

Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі 2 стадій їх роз­витку — виникнення і припинення шляхом виконання.

Зазвичай у такій формі укладаються правочини на невелику суму або такі, з приводу яких рідко виникають спори. Зокрема, до них належать:

1) правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує 20-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян;

2) правочини з будь-яким суб'єктним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час їх укладення, як, наприклад, договір купівлі-продажу за готівку. У цьому випадку будь- якій фізичній особі, яка оплатила товари або послуги на підставі усного правочину з іншими юридичними або фізичними особами, за її бажанням має бути виданий документ, що підтверджує підстави і суму отриманих грошей. Разом з тим, ч. 2 ст. 207 ЦК встановлює фактично обов'язок юридичних осіб, які оплатили товари або послуги, вимагати від контрагента письмового підтвердження отриманої суми грошей та підстав їх отримання.

У кожному разі не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (наприклад, договору про надання поруки, застави тошо).

Правочини на виконання договору за домовленістю сторін можуть вчинятися в усній формі навіть тоді, коли за загальним правилом для самого договору передбачена письмова форма. Проте усні право­чини на виконання письмового договору не допускаються, якщо це суперечить договору або закону.

У зв'язку з нетривалістю договору зберігання речей фізичних осіб у гардеробах установ, організацій тощо, цей договір також укладається усно незалежно від вартості речі, переданої на збе­рігання. При цьому виникає питання про правове значення так званих легітимаційних знаків (номерного жетона), які видаються в таких випадках особі, що здає речі на зберігання (ст. 937 ЦК). Такий знак є лише одним з можливих способів доказу наявності договору зберігання, а не його формою. Тому при його втраті фізична особа не позбавляється права доводити існування договору показаннями свідків.

4. У простій письмовій формі мають укладатися правочини:

а) між юридичними особами;

б) між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент вчинення правочину співпадає з його виконанням;

в) фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

г) інші правочини, для яких письмова форма передбачена зако­ном (ст. 208 ЦК).

{гідно зі ст. 207 ЦК письмовою формою вважається фіксація змісту правочину у одному (договір, довіреність тощо) або у кількох ічкументах (листи, телеграми тощо). Правочин вважається також "чиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допо- моюю телетайпного, електронного або інших технічних засобів ш'я іку.

Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони влас­норучно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні нрлвочину. Документи у правочині, сторонами якого є юридичні особи, підписуються особами, уповноваженими на це установчими іокументами (статутом, засновницьким договором) та скріплю- кмься печаткою юридичної особи.

Частина 3 ст. 207 ЦК допускає використання при укладенні пра- вочину факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового під­пису або іншого аналога власноручного підпису в тому разі, коли такий порядок підпису: а) передбачений законом; б) сторонами заздалегідь досягнута згода, яка містить зразки відповідного аналога власноручного підпису.

Якщо фізична особу внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших причин не може власноручно підписатися, правочин за її доручен­ням може підписати інша особа. Підпис останньої засвідчує відпо­відна посадова особа (керівник установи, начальник відділу кадрів, іекан, головний лікар тощо) за місцем роботи, проживання, навчання або лікування особи, яка його вчиняє (ч. 4 ст. 207 ЦК).

У документі, шо є письмовою формою правочину, має бути вказаний зміст правочину, його сторони. При цьому останні мають засвідчити документ своїм підписом (а юридичні особи повинні скріпити його печаткою). Законодавчими актами та угодою сторін можуть встановлюватися додаткові вимоги, яким має відповідати укладений правочин.

У випадках, прямо зазначених в законі, або за погодженням сторін, недотримання простої письмової форми тягне недійсність правочину (ст. 218 ЦК). Зокрема, ЦК передбачає нікчемність право­чину у випадках порушення вимоги про його письмову форму, якщо ним встановлюються засоби забезпечення виконання зобов'язан­ня (ст. 547).