Незакінчений злочин – це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не має всіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13).
У юридичній літературі незакінчений злочин називають попередньою злочинною діяльністю, розпочатим або незавершеним злочином, невдалою діяльністю зі вчинення злочину.
При незакінченому злочині умисел винного так повністю й не реалізовується, об’єктивна сторона не розвивається, шкода об’єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об’єктивна сторона виконується, об’єкту завдається шкода.
Незакінчений злочин (готування до злочину та замах на злочин) – це нездійснена можливість завдання шкоди об’єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, що виникли всупереч волі й бажанню суб’єкта.
У закінченому злочині наявна єдність об’єктивної та суб’єктивної сторін. У такому разі винний повністю реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об’єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об’єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним, залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом.
Замах на злочин.
Замахом на злочин, згідно з ч. 1 ст. 15 КК, є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Об'єктивні ознаки замаху на злочин:
1) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;
2) в часі відбувається після готування до злочину;
3) є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину;
4) діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається створення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково;
5) діяння частково чи повністю (при цьому відсутні наслідки в матеріальному складі злочину) охоплюються об'єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК;
6) діяння безпосередньо наближено до об'єкту злочину. Шкода об'єкту злочину замахом або не спричиняється, або спричиняється лише частково.
7) особливістю замаху є те, що він вчинюється шляхом діяння (дії чи бездіяльності).
8) при замаху на злочин злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, що не залежать від волі винного;
9) замах на злочин охоплює попередні дії по створенню умов для вчинення злочину (готування до злочину).
Замах на злочин має такі основні суб'єктивні ознаки:
1) діяння вчинюється з прямим умислом. Раніше КК 1960 р. спеціально не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу;
2) наявність у особи при вчиненні діяння мети - доведення злочину до кінця, тобто виконання в повному обсязі об'єктивної сторони задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.
З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних наслідків. Так згідно п. 4 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи" замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
Види замаху: закінчений, незакінчений та непридатний замах.
Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).
Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).
Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об'єкті злочину і замах з непридатними засобами.
Замаху при помилці в об'єкті злочину властиво те, що безпосередньому об'єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється або навіть відсутня загроза спричинення шкоди (постріл у труп). Це відбувається у зв'язку з наявністю помилки в об'єкті злочину. За наявності помилки в об'єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу.
За замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, які вона використовує, можуть спричинити злочинний результат (підкладання у машину несправної вибухівки). Але ці засоби є непридатними та об'єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.
Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, наприклад, згідно п. 23 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами", якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.
Відповідальність за замах із неконкретизованим умислом настає за фактично спричинену шкоду.
Відповідальність за замах із альтернативним умислом повинен визначатися відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин, але реально, в судово-слідчій практиці, настає за фактично спричинену шкоду.
Закінчений злочин.
Закінченим злочином відповідно до ч. 1 ст. 13 визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Ознаки складу злочину властиві кожному з чотирьох його елементів - об'єкта і об'єктивній стороні (об'єктивні підстави відповідальності), суб'єкта і суб'єктивній стороні (суб'єктивні підстави відповідальності). Злочин вважається закінченим за наявності повної відповідності об'єктивних і суб'єктивних ознак вчиненого злочину об'єктивним і суб'єктивним ознакам складу злочину, виписаному в Особливій частині КК. Відсутність у вчиненому діянні передбачених законом небезпечних наслідків як однієї з ознак матеріального складу злочину означає і відсутність закінченого злочину.
У так званих формальних складах злочинів, що не передбачають встановлення шкідливих наслідків як обов'язкової ознаки складу злочину, злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння, яке утворює його об'єктивну сторону. Певні стадії вчинення злочину (наприклад, готування до розбійного нападу) можливі й у так званих формально-матеріальних складах злочину. Про ці склади злочину вже говорилося.
У матеріальних складах злочину моментом закінчення злочину вважається наявність передбачених законом наслідків. Наприклад, вбивство вважається закінченим злочином з моменту настання смерті потерпілого. Отже, завершальна стадія (закінчений злочин) вчинення злочину з матеріальним складом пов'язується з настанням шкідливих наслідків.
