Слізні органи та їх захворювання

Слізні органи складаються із слізної залози, яка утворює сльозу, та органів, які проводять її, - сльозовідвідних шляхів.

Слізна залоза (glandula lacrimalis) лежить у передній частині зовнішньо-верхнього відрізка орбіти, в однойменній ямці (fossa glandulae lacrimalis). Сухожилок м’яза, що піднімає верхню повіку, ділить слізну залозу на орбітальну і пальпебральну частини. Відвідні протоки орбітальної та пальпебральної частини слізної залози відкриваються в кон’юнктивальний мішок. У товщі кон’юнктиви розсіяні додаткові слізні залози – залози Краузе та Вальдейера.

Інервується слізна залоза слізним нервом (n.lacrimalis) – гілкою трійчастого нерва, який має у своєму складі секреторні волокна. Слізна залоза має й симпатичну інервацію. Симпатичні волокна проникають в залозу з судинами із сплетіння біля внутрішньої сонної артерії.

Секрет слізної залози – сльоза (lacrimae) – являє собою прозору, трохи опалесцентну рідину. Крім незначної кількості білка та мінеральних солей, вона містить – лізоцим, що має значну бактерицидну дію.

В нормальних умовах для зволоження ока досить тієї кількості сліз, яку виділяють додаткові залози Краузе. Основна слізна залоза починає функціонувати тоді, коли вона подразнюється рефлекторно внаслідок будь-якого захворювання ока чи під впливом психічних моментів (плач).

Сльозовідвідні шляхи. До складу їх входять слізні точки (punctum lacrimale), слізні канальці (canaliculi lacrimalis), слізний мішок (saccus lacrimalis) та слізноносовий канал (ductus naso-lacrimalis), що відкривається в порожнині носа в нижній носовий хід, під нижньою носовою раковиною.

Слізних точок дві: нижня та верхня. Вони містяться на вершині слізних сосочків на краю нижньої та верхньої повіки, біля внутрішнього кута ока. Слізні точки переходять у слізні канальці. Спочатку канальці йдуть вертикально, потім набирають горизонтального напрямку і впадають у слізний мішок, кожний окремо або злившись спочатку докупи.

Слізний мішок лежить у заглибленні біля внутрішнього кута ока. Верхня його третина міститься вище внутрішньої зв’язки повік, а дві інші – нижче її. Верхній кінець слізного мішка сліпий, нижній – переходить у слізноносовий канал.

Захворювання слізних органів

Запалення слізної залози – дакріоаденіт (dacryoadenitis) розвивається, як правило, на обох сторонах. Він починається сильними болями і припуханням зовнішньої частини верхньої повіки, в ділянці слізної залози, а також сльозотечією. Захворювання іноді супроводжується зміщенням ока донизу і всередину, з’являється діплопія. При відтягуванні верхньої повіки добре видно пальпебральну частину слізної залози, яка виступає в перехідну складку. Частіше течія захворювання доброякісна, інфільтрат розсмоктується протягом 10-15 днів, але у ослаблених хворих може призвести до утворення абсцесу і навіть флегмони орбіти. Як правило, це захворювання супроводжується гарячковим станом.

Етіологія. Запалення слізної залози є ускладненням інфекційних захворювань, таких як грип, ангіна, пневмонія. Найчастіше двобічний гострий дакріоаденіт спостерігається при паротиті. Нерідко до захворювання приєднується орхіт.

Лікування. Проводиться лікування загального захворювання (антибіотики, сульфаніламідні препарати, аналгетики, антигістамінні засоби). Місцево - фізіотерапія (сухе тепло, УВЧ - терапія), промивання кон’юнктивального мішка теплими антисептиками (фурацилін) та анестетиками, закладання мазей з антибіотиками та сульфаніламідними препаратами. При абсцесі – розтин.

Запалення слізного мішка – дакріоцистит (dacryocistitis). При наявності запальних процесів у слизовій слізноносового каналу, а також різних процесів у носі, як наприклад, гіперплазії слизової носа, атрофічних процесів в ній та слізноносовому каналі, викривленні носової перегородки, утворенні поліпів, слізноносовий хід звужується або зовсім закривається. Мікрофлора, яка попадає в слізний мішок з сльозою, розмножується і подразнює його стінки, слизова яких починає продукувати секрет, в мішку скупчується слизове, слизисто-гнійне або чисто гнійне виділення. Розвивається хронічне запалення слізного мішка (dacryocistitis chronica). При натискуванні на ділянку слізного мішка із слізної точки виділяється гнійний вміст. Око завжди зволожене. Краї повік, кон’юнктива, слізне м’ясце і півмісячна складка, як правило, червоніють. При тривалому існуванні хвороби слізний мішок розтягується (ectasia sacci lacrimalis), біля внутрішнього кута ока стає помітною пухлина. З часом слизова мішка може атрофуватися і хід у канальці може закритися, в результаті чого формується замкнений мішок, наповнений рідиною, який при натискуванні нікуди не спорожняється – водянка слізного мішка (hidrops sacci lacrimalis).

