Повышение эффективности международных товарных рынков

Принцип основанного на четких правилах управляемого плавания курсов не должен вызывать споров, хотя при этом необходимо будет доработать конкретные условия и детали. Это позволило бы повысить эффективность международных рынков товаров и услуг за счет предотвращения создания международными финансовыми рынками серьезных перекосов в международных торговых отношениях. При этом признается, что финансовые рынки функционируют не так, как товарные рынки и, следовательно, в большей мере уязвимы для "стадного поведения", которое может приводить к завышению или занижению справедливой стоимости валют. Часто приводимый аргумент, что правительства не могут знать точную стоимость валюты лучше, чем рынки, можно опровергнуть, проанализировав функционирование финансовых рынков, которые неизменно проваливали попытки найти равновесные значения курсов валют.

В любом случае, если с помощью этой системы можно было бы изначально избежать повышения курса валюты под воздействием спекулятивных потоков капиталов, риск спекулятивной атаки, которая впоследствии могла бы создать понижательное давление, был бы гораздо меньше. Это позволило бы также уменьшить потребность в накоплении валютных резервов центральными банками по соображениям предосторожности, а следовательно, и саму потребность в симметричном вмешательстве. Тем не менее в случае возникновения подобной ситуации международное сообщество приветствовало бы использование в качестве дополнительного рычага мер контроля за движением капиталов как очередного "рубежа обороны", поскольку для функционирования международной торговой системы предсказуемые обменные курсы имеют как минимум такое же значение, как и согласованные на многосторонней основе торговые правила.

Повестка дня реформ в связи с глобальным финансовым кризисом еще далеко не исчерпана. Реформы осуществляются медленно, и энтузиазм по их поводу во многом сошел на нет. Существует вполне реальный риск возникновения новых кризисов, а в условиях глубокоинтегрированной и чрезмерно "финансиализированной" мировой экономики такие кризисы не будут ограничиваться отдельными сегментами финансовой системы или отдельными странами либо регионами. Даже если корни кризиса будут крыться в развитых странах и их сложных финансовых рынках, развивающиеся страны и страны с формирующейся рыночной экономикой также окажутся затронутыми, о чем свидетельствует последний кризис.

"Двадцатка" признала этот факт, но действия одной лишь "двадцатки" будут недостаточными. Мировая экономика в целом сталкивается с серьезными и фундаментальными вызовами, такими как искоренение нищеты и переход к более климатически безопасным моделям производства и потребления. Чтобы дать эффективный ответ на эти вызовы, всем другим странам мира рано или поздно необходимо будет принять участие в процессе нахождения решений. Они включают в себя создание стабильных макроэкономических условий, поощряющих осуществление соответствующих вложений в основной капитал, который требуется для подкрепления необходимых структурных преобразований.

Поэтому международному сообществу и его институтам крайне необходимо более энергично, чем прежде, решать неурегулированные вопросы в рамках глобальной повестки дня в области реформ.

КОНФЕРЕНЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ТОРГІВЛІ І РОЗВИТКУ
Женева 6 вересня 2011

