Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, але й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визна­чити характер взаємин їхніх суб'єктів, і, таким чином, дає можли­вість більш чіткого тлумачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація можлива за різними підставами.

1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поді­ляються на майнові і немайнові.

Майнові правовідносини мають економічний зміст. їх об'єктом є майно (матеріальні блага).

У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосе­редковують статику суспільних зв'язків (наприклад, правовідносини власності), і правовідносини, що опосередковують динаміку суспіль­них зв'язків (наприклад, зобов'язальні правовідносини).

Немайнові правовідносини не мають безпосереднього еконо­мічного змісту. Вони можуть бути поділені на такі, що пов'язані з майновими правами (право авторства) і такі, що з майновими правами не пов'язані (особисті немайнові права — право на життя, здоров'я, честь тощо).

2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні та відносні.

У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права про­тистоїть невизначена кількість зобов'язаних суб'єктів. Прикладом можуть бути правовідносини власності, де праву власника відпові­дає обов'язок усіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або кілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженим суб'єктом є позикодавець, який може вимагати повернення боргу від того, хто отримав позику.

3. За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносини — це правовідносини, в яких уповноваже­ний суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння інших учасників цивільних відносин. Прикладом можуть бути зазначені правовідносини власності, сервітутні право­відносини тощо.

Зобов'язальні правовідносини — це правовідносини, в яких упов­новажений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує сприяння боржника. Так, покупець не може отримати річ, яку він купив, без сприяння продавця, а право продавця на отримання вар­тості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.

4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні право­відносини поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини призначені опосередковувати (регу­лювати) зв'язки нормального цивільного (торгового) обігу. Вони є типовими для цивільного права. Частіше за все вони встановлюються за допомогою договору. Саме в них виявляється уповноважуваль- ний характер цивільно-правового регулювання. Прикладом може бути будь-яке договірне зобов'язання.

Охоронні правовідносини виникають у випадку необхідності за­хисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не лише на диспозитивних засадах, але й з використанням імперативного методу. Типовим прикладом є зобов'язання, що виникають внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК).

5. З урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути простими та складними.

Прості правовідносини мають своїм змістом одне право і один обов'язок або по одному праву і одному обов'язку у кожного із його суб'єктів.

Ск.гадніправовідносини характеризуються наявністю кількох прав і обов'язків. Наприклад, у деяких випадках як доповнення до основ­ного зобов'язального правового відношення виникають акцесорні зобов'язання (правовідносини), що нерозривно з ними пов'язані.

Класифікація цивільних правовідносин можлива також за іншими підставами. Так, можуть бути виокремлені строкові та безстрокові правовідносини, активні та пасивні, типові та нети­пові, загально-регулятивні та конкретні, організаційні та майнові тощо'.

Оскільки класифікація правовідносин можлива за різними оз­наками, то одне і те саме правовідношення може бути одночасно охарактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власності є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо. Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.