Розвиток критичного мислення

Критичне мислення - скоріше вміння, ніж знання, яке визначається такими характеристиками:

Критичне мислення - продуктивна й позитивна розумова діяльність. Люди, які вміють критично мислити, живуть активним життям, відчувають себе творцями та реформаторами свого життя. Майбутнє здається їм відкритим і залежним від їхньої волі, а не закритим і зумовленим наперед. Підходячи до всього критично, ми усвідомлюємо всю різноманітність цінностей, реакцій, суспільних структур.

Критичне мислення - це процес, а не результат. Мислити критично - означає постійно піддавати сумніву існуючі твердження. По своїй суті критичне мислення не може привести до логічного завершення, до статичності.

Ознаки критичного мислення різні в різних ситуаціях. Для деяких людей - це практично повністю внутрішній прихований процес, який проявляється в мові та письмі, але не відображається в їхньому житті. В інших - відображається в конкретних діях.

Критичне мислення провокується як позитивними, так і негативними чинниками. Уважається, що люди починають більше піддавати все сумнівам, переживши певні трагічні події. Проте перегляд картини світу може бути викликаний і радісними подіями - несподіваний успіх на роботі, закоханість тощо.

Критичне мислення раціональне й емоційне. Емоції є однією з рушійних сил критичного мислення. Піддаючи сумніву непохитні раніше переконання та цінності, людина не може не відчувати хвилювання. Люди отримують заряд бадьорості, відчувши себе в силах змінити щось у своєму житті.

Відповідно думки до М. Ліпмана, критичне мислення є «вміле відповідальне мислення, що дозволяє людині формулювати надійні вірогідні судження, оскільки воно а) засновується на критеріях, б) є таким, що самокоректується, в) впливає до контексту. Він виділяє шість основних елементів:

Уміння мислити. Передбачає володіння певними прийомами, які в сукупності створюють перевірену на практиці ефективну методологію опрацювання інформації.

Відповідальність. Передбачає, що людина, звертаючись до інших, усвідомлює обов'язок надавати слухачам чи читачам доводи та приклади відповідно до прийнятих стандартів. Або, якщо ці стандарти її не влаштовують, піддавати їх сумніву за допомогою переконливої аргументації.

Формулювання самостійних суджень як продукт критичного мислення означає, що воно спрямоване на творчу мовленнєву діяльність, а не на репродуктивне мислення, що базується на жорстких алгоритмах і стереотипах.

Дуже важливими є критерії, до яких апелює, на які спирається критичне мислення. М. Ліпман уважає такими критеріями, наприклад, стандарти, закони, підзаконні акти тощо.

Самокорекція потребує, щоб людина використовувала критичне мислення як метод, звернений на її власні судження з метою їх виправлення чи покращення.

Використання загальних критеріїв не виключає уваги та чуйності до контексту.

Критичне мислення завжди діалогічне, тобто передбачає дискусії.

Складові критичного мислення:

Одна із центральних задач критичного мислення - це визначити, які твердження потребують перегляду. Найважливіше - це з'ясувати, які саме поняття, що сприймаються нами як належне, лежать в основі нашої системи цінностей, визначають нашу поведінку чи поведінку оточуючих.

Отже, формування професійних компетенцій для впровадження активних методів навчання, що забезпечують особистісно зорієнтований підхід і розвиток критичного мислення, є важливим елементом професійного розвитку педагогічних працівників.

Л.М.Толстой колись висловив думку, що впливати на духовну діяльність силою – все одно що ловити промені сонця: чим би ви не затулили їх, вони завжди будуть зверху! Але у волі вчителя зробити так, щоб учні самі тягнулися до духовного джерела, як до сонця, разом з учителем! Розрізняють поняття новація, або новий спосіб та інновація, нововведення.

Новація – це сам засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо), а інновація – процес його освоєння.

· Педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування, визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з використанням комп’ютера і людських ресурсів, завданням якого є оптимізація форм освіти (ЮНЕСКО)[2,28].

Для розвитку дослідницької, творчої, пізнавальної діяльності вчителеві сьогодні необхідно шукати, перш за все, такі засоби, які допомагали б створювати особливі умови для креативної діяльності учнів у навчальному процесі. Виділимо основні рекомендації для створення творчої обстановки у процесі навчання (за С. Парнсом). Учитель повинен:

· усувати внутрішні перешкоди творчим проявам;

· приділяти увагу роботі підсвідомості;

· утримуватися від оцінювань;

· показувати учням можливості використання метафор і аналогій:

· застосовувати розумові вправи для адаптації у незнайомій обстановці;

· підтримувати живу уяву;

· контролювати уяву, фантазію;

· усувати внутрішні перешкода для мислення;

· розвивати сприйняття всього навколишнього світу;

· розширювати об'єм знань;

· допомагати учням бачити зміст, напрямок їх креативної діяльності.

У розумовій діяльності учнів можна виділити зовнішні розумові дії, відповідні їм внутрішні розумові операції, джерелом яких є застосовані вчителем питання, що спонукають дітей до праці.

На етапі формування понять вчитель задає питання:

· Що ви побачили? Почули? Помітили?

· Як вони пов'язані одне з одним? За якою ознакою?

· Як би ви назвали ці групи?

Етап інтерпретації відомостей передбачає питання:

· Що ви зауважили і побачили?

· Що виявили? Чому це сталося? Що це означає? Що з цього випливає?

· Які висновки можна зробити?

На останньому етапі застосування правил і принципів учні повинні знайти відповіді на питання:

· Що могло би статися, якби?

· Чому це могло би статися?

· Що знадобиться для того, щоби ствердження повністю підтвердилося?

· В цілому наведена модель індуктивного формування понять, уявлень, інтерпретації їх та застосування правил і принципів не лише формує ці поняття, але й навчає дітей методам пізнання.

Отже, в моделі формування індуктивного мислення навчання виступає не лише як школярське засвоєння знань, а як навчання, яке готує дитину до життя.

Стосовно до поточних подій?

Що відбулося?

Чому це відбулося?

Які можливі наслідки?

Стосовно до історії:

Що відбулося?

Чому це відбулося?

Якими були наслідки?

Рольові ігри

Дидактична (навчальна) гра - це гра за правилами, підпорядкованими досягненню заздалегідь накресленого ігрового результату (за М.В. Кларіним). На відміну від ігрової діяльності цілеспрямована гра передбачає момент змагання. У 60-80 роках XX ст. у США поряд із грою у навчальний процес було включено імітаційне моделювання: ретельне дослідження реальної або імітованої ситуації з метою виявлення її конкретних і загальних якостей. Методика вивчення конкретних ситуацій., де головною особою є учень, була розроблена у Гарварді і застосовувалася у бізнес-школах, а пізніше у системі професійної освіти для навчання менеджменту. Модель навчального процесу, який ґрунтується на грі, вводить учнів в ігрове моделювання явищ, що вивчаються, та надає їм новий життєвий досвід.

Структура навчального процесу, який передбачає дидактичну гру, складається з 4 етапів:

Орієнтація. Вчитель характеризує тему, яка вивчається, основні правила гри та її загальний хід.

Підготовка до проведення. Розподіл ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.

Проведення гри. Вчитель стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття рішень), роз'яснює те, що незрозуміле.

Обговорення гри. Вчитель керує дискусійним обговоренням гри (що сподобалося; коли виникали труднощі; які ідеї з'явилися протягом гри). Увага приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв'язку гри зі змістом навчальної теми.

Повноцінне розгортання навчального процесу, побудованого на дидактичній грі, передбачає від вчителя, який у процесі навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного потенціалу. Атмосфера гри трансформує позицію вчителя, який балансує між ролями організатора, помічника і співучасника загальної дії. Він забезпечує тонку межу між ігровою дією, у яку втягнуті учні, і спеціальною фіксацією навчально-пізнавальних результатів гри. Таким чином, використовуючи дидактичну гру у своїй педагогічній роботі, вчитель сам може виконувати такі функції:

Інструктора: допомагає учасникам гри зрозуміти правила (детальне інструктування учасників до самої гри може їх заплутати, тому його потрібно звести до мінімуму).

Судді-рефері: контролює процес, не втручається в гру.

Тренера: може надавати учасникам допомогу.

Ведучого: якщо попередні ролі були пов'язані з підготовкою та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального етапу - обговорення.

Аналізуючи різні моделі навчання на основі гри, можна представити їх загальну схему:

Створення ігрової проблемної ситуації

Хід гри:

· дії учасників за ігровими правилами,

· розгортання ігрового сюжету,

· Підведення підсумків,

· самооцінка гравців,

· аналіз ігрової ситуації,

· навчально-пізнавальні підсумки гри.

Досі школа була зорієнтована дати більше інформації дитині. Час диктує потребу в іншому. Навіть у вузькій галузі неможливо одній людині знати все. Для цього є довідники, комп’ютери з великими обсягами пам’яті. Учня треба навчити розуміти суть речей, аналізувати інформацію, вміти її шукати і застосовувати. Всім цим озброюють інтерактивні технології.

Повторюючи високі слова про права людини, рівність і свободу, ми забуваємо про те, що дитина в класі лишається „одиницею навчального процесу”. Інтерактивна технологія – жива нитка, що пов’язує вчителя з кожним учнем і учнів між собою. Таке нововведення – не данина молоді й не самоціль. Це лише простий і надійний спосіб створити атмосферу активної праці, творчості і співробітництва, взаєморозуміння в класі.

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно-розвиваючого навчання суттєво змінюється режисура уроку

Зодчий будує храми та палаци. Композитор пише музичні твори, художник – картини… А вчитель, якщо він не «урокодатель», а творець, створює урок як твір педагогічної майстерності, створює його для дітей й разом із дітьми.