Моделі відкритої економічної політики

Оптимізація включення окремої країни до світогосподарського процесу — це насамперед пошук ефективної та динамічної моделі макроекономічної рівноваги, віднайдення простору для прийняття на центральному управлінському рівні об’єктивних критеріїв регулювання виробничої сфери, засобів обігу у національному масштабі. Тому, враховуючи наведені системні взаємні зв’язки між державою як суб’єктом регулювання міжнародних економічних відносин та сферою останніх як субстанцією, що здійснює різнохарактерні впливи на національні економіки, в економічній теорії та у регулятивній практиці було обґрунтовано та апробовано чимало моделей відкритих економічних систем.

Достатньо повну та лаконічну класифікацію таких моделей було запропоновано американським дослідником Р. Купером, який виділив п’ять типів державної політики:

Пасивна відповідь на зростаючу економічну взаємну залежність — погодження на часткову або повну втрату суверенітету на проведення економічної політики. Подібний вибір у минулому був найбільш характерним для малих країн з порівняно невеликим економічним потенціалом та місткістю ринків, а також у випадках природного взаємного інтеграційного тяжіння. У сучасних умовах, особливо з початком Уругвайського раунду, цю модель тією або іншою мірою приймають практично всі країни світу, а її більш або менш жорстке дотримання стає об’єктом урегулювання з боку ГАТТ/СОТ, а також відповідних переговорів і політичних узгоджень.

«Експлуатаційний» підхід, сутністю якого є форсування окремими країнами лібералізації міжнародних економічних відносин. Прикладами такого підходу є створення вільних (спеціальних) економічних зон.

«Захисна відповідь» — загальний режим або комплекс заходів, призначенням яких є зниження рівня економічної взаємозалежності в тому або іншому аспекті. Приклади такої політики — це і новітні обмеження на в’їзд іммігрантів до США, країн Західної Європи, заходи, що обмежують торгівлю (наприклад, з боку ЄС стосовно ввозу до країн цього блоку аграрної продукції) тощо; антидемпінг, а точніше його економічно виправдані форми, також можна віднести до цього типу відкритої економічної політики.

Економічна агресія, яка може набувати форм різних санкцій проти недружньої країни, держави, до якої інші держави ставляться як до ізгоя в міжнародних економічних відносинах (Куба, Іран, Ірак); однією з «м’яких» форм цієї моделі політики можна вважати антидемпінг, від якого потерпають і українські виробники, причому в даному разі йдеться про економічно необґрунтовані його форми;

Конструктивні заходи щодо узгодження систем регулювання міжнародних економічних відносин (наприклад, уникнення подвійного оподаткування), взагалі розв’язання технічних проблем міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва.

Значною є роль адміністративних та організуючих інструментів державної політики щодо сфери міжнародної економічної діяльності. Зокрема, важливою передумовою розвитку такої діяльності є забезпечення законності та правопорядку (адже поширеність тіньового бізнесу, корупція, рекет, взагалі злочинність називаються потенційними інвесторами в числі головних причин, через які стримується вкладання грошей в українську економіку).

Організуючі зусилля можуть мати й міжнародну природу. Та ж сама боротьба зі злочинністю стає предметом міжнародних обговорень та спільних дій. Україна розширює своє співробітництво з багатьма країнами світової спільноти в рамках Інтерполу. Діяльність держави відбувається у сферах сприяння окремим видам міжнародного співробітництва, зокрема торгівлі. У цьому контексті важливим є зниження тарифних бар’єрів, наприклад засобами взаємної відмови від оподаткування товарів, які вже обкладалися податками в іншій країні.
Одним із важливих напрямів державного сприяння торгівлі є організація тендерів на власній території та підтримка вітчизняних виробників щодо їх участі у тендерах за кордоном. У першому випадку йдеться про «імпортний бік справи» — конкурси серед потенційних іноземних виробників, будівельно-монтажних компаній, які прагнуть взяти участь у будівництві (та ін.) в Україні. У другому — про підтримку потенційних вітчизняних експортерів.