ДОПОВІДЬ ПРО ТОРГІВЛЮ І РОЗВИТКУ, 2011 РІК

Сьогодні економічна інтеграція і взаємозалежність в світі досягли безпрецедентних масштабів. Внаслідок цього економіка в умовах глобалізації не може функціонувати на благо всіх без міжнародної солідарності і співпраці.
Це висвітлив глобальна фінансово-економічна криза, що послідувала за крахом великих фінансових установ, і він підкреслив необхідність розробки підходів до нових форм глобальної взаємодії. "Двадцятка", яка стала провідним форумом міжнародного економічного співробітництва, успішно координувала безпосередні заходи реагування на кризу, або на "велику рецесію", як це тепер називають.
Скоординоване зниження ступеня жорсткості грошово-кредитної політики провідними центральними банками ознаменувало собою перший крок, а більшість членів "двадцятки" взяли великі пакети фінансово-бюджетних стимулів, а також програми надзвичайної підтримки в інтересах відновлення фінансової стабільності. У сукупності ці заходи поклали край економічному обвалу і дозволили тим, хто займається розробкою політики, виграти важливий перший раунд у боротьбі з кризою. Разом з тим, незважаючи на палкі дискусії, у важливих областях, які також хвилюють "двадцятки", був досягнутий лише незначний прогрес. Ці області включають в себе фінансове регулювання, зокрема з метою вирішення проблем, пов'язаних з "фінансіалізаціей" ринків багатьох сировинних товарів, і - що ще більш важливо - реформування міжнародної валютної системи в цілях приборкання нестійких потоків короткострокових капіталів, головним чином під впливом спекулятивних валютних операцій.
Тим часом глобальний економічний підйом знову вступив у фазу нестійкості, оскільки процес самоподпітивающегося зростання на базі приватних витрат і зайнятості не є гарантованим, особливо в розвинених країнах. Багато з цих країн переорієнтували свою фінансово-бюджетну політику з заходів стимулювання на заходи жорсткої економії, що загрожує привести до затяжної стагнації або навіть до спаду в їхній економіці. В умовах відсутності зростання зайнятості та зарплат в Європі, Японії та Сполучених Штатах політика цих країн повинна бути націлена на постійне стимулювання їхньої економіки, а не зводитися до спроб "відновити довіру фінансових ринків" за допомогою передчасного урізання державних витрат.
Головний глобальний ризик полягає в тому, що зарплати і загальні доходи населення можуть не вирости в достатній мірі для підживлення сталого і збалансованого на глобальному рівні процесу зростання, заснованого на внутрішньому попиті. Це свідчить про те, що небезпека підвищення темпів інфляції в результаті зростання цін на сировинні товари дуже невелика. З інфляційними ризиками стикаються лише дуже небагато країн, які мають високі темпи зростання і динаміку "перебору" в рівнях зарплат.
Підвищення цін на сировинні товари допомогло країнам, що розвиваються зберегти імпульс зростання, але ці ціни схильні до значних коливань, оскільки вони відчувають на собі сильний вплив спекулятивних операцій учасників ринків, обумовлених суто фінансовими міркуваннями. І хоча зростання в цілому ряді великих країн, що розвиваються став більшою мірою спиратися не на експорт, а на внутрішні рушійні сили, він залишається вразливим перед обличчям негативних тенденцій у міжнародній фінансовій системі. Зокрема, ці країни стикаються з проблемою потоків короткострокових капіталів, які, як правило, надають підвищувальний тиск на їхні валюти і завдають шкоди їх експортним галузям. Таким чином, країни, що розвиваються також схильні до значних знижувальним ризикам, і вони повинні націлювати свої зусилля на підтримку стабільних внутрішніх макроекономічних умов і на недопущення серйозних зовнішніх збоїв. Оскільки вони успішно просуваються по своїм траєкторіям розвитку, їм необхідно підвищити вагомість свого голосу в глобальних дискусіях з приводу нової конфігурації міжнародної валютно-фінансової системи.
Світова економіка все ще намагається оговтатися від найгіршої рецесії з часів "великої депресії". Сміливі, скоординовані на глобальному рівні контрциклічні заходи політики дозволили врятувати економіку від краху.Проте ті, хто розробляє політику, не можуть дозволити собі втратити можливість для більш фундаментальної переорієнтації політики та інститутів.Жорстке регулювання фінансового сектора з його більш значною орієнтацією на вкладення в основний капітал є ключем до підвищення рівня стабільності глобальної економіки та її поверненню на шлях сталого розвитку. Це вимагає підвищення ступеня узгодженості між багатосторонньої торговельної системою та міжнародної грошово-кредитною системою.
На національному та регіональному рівнях є вагомі підстави для переорієнтації фінансово-бюджетної політики на облік вимог загальної макроекономічної ситуації замість фокусування уваги виключно на забезпеченні збалансованості бюджетів або на забезпеченні жорстких параметрів дефіциту державних бюджетів. Однак, якщо не звернути назад нинішню тенденцію зниження очікуваних рівнів доходів середнього домашнього господарства і не повернутися до політики, в рамках якої акцент робиться на важливому значенні зростання загальних доходів населення як фундаменту для стійкого і збалансованого розвитку як в багатих, так і в бідних країнах, всі інші спроби відновити динаміку зростання будуть приречені на провал.

Підйом світової економіки сповільнюється, і це пов'язано зі значними знижувальні ризики
У 2011 році темпи глобального підйому знижувалися. Очікується, що в цьому році глобальний ВВП виросте на 3,1% проти 3,9% в 2010 році. У багатьох розвинених країнах через проведення державної політики, спрямованої на скорочення дефіцитів державних бюджетів або дефіцитів за рахунками поточних операцій, уповільнення темпів зростання протягом року може бути ще більш рельєфно вираженим. У більшості країн, що розвиваються динаміка зростання все ще залишається набагато більш потужною, головним чином під впливом внутрішнього попиту.
У міру поступового загасання початкових імпульсів, пов'язаних з циклами руху товарно-матеріальних запасів і з програмами фінансово-бюджетних стимулів, з середини 2010 року з'ясувалася фундаментальна слабкість процесу пожвавлення економіки в розвинених країнах.
Приватний попит сам по собі не в змозі забезпечити підтримки набраних темпів пожвавлення; внутрішнє споживання залишається млявим через хронічно високих рівнів безробіття та повільних або нульових темпів зростання зарплат. Крім того, заборгованість домашніх господарств у ряді країн залишається високою, і банки неохоче йдуть на надання нового фінансування. У цій ситуації посилення фінансово-бюджетної і грошово-кредитної політики загрожує обернутися затяжною періодом млявого зростання або навіть відвертим спадом в розвинених країнах.
У Сполучених Штатах підйом економіки забуксував, а темпи зростання виявилися набагато нижче тих, які необхідні для того, щоб внести істотний внесок у скорочення безробіття. Навіть другий раунд заходів щодо зниження жорсткості курсу в економічній політиці не привів до збільшення коштів для кредитування внутрішньої економічної діяльності, оскільки внутрішній попит залишався в кілька пригніченому стані через стагнацію рівнів заробітної плати та зайнятості.
При вкрай обмежених можливостях подальшого зниження процентних ставок (оскільки вони вже знаходяться на низьких за історичними мірками рівнях) і загасання впливу фінансово-бюджетних стимулюючих заходів швидке повернення на траєкторію задовільних темпів зростання видається дуже малоймовірним.
У Японії з пожвавленням економіки виникла затримка у зв'язку з безпрецедентними збоями в функціонуванні виробничо-збутових ланцюжків і енергетики через сильний землетрус і цунамі в березні.
У Європейському союзі темпи приросту в 2011 році, швидше за все, залишаться нижче 2%, але при значних відмінностях між країнами-членами. У Німеччині пожвавлення експорту (насамперед до Азії) і інвестицій вкупі з ростом державних витрат в 2010 році і початку 2011 року призвели до значного пожвавлення економічної активності, але, як і в інших розвинених країнах, динаміка доходів основної маси населення, так само як і внутрішнього попиту, залишається дуже млявою.
В умовах неврегульованого кризи євро, повторного виникнення серйозної стресової ситуації на борговому ринку в II кварталі 2011 року та існування можливості поширення заходів жорсткої економії на всю Європу високий ризик того, що єврозона буде і далі сильно гальмувати глобальний підйом.Заходи жорсткої економії в якості основного засобу боротьби з кризою євро без обліку факторів регіонального зростання внутрішнього попиту можуть вийти боком. Уражені кризою країни в єврозоні знаходяться у винятково несприятливих умовах. Вони потребують низьких процентних ставках і в пожвавленні зростання, але замість цього динаміка їх зростання є млявою, а ринкові процентні ставки за державним боргом заборонно високі.
Опорою для відносно швидких темпів росту в країнах, що розвиваються в більшій мірі є внутрішній попит
Темпи зростання в країнах, що розвиваються, найімовірніше, залишаться набагато вище (майже 6,5%), ніж у розвинених країнах. У багатьох країнах, що розвиваються рушійною силою зростання є в більшій мірі не експорт, а внутрішній попит.
Країнам з ринковою економікою (наприклад, Бразилії, Індії, Туреччини і Південній Африці з числа членів "двадцятки") довелося зіткнутися з серйозною проблемою припливу короткострокових капіталів, залучених більш високими процентними ставками, що відображають більш високі темпи інфляції або жорсткий курс грошово-кредитної політики. Приплив цих капіталів надає колосальне підвищувальний тиск на їхні національні валюти і, як правило, послаблює їх експортні сектора і збільшує дефіцити за їхніми рахунками поточних операцій. У Бразилії центральний банк здійснював масовані інтервенції на валютному ринку, але в той же час він ще більше підвищив свою основну процентну ставку, хоча в реальному вираженні вона і без того була дуже високою, і при цьому був посилений курс у фінансово-бюджетній політиці. Центральний банк Російської Федерації прийняв аналогічні заходи.
Темпи зростання залишаються високими в усіх регіонах, що розвиваються, за винятком Північної Африки та деяких країн Західної Азії, де політичні потрясіння негативно позначилися на інвестиціях і туризмі, а отже, і на зростанні.
У Східній, Південній і Південно-Східної Азії темпи зростання ВВП залишаються найвищими, хоча намітилася тенденція до їх деякого уповільнення під впливом збоїв у виробничо-збутових ланцюжках через події в Японії, жорсткості грошово-кредитної політики і млявого попиту на деяких з провідних експортних ринках, насамперед у Японії і Сполучених Штатах. У Китаї показник внеску чистого експорту в зростання ВВП знизився, і тепер двома головними факторами зростання є вкладення в основний капітал і приватне споживання. Зростання рівнів зарплат в Китаї є важливим елементом у зменшенні опори китайської економіки на експорт, і тим самим повномасштабна участь робочої сили в підвищенні продуктивності в цій країні реально сприяє перебалансировке глобального попиту.
У регіоні Латинської Америки та Карибського басейну зростання залишається динамічним. Якщо в бразильській економіці темпи зростання сповільнюються, то в Аргентині і більшості андських країн повинен бути зареєстрований черговий рік швидких темпів зростання.
У Мексиці та більшості малих країн Центральної Америки і Карибського басейну темпи зростання будуть набагато скромнішими, головним чином через їх залежності від експорту до Сполучених Штатів.
У країнах Африки на південь від Сахари темпи зростання, швидше за все, будуть такими ж високими, як і в 2010 році. В результаті підвищення індексу умов торгівлі інвестиції в інфраструктуру і стимулююча фінансово-бюджетна політика повинні забезпечити опору для економічного зростання в цьому субрегіоні, а швидкий розвиток сектора послуг повідомить росту додатковий імпульс. Тим не менш високі темпи зростання ВВП в Африці на південь від Сахари навряд чи будуть сприяти суттєвому скороченню масштабів убогості в найближчому майбутньому, оскільки плоди, пов'язані з поліпшенням стану економіки, часто так і не доходять до всього населення.
Хоча в країнах з перехідною економікою темпи зростання навряд чи досягнуть середнього показника по країнам, що розвиваються, проте вони повернулися до своїх докризових трендовим показниками і їх економіка повинна зростати значно швидше, ніж економіка розвинених країн.

Пожвавлення міжнародної торгівлі і нестійкість цін на ринках сировинних товарів
Після найглибшого падіння з часів Другої світової війни міжнародна торгівля як товарами, так і послугами в 2010 році різко пожвавилося. Очікується, що темпи приросту обсягу міжнародної торгівлі в 2011 році повернуться до однозначних показників з 14% в 2010 році, особливо в розвинених країнах.Ціни на сировинні товари відновилися на дуже ранньому етапі цього циклу і демонстрували високий ступінь нестійкості, головним чином через розширення присутності фінансових інвесторів на товарних ринках.
Хоча розраховується ЮНКТАД індекс цін на продовольство в лютому 2011 року перевищив рівні, досягнуті під час продовольчої кризи 2007 - 2008 років, ситуація з продовольчою безпекою видається менш критичною, ніж в той час, через відносно низьких цін на рис та гарного врожаю зернових культур в Африці в 2010 році. Крім того, більшість країн - експортерів продовольства утрималися від введення експортних обмежень, які зіграли значну роль в продовольчу кризу 2007-2008 років. Проте зростання цін на продовольство в 2010-2011 роках може мати серйозний вплив на продовольчу безпеку, і ця проблема посилюється загрозою голоду в Східній Африці. Зростання цін знову посилює проблему крайнього зубожіння, оскільки витрати на імпорт продовольства в країнах з низькими рівнями доходів і дефіцитом продовольства, як очікується, в 2011 році збільшаться на 27%. Тому необхідні державні заходи щодо пом'якшення наслідків цього для найбідніших верств населення.
В якійсь мірі підвищення цін на сировинні товари вже сприяє уповільненню загальної економічної активності в країнах-споживачах, оскільки високі ціни знижують купівельну здатність в той момент, коли на доходи домашніх господарств негативний вплив роблять високі рівні безробіття, повільне зростання зарплат, а також процес скорочення частки позикових коштів, особливо в розвинених країнах.
Якщо підвищення цін на сировинні товари приведе до повсюдного посилення грошово-кредитної політики в усьому світі, це може створити серйозну загрозу для економічного підйому. Європейський центральний банк, наприклад, продовжує виходити у своїх діях з показника інфляції споживчих цін і з квітня 2011 року почав посилювати грошово-кредитну політику. Проте зважаючи сильного застою на ринках робочої сили в Сполучених Штатах і Європі, де навіть номінальні зарплати практично не ростуть, ризик того, що більш високі ціни на сировинні товари спровокують розкручування інфляційної спіралі, є нікчемним. Таким чином, обмежувальна грошово-кредитна політика не є підходящою заходом протидії високими цінами на сировинні товари, які обумовлені головним чином впливом зовнішніх факторів, в основному пов'язаних з шоковими потрясіннями на рівні речення та з впливом фінансових ринків.
Аналогічним чином, у країнах з ринковою економікою інфляція споживчих цін пов'язана не стільки з перегрівом економіки, скільки з тим, що ціни на продовольство та енергоносії мають набагато більш високий вагу в індексах споживчих цін більш бідних країн в порівнянні з розвиненими країнами.

Якщо підвищення цін на сировинні товари приведе до повсюдного посилення грошово-кредитної політики в усьому світі, це може створити серйозну загрозу для економічного підйому. Європейський центральний банк, наприклад, продовжує виходити у своїх діях з показника інфляції споживчих цін і з квітня 2011 року почав посилювати грошово-кредитну політику. Проте зважаючи сильного застою на ринках робочої сили в Сполучених Штатах і Європі, де навіть номінальні зарплати практично не ростуть, ризик того, що більш високі ціни на сировинні товари спровокують розкручування інфляційної спіралі, є нікчемним. Таким чином, обмежувальна грошово-кредитна політика не є підходящою заходом протидії високими цінами на сировинні товари, які обумовлені головним чином впливом зовнішніх факторів, в основному пов'язаних з шоковими потрясіннями на рівні речення та з впливом фінансових ринків.
Аналогічним чином, у країнах з ринковою економікою інфляція споживчих цін пов'язана не стільки з перегрівом економіки, скільки з тим, що ціни на продовольство та енергоносії мають набагато більш високий вагу в індексах споживчих цін більш бідних країн в порівнянні з розвиненими країнами. За цих обставин жорсткість грошово-кредитної політики за відсутності перегріву економіки видається багато в чому помилковим кроком, оскільки вторинні наслідки в більшості випадків були обмеженими.

Повільне зростання зарплат ставить під загрозу економічний підйом
Головною рушійною силою внутрішнього попиту в розвинених країнах і країнах з ринковою економікою є трудові доходи. Отже, зростання зарплат має колосальне значення для пожвавлення економіки та сталого зростання.Проте в більшості розвинених країн шанси на те, що зростання зарплат внесе істотний внесок у піднесення економіки чи зіграє в ньому провідну роль, вкрай малі. Ще гірше те, що крім ризиків, іманентно властивих передчасної консолідації бюджетів, у багатьох країнах існує підвищена загроза того, що знижувальний тиск на зарплати може посилитися, що призведе до подальшого скорочення приватних споживчих витрат.
У багатьох країнах, що розвиваються, і країнах з ринковою економікою, особливо в Китаї, рушійною силою підйому є зростання зарплат і соціальних виплат, що призводить до розширення внутрішнього попиту.
Разом з тим, оскільки розвинені країни залишаються важливими експортними ринками, вкрай повільне зростання на цих ринках у поєднанні з підвищувальний тиск на валюти країн, що розвиваються породжує ризик тиску на користь відносної компресії зарплат і в країнах, що розвиваються.
Зростання зарплат, не встигають за зростанням продуктивності праці, означає, що внутрішній попит росте більш повільними темпами, ніж потенційне пропозицію. Виникає при цьому розрив можна тимчасово заповнити за рахунок опори на зовнішній попит або стимулювання внутрішнього попиту через поліпшення кредитних умов і підвищення цін на активи.
Глобальний криза показала, що жодне з цих рішень не є прийнятним.Одночасне проведення стратегій зростання з опорою на експорт багатьма країнами увазі гонку на знос у частині зарплат і має дефляційний ухил. Крім того, якщо одна країна процвітає в зведенні торгового балансу з активним сальдо, то це означає, що у інших країн утворюються торгові дефіцити, що породжує дисбаланси у торгівлі та зростання зовнішньої заборгованості.Якщо ж, з іншого боку, надмірні витрати стимулюються легкої доступністю кредитів і розбуханням цін на активи, як це було в Сполучених Штатах напередодні кризи, ця бульбашка в якийсь момент обов'язково лусне з усіма витікаючими з цього серйозними наслідками як для фінансового сектора, такі для реальної економіки. Тому важливо вжити заходів для припинення та обігу назад неприйнятних тенденцій у сфері розподілу доходів.

Аргументи на користь політики в області доходів
З урахуванням важливого значення споживання для стимулювання глобального попиту політика в сфері доходів в найбільших країнах могла б внести суттєвий вклад в збалансоване розширення економіки, особливо в той момент, коли глобальний підйом все ще не є стійким. Одним з істотних елементів такої політики є коригування реальних зарплат з урахуванням продуктивності праці, з тим щоб внутрішнє споживання могло рости так само, як і пропозиція. Це допомогло б також запобігти зростанню питомих витрат праці і тим самим тримати під контролем основний внутрішній джерело інфляції. В цьому випадку в рамках грошово-кредитної політики могло б менше уваги приділятиметься стабільності цін і більш значну увагу могло б звертатися на забезпечення недорогостоящіх фінансування для інвестицій в реальний виробничий потенціал, що в свою чергу забезпечило б нові можливості для працевлаштування. Найкращим фіксатором інфляційних очікувань є зростання зарплат темпами, приблизно відповідними темпами зростання продуктивності праці, при його підкріпленні цільовими показниками інфляції.
Нинішні проблеми в єврозоні обумовлені головним чином розбіжністю в тенденціях зростання зарплат в державах-членах. З моменту створення єврозони зарплати росли швидше продуктивності праці та офіційного контрольного показника інфляції Європейського центрального банку в одних державах-членах і набагато повільніше в інших, що призвело до значних зрушень у відносній конкурентоспроможності.
На відміну від країн з ринковою економікою, які виявлялися в аналогічних кризових ситуаціях в минулому, країни єврозони, які втратили конкурентоспроможність і стикаються сьогодні з серйозними борговими проблемами, не мають можливості піти на девальвацію своїх валют.
Отже, на додаток до трансфертів найважливішим елементом вирішення цієї проблеми є виразна політика підвищення зарплат в країнах з профіцитами, особливо в Німеччині, з метою пом'якшення проблем, пов'язаних з падінням конкурентоспроможності в країнах, більшою мірою уражених кризою.

Трохи кейнсіанства
Після багаторічних закликів до послаблення ролі держави в управлінні економікою багато урядів як у розвинених країнах, так і в країнах з ринковою економікою ввели в дію великі пакети стабілізаційних заходів для відновлення сукупного попиту і вжили заходів для порятунку фінансового сектора. До кризи стимулююча фінансово-бюджетна політика часто вважалася неефективною на тій підставі, що будь-яке збільшення дефіциту в державному секторі мало компенсуватися відповідним зменшенням приватних витрат. Але, оскільки вплив грошово-кредитної політики під час кризи було обмеженим, традиційна заклопотаність збалансованістю бюджетів або короткостроковими цільовими фінансово-бюджетними показниками відійшла на задній план, і уряду знову почали розглядатися як "покупці і позичальники останньої інстанції".
Проте останні віяння в фінансово-бюджетної і грошово-кредитної політики в багатьох країнах, а також рекомендації провідних міжнародних установ, таких, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), свідчать про те, що за визнанням необхідності фінансово-бюджетних стимулюючих заходів в період кризи не було більш глибоке переосмислення принципів макроекономічної політики. У 2011 році багато урядів знову радикально змінили курс своєї політики, перейшовши від фінансово-бюджетних стимулюючих заходів до посилення фінансово-бюджетної політики, а інші планують піти на це. Це викликає особливу стурбованість, оскільки в більшості розвинених країн, які серйозно постраждали від фінансової кризи, приватний сектор ще не завершив процес коригування співвідношення боргів і активів, в рамках якого нефінансові суб'єкти прагнуть скоротити свою заборгованість, а банки намагаються відновити свої коефіцієнти достатності капіталу. У процесі такої дефляції боргу навіть у разі продовження ослаблення курсу в грошово-кредитної політики і збереження низьких процентних ставок вони навряд чи зможуть зробити серйозний стимулюючий вплив.
Ті, хто підтримує посилення фінансово-бюджетної політики, стверджують, що це є неодмінною умовою відновлення довіри фінансових ринків, яке розглядається як ключ до підйому економіки. Вони висувають ці аргументи, незважаючи на практично загальне визнання того, що криза саме й став наслідком перш за все обвалу фінансових ринків. З цього випливає, що занадто мало уроків було вилучено з надмірно великої довіри до позицій учасників фінансових ринків, включаючи рейтингові агентства, щодо макроекономічної ситуації і доречності макроекономічної політики. У світлі безвідповідальної поведінки багатьох приватних учасників фінансових ринків напередодні кризи і дорогих заходів державного втручання для запобігання колапсу фінансової системи не може не викликати здивування те, що значна частина громадськості і багато з тих, хто розробляє політику, знову роблять ставку на свою довіру до тих же самим установам для вирішення питання про те, що ж являє собою оптимальне макроекономічне управління та здоровий стан державних фінансів.

Сильний вплив кризи на фінансово-бюджетну сферу
Зростання державного боргу не є наслідком непродуманої фінансово-бюджетної політики. До кризи, в період з 2002 року по 2007-2008 роки, стан державних бюджетів в глобальних масштабах істотно покращився, головним чином у результаті значного збільшення державних доходів як в абсолютному вираженні, так і в частковому відношенні до ВВП. Це було побічним наслідком практично повсюдного прискорення зростання виробництва, а в багатьох країнах, що експортують сировинні товари, це також стало результатом цінового буму на міжнародних товарних ринках.Крім того, майже повсюдно частка процентних платежів в державних витратах знижувалася, головним чином через зниження реальних процентних ставок. Тому, коли криза вибухнула, багато країн мали значний простір для маневру у фінансово-бюджетній політиці.
Криза викликала істотне погіршення стану рахунків державного сектора, оскільки спрацювали автоматичні стабілізатори, що призвело до скорочення доходів і нарощування витрат, і були прийняті пакети фінансово-бюджетних стимулюючих заходів, багато з яких за своїми масштабами були безпрецедентними. У багатьох країнах, що розвиваються на стан бюджетів сильно вплинули також різке падіння цін на сировинні товари і збільшення спредів в процентних ставках по державному боргу.
У ряді розвинених країн погіршення стану бюджетів стало відображенням заходів з порятунку державою опинилися на межі краху фінансових установ, що значною мірою увазі конверсію приватного боргу в державний.
У 2008-2009 роках частка державних витрат у ВВП у всіх регіонах збільшилася, а державні доходи скоротилися. Це скорочення було особливо значним в африканських, західноазіатських країнах і країнах з перехідною економікою, які у своїх бюджетних доходах сильно спираються на надходження від експорту сировинних товарів, але воно було більш помірним у більшості країн Східної і Південної Азії і Латинської Америки.
У розвинених країнах енергійні фінансово-бюджетні стимулюючі заходи мали особливо важливе значення для протидії різкого падіння приватного попиту, оскільки навіть надзвичайно заохочувальні заходи грошово-кредитної політики не були особливо ефективними в умовах масового позбавлення від приватних боргів. Найбільший пакет стимулюючих заходів як у номінальному вираженні, так і в процентному відношенні до ВВП ввели в дію Сполучені Штати, за якими слідували Японія і Німеччина. У розвинених країнах близько 40% оголошених заходів фінансово-бюджетного стимулювання взяли форму урізання податків.
У ряді країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою масштаби пакетів стимулюючих заходів в частковому відношенні до ВВП перевищили масштаби таких же заходів в розвинених країнах, і при цьому набагато більший акцент робився на нарощуванні витрат, ніж на скорочення податків.
Контрциклічну політика і рецесія призвели до несподівано різкого збільшення коефіцієнта відношення державного боргу до ВВП у розвинених країнах. До кінця 2010 року цей коефіцієнт набагато перевищив 60%, здолавши попередній пік 1998 року.
У країнах, що розвиваються, і країнах з ринковою економікою цей коефіцієнт після різкого скорочення в попередні роки виріс лише незначно, тобто в даний час він набагато нижчий, ніж у розвинених країнах. Проте між країнами, що розвиваються існують значні відмінності, і ряд країн з низькими рівнями доходів все ще знаходяться в критичному борговому положенні.

Простір для маневру у фінансово-бюджетній політиці не є статичним параметром
Оскільки поточні дефіцити бюджетів і обсяги державного боргу в ряді країн різко зросли, набуло широкого поширення думка про те, що можливості для подальшого використання фінансово-бюджетних стимулюючих заходів уже - або незабаром - будуть вичерпані, особливо в розвинених країнах. Склалося також думка про те, що в ряді країн боргові коефіцієнти наблизилися або наближаються до рівня, за яким виникає небезпека дефолту.
Разом з тим простір для маневру у фінансово-бюджетній політиці є багато в чому ендогенний параметр. Ініціативна фінансово-бюджетна політика буде позначатися на збалансованості бюджетів за допомогою зміни макроекономічної ситуації за рахунок свого впливу на доходи в приватному секторі і на податки, очікувані від цих доходів. З точки зору динаміки розвитку макроекономічної ситуації ефективна стимулююча фінансово-бюджетна політика може забезпечити зростання попиту в той момент, коли приватний попит виявився паралізованим в силу невизначеності в питанні про майбутні перспективи отримання доходів, а також неготовність або нездатності приватних споживачів і інвесторів брати на себе борговізобов'язання.
У подібній ситуації обмежувальна фінансово-бюджетна політика, спрямована на консолідацію бюджетів або скорочення державного боргу, навряд чи увінчається успіхом, оскільки національна економіка функціонує не так, як окремо взята компанія або домашнє господарство. Компанії або домогосподарства здатні збільшувати заощадження, скорочуючи витрати, оскільки таке скорочення не впливає на їх доходи. Разом з тим заходи жорсткої бюджетної економіки в силу їх негативного впливу на сукупний попит і податкову базу призведуть до скорочення бюджетних надходжень і тим самим підірвуть консолідацію бюджетів. Оскільки поточні витрати буває важко скоригувати (оскільки вони грунтуються головним чином на зарплатах і програмах виплат додаткових посібників), заходи жорсткої бюджетної економії зазвичай тягнуть за собою значне скорочення державних інвестицій. Це скорочення заохочують зростання державних витрат може привести до такого падіння наведеного в оцінках теперішнього часу обсягу майбутніх державних надходжень, яка перевищить суму зекономлених бюджетних коштів, отриману за рахунок скорочення витрат. Кінцевим підсумком може стати поліпшення поточного стану коштів уряду, але з негативними наслідками для довгострокової стійкості бюджету та прийнятності боргу. Крім того, перетворення завдань збалансованості бюджетів або низьких показників державного боргу в самоціль може згубно позначитися на досягненні інших цілей економічної політики, а саме на досягненні високих показників зайнятості та прийнятного з соціальної точки зору розподілу доходів.
Саме те, що ці динамічні ефекти не були враховані, і призвело до розчаровує результатами для багатьох країн, які пішли на жорсткість заходів фінансово-бюджетної політики в рамках підтримується МВФ програм в 1990-х і 2000-х роках. У тих країнах, де посилення фінансово-бюджетної політики повинно було привести до скорочення бюджетного дефіциту, цей дефіцит фактично збільшився, часто значно, через падіння ВВП.
В Індонезії в кінці 1990-х років, наприклад, прогнозувався приріст ВВП на 5%, але фактично обсяг виробництва скоротився на 13%; в Таїланді замість очікуваного приросту ВВП на 3,5% було зареєстровано скорочення на 10,5%. В інших країнах ситуація виявилася аналогічною. Причиною таких очевидних систематичних прорахунків, що приводили "неминуче до субоптимальність фінансово-бюджетної політики", на думку Незалежної бюро оцінки МВФ, стали надмірно оптимістичні прогнози з приводу "залучення" приватних інвестицій.
Ще один часто не враховується аспект простору для маневру у фінансово-бюджетній політиці пов'язаний з тим, що способи витрачання коштів та справляння податків державним сектором не носять нейтрального характеру; зміни різного типу в державних надходженнях або видатках призводять до різних макроекономічних результатів.