Нерідко запалення переходить за межі мішка на навколишню клітковину, і виникає гостре запалення її – флегмона слізного мішка. При цьому, з’являється червоність і набряк шкіри в ділянці мішка, які поширюються на повіки, щоку і відповідний бік носа. Через кілька днів пухлина розм’якшується і гній проривається назовні. Фістула, що утворюється після розкриття, рідко закривається, найчастіше вона залишається (fistula sacci lacrimalis).

Запалення слізного мішка загрожує оку внаслідок того, що при найменшому ушкодженні епітелію рогової оболонки може розвинутись повзуча виразка рогівки.

Лікування. Якщо виділень з мішка небагато, рекомендується 1-2 рази промити слізновідвідні шляхи, якщо вони закупорилися згустком слизу, але коли промивання не дає ефекту, треба вдатися до оперативного втручання.

Звичайно застосовується операція (дакріоцистониростомія), що утворює сполучення між мішком і порожниною носа.

Дакріоцистит новонароджених (dacryocistitis neonatorum). Нижній кінець слізноносового каналу у внутрішньоутробному періоді буває закритий тонкою мембраною, яка зникає лише незадовго до народження. Якщо цього не відбувається, настає дакріоцистит. Око гноїться, червоніє. При натискуванні на ділянку слізного мішка із слізних точок виділяється гній.

Лікування. Треба кілька разів на день видавлювати з мішка вміст (низхідний масаж) і промивати око розчином борної кислоти, закапувати 20% р-н сульфацилу натрію або антибіотики. Якщо через тиждень гноєтеча не припиняється, слід зробити зондування слізновідвідних шляхів.

Таким чином, захворювання допоміжного апарату ока можуть призводити до тяжких пошкоджень очного яблука, особливо рогівки, тому вони повинні бути своєчасно вилікувані й усунуті.

ОРБІТА ТА ЇЇ ЗАХВОРЮВАННЯ

Анатомія орбіти

Очна ямка – орбіта (orbita) – кісткова западина, яка має форму чотиригранної піраміди В ній розрізняють чотири кісткові стінки, в глибині орбіти знаходиться зоровий отвір – foramen opticum, який продовжується в зоровий канал, що відкривається в порожнину черепа. Його довжина 8-9 мм, діаметр близько 6 мм. В ньому проходить зоровий нерв і а. ophthalmica.

Крім зорового отвору, в орбіті є дві щілини. Верхня орбітальна щілина (fisssura orbitalis superior) веде в середню черепну ямку. Крізь неї проходять всі рухові нерви ока, перша гілка трійчастого нерва та верхня орбітальна вена, яка відкривається в печеристу пазуху (sinus cavernosus). Через нижню орбітальну щілину (fissura orbitalis inferior) входять в орбіту верхньощелепний і скуловий нерви, виходить нижня орбітальна вена. Задня частина нижньої орбітальної щілини з'єднує орбіту з крилоподібною ямкою, передня - з нижньоскроневою. У просвіті щілини знаходиться орбітальний м'яз, що інервується симпатичним нервом.

Стінки орбіти вистелені тонким окістям. Біля зорового отвору воно переходить у тверду оболонку зорового нерва, а біля країв орбіти – в окістя сусідніх частин лицьового черепа.

Передньою границею орбіти служить тарзоорбітальна фасція, яка захищає порожнину орбіти від зовнішніх шкідливих впливів (інфекція тощо). Біля країв орбіти тарзоорбітальна фасція знаходиться в тісному зв'язку з теноновою фасцією. Остання розділяє орбіту на два відділи: передній і задній. У передньому відділі знаходиться очне яблуко і м'язи, що проходять через тенонову капсулу і прикріплюються до склери, у задньому відділі – зоровий нерв, м'язи, судини, нерви, орбітальна клітковина. Очне яблуко відокремлюється від орбітальної клітковини теноновою фасцією, що вдягає, як суглобною сумкою, його задній відділ.

Орбіта тісно зв'язана з порожниною черепа, тому з клінікою захворювань орбіти повинні бути знайомі не лише окулісти, але й лікарі інших спеціальностей, бо її захворювання нерідко загрожують не тільки зору, але і життю людини.

Запальні захворювання орбіти

Запалення орбіти виявляється болем в очній ямці, головним болем, загальним неспокоєм, підвищенням температури тіла, порушенням сну і зменшенням апетиту. Біль посилюється під час руху очей. У залежності від локалізації запального процесу і його інтенсивності з'являється екзофтальм, зміщається очне яблуко й обмежується його рухливість, виникає диплопія (двоїння). Ці зміни зумовлюються набряком, інфільтрацією, крововиливами в м'які тканини, а також періоститом і карієсом стінок очної ямки або змінами судин. Запальні процеси в очниці зустрічаються найчастіше у виді флегмони і теноніту. Періостит, карієс, тромбофлебіт, емпиєми колоносових порожнин спостерігаються переважно в дорослих і людей похилого віку. Періостити та карієс нерідко бувають наслідком уродженого сифілісу та кісткового туберкульозу. Ці процеси, крім симптомів, характерних для флегмони, супроводжуються змінами, що виявляються при рентгенологічному (томографія) і лабораторному дослідженнях.

Флегмона орбіти. Флегмона (phlegmona) очної ямки характеризується швидким розвитком набряку і гіперемії повік, що поширюються на область спинки носа, на щоку або всю однойменну половину обличчя. Очна щілина зімкнута, спостерігається екзофтальм та хемоз кон’юнктиви. Рухомість очного яблука в усі боки обмежена, іноді відзначається повна офтальмоплегія (нерухомість ока). Хворі скаржаться на сильний тупий біль за оком, що посилюється при спробі подивитися убік чи при тиску на око. Однак при цьому окремі болючі крапки, які бувають при періоститах і синуситах, не виявляються. Не відзначаються також болі при натисненні на кісткові краї очниці.

Може виникнути диплопія та погіршитися зір. На очному дні іноді спостерігаються легкі застійні явища, але частіше – невротичні зміни диска зорового нерва (папиліт). У половини хворих навіть на висоті розвитку процесу на очному дні ніякої патології не виявляють. У ранньому дитячому віці флегмона очниці може протікати без ознак запалення, спостерігається тільки невеликий екзофтальм, набряк повік.

Збудниками флегмони найчастіше бувають золотистий та білий стафілокок, гемолітичний чи зеленавий стрептокок, рідше диплобацила Фрідлендера, диплокок Френкеля і кишкова паличка. Розповсюдження інфекції в очницю відбувається, переважно, за допомогою метастазування і контактним шляхом, рідше інфекція розвивається в результаті поранення очниці.

Лікування флегмони очної ямки починають з парентерального введення ударних доз антибіотиків широкої дії і симптоматичних засобів. При наявності синуситів хворих негайно госпіталізують в оториноларингологічний стаціонар, де їм ургентно роблять розкриття комірок гратчастого лабіринту, пункцію верхньощелепної пазухи з наступним її промиванням і усуванням передньої половини середньої носової раковини. Окуліст робить інцизію флегмони очниці з наступним дренуванням ранового каналу турундою, просоченою антибіотиками.

Для профілактики змін на очному дні проводять дегідратаційну терапію (розчини сульфату магнію і глюкози внутрішньовенно, лазікс, гемодез), призначають антигістамінні, десенсибілізуючі, протинабрякові засоби.

Теноніт (tenonitis) - запалення – тенонової капсули виявляється - болями при рухах очей, почуттям “випирання” ока з очниці. Поступово виникає і збільшується екзофтальм, з'являється обмеження рухливості очного яблука, розвивається невеликий хемоз. У зв'язку з екзофтальмом і обмеженням рухливості очного яблука виникає диплопія. Змін на очному дні найчастіше не буває. Загальний стан хворого при теноніті, на відміну від флегмони, задовільний. Виникнення теноніту, як правило, пов'язано з запаленням ока, ушкодженням піхви очного яблука при травмах і операціях на м'язах, а також з бешиховим запаленням, грипом, ревматизмом, епідемічним паротитом і ін. Під впливом кожної з цих причин у епісклеральному (теноновому) просторі виникає серозне чи гнійне запалення.

Лікування теноніту полягає в застосуванні антибіотиків, сульфаніламідів, саліцилатів, десенсибілізуючих і дегідратаційних засобів, ультрафіолетового опромінення.