Методичні аспекти визначення та оцінювання інноваційного потенціалу підприємства

Вступ. В умовах глобального економічного середовища, яке характеризується постійно зростаючим рівнем конкуренції, однією з умов формування конкурентної стратегічної перспективи підприємства стає його інноваційна активність. Підприємства, що формують свою стратегічну поведінку на основі інноваційного підходу, мають більшу вірогідність зберегти і підвищити свою конкурентоспроможність в довгостроковій перспективі. Перехід суб’єктів господарювання на інноваційний шлях розвитку передбачає наявність певного інноваційного потенціалу як основу цього розвитку. Суб’єкт господарювання може розвиватися інноваційним шляхом тільки володіючи певним інноваційним потенціалом, необхідним для реалізації ринкових можливостей.

Сутність ІП та підходи до визначення. Категорію „інноваційний потенціал” можна розглядати на різних рівнях узагальнення: інноваційний потенціал країни, регіону, галузі, підприємства тощо. Останнім часом це поняття знаходить все більше розповсюдження, з’являються самостійні дослідження, присвячені аналізу різних аспектів цієї дефініції. Проте, його одностайного тлумачення ще не розроблено. Більшість дослідників концентрують свою увагу на вивченні окремих сторін інноваційного потенціалу, тому можна зустріти специфічні визначення, які мало корелюють між собою. Новизна і нерозробленість поняття обумовлює неточність при визначенні сутності і структури інноваційного потенціалу підприємства, що може призвести до помилок при його оцінці, аналізі та формуванні, і, як наслідок, незбалансованому розвитку та неефективному використанню.

Аналіз економічних аспектів поняття „інноваційний потенціал” виявляє широкий спектр підходів до його вивчення.

Поняття інноваційного потенціалу, що забезпечує ріст системи за рахунок нововведень, в економічну модель вперше ввів К.Фрімен [techbusines]

 

Таблиця 1

Визначення інноваційного потенціалу підприємства

ПІБ науковця	Визначення ІП
Кузьменко О.М.	Здатність системи до трансформації фактичного порядку речей в новий стан з метою задоволення тих, що існують або знов виникають потреб (суб'єкта-новатора, споживача, ринку тощо). При цьому ефективне використання потенціалу інноваційної діяльності робить можливим перехід від прихованої можливості до явної реальності, тобто з одного стану в інше (а саме, від традиційного до нового)
Польова Н. М.	інтегральна характеристика комплексу економічних ресурсів, поточних і майбутніх можливостей економічної системи здійснювати цілеспрямовану інноваційну діяльність через трансформацію сукупності ресурсів з урахуванням системи внутрішніх та зовнішніх факторів. Тобто інноваційний потенціал підприємства являє собою сполучення економічних ресурсів і можливостей в економічній діяльності підприємства
Ганущак–Єфіменко Л. М.	сукупність організаційно-управлінського, ресурсного блоку та інноваційної культури, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного клімату бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності підприємства, метою якої є задоволення нових потреб суспільства
Шипуліна Ю. С.	комплекс взаємопов’язаних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що визначають його спроможність (інтелектуальну, технологічну, інформаційну, науково-дослідницьку, економічну тощо) приводити у відповідність до зовнішніх внутрішні можливості розвитку на основі постійного пошуку, використання і розвитку нових сфер і способів ефективної реалізації наявних і перспективних ринкових можливостей
Вовчок С.В.	як система являє собою сукупність підсистем: інноваційних ресурсів, інноваційної активності менеджменту, інноваційних мереж, інноваційного результату, а також їх елементів й резервів, котрі забезпечують спроможність підприємства на якісно новій основі реалізувати мету інноваційної діяльності, відповідно до потреб ринку
Тивончук О. І.	Інтегровану сукупність наявних матеріальних і нематеріальних активів, які використовуються для здійснення інноваційної діяльності підприємства
Соболєва Т.О.	Здатність створювати і (або) впроваджувати інновації шляхом залучення та ефективного управління інноваційнимим складовими науково-технічного, виробничо-технологічного, кадрового та фінансвого потенціалів для реалізації інноваційних цілей підприємства
Чухрай Н.І.	здатність підприємства створювати нову вартість через залучення всіх наявних матеріальних і нематеріальних активів (облікованих і необлікованих) з метою його інноваційного розвитку
Новікова І.С.	цілеорієнтована комбінація інноваційних ресурсів та каталізаторів, які уможливлюють використання цих ресурсів для досягнення мети ІД, підвищення рівня конкурентоспроможності і стратегічного успіху підприємства
Станіславик О. В.	інтегрована сукупність матеріального потенціалу та потенціалу інтелек-туального, що включає до себе всі наявні матеріальні і нематеріальні ресурсі підприємства, які використовуються у інноваційної діяльності підприємства та забезпечують досягнення конкурентних переваг шляхом розроблення і запровадження інновацій
Федулова І.В.	сукупність організованих у певних соціально-економічних формах інтелектуальних, фізичних, фінансових ресурсів і інноваційних продуктів, які можуть під дією зовнішніх чинників інноваційного середовища спрямовуватись на реалізацію ефективної інноваційної і інтелектуальної діяльності і дозволяють генерувати інноваційну активність, метою якої є задоволення нових потреб суспільства шляхом комерціалізації інновацій
Ціпурінда В.С.	є системою ресурсів і можливостей підприємства, які мають системний і комплексний характер, що створює умови для перехідних процесів не тільки окремих підрозділів, але і всього підприємства як системи на принципово новий, якісний рівень розвитку в життєвому циклі
Чаленко Н.В.	сукупність ресурсів та інституційних факторів інноваційного процесу, які характеризують рівень спроможності створювати та сприймати новини у всіх сферах функціонування підприємства для досягнення високих кінцевих результатів
Логвінова О.П.	сукупність дослідницьких, технологічних і стратегічних можливостей, формування яких дозволяє досягати цілей інноваційної діяльності на підприємстві
Вєрба В.А.	сукупність інноваційних ресурсів, які перебувають у взаємозв’язку, та умовозабезпечуючих чинників (процедур), які створюють необхідні умови для оптимального використання цих ресурсів з метою досягнення відповідних орієнтирів інноваційної діяльності та підвищення конкурентоспроможