Професіоналізація діяльності документознавця.
В останні роки актуальними стали питання професіоналізації спеціалістів з документознавства та інформаційної діяльності, проблеми підвищення якості освіти майбутніх фахівців. Практична реалізація набутих знань у сфері інформаційного забезпечення та документних комунікацій на етапі підготовки фахівців здійснюється насамперед під час проходження ними виробничої практики. Роблячи остаточні висновки щодо впровадження системи електронного документообігу в діяльність місцевих органів влади, студент-практикант підсумовує, що на сьогоднішній день новітня технологія керування та координації документами є досить ефективною. Отже, одержуючи відповідну фахову освіту, студенти, які здобувають кваліфікацію “документознавець, професіонал у галузі інформації та інформаційного аналізу”, повинні пройти практичну підготовку і в органах державної влади і управління, що допоможе їм набути конкретних операціональних умінь майбутніх фахівців, сприятиме закріпленню отриманих в процесі навчання теоретичних знань, формуванню професійної свідомості та відповідної професіоналізації у цій сфері управлінської діяльності. Постановка проблеми практичної підготовки фахівців зазначеної сфери – це лише початок її розв’язання, в подальшому необхідне теоретичне обґрунтування практичного втілення нагальних завдань документознавчої освіти, пошук найбільш ефективних форм підготовки студентів задля їх
професійного самовизначення.
Процеси диференціації та інтеграції професії документознавця
Для науки є характерним діалектичне поєднання процесів її диференціації та інтеграції. Воно є проявом двох закономірностей людського пізнання: відобразити єдність ї цілісність світу, з одного боку, i з другого - виявити закономірності специфічних часткових структур матерії в її багатстві та різноманітності. Перша тенденція характеризує процеси синтезу, інтеграції знань, друга - відображає процеси спеціалізації та диференціації. Диференціація (латинське diffefentia - різниця, відмінність) означає поділ, розчленування цілого на різні частини й форми. Диференціація наук полягає в появі кількох наук, що вивчають детальніше й глибше коло явищ, яке до цього було предметом дослідження однієї науки (наприклад, виникнення великої групи біологічних наук - цитології, генетики, екології та ін.). Виникнення диференціації значною мірою зумовлене необхідністю відображення багатогранності матеріального світу, розрізненням об'єктів пізнання. Тобто диференціація передбачає розчленування цілісної наукової системи знань на окремі галузі - самостійні i автономні. Необхідність у диференціації з'явилася в період бурхливого розвитку природознавства, що було характерним для ХVІ століття. Проблема інтеграції - одна з найстаріших в історії розвитку науки. Інтеграція (латинське integratio - відновлення, від integer - цілий) означає об'єднання в ціле будь-яких окремих, раніше ізольованих частин або елементів. Іноді інтеграцію пояснюють як стан поєднання окремих частин i функцій систем у цілому, а також процес, що приводить до такого стану.
Уперше з'явившись у математиці, поняття про інтеграцію пізніше почало застосовуватись в біології, фізіології та психології. Воно стало предметом глибокого дослідження філософів. В сучасних умовах, у результаті математизації науки, а також завдяки бурхливому розвитку кібернетики та багатьох інших комплексних галузей знання, поняття про інтеграцію переросло конкретно-наукові, зокрема математичні рамки. Ним з успіхом користуються у ході дослідження багатьох істотних сторін розвитку суспільства, виробництва, техніки, економіки. Все це дає підстави вважати, що інтеграція з тенденції перетворюється на об'єктивну закономірність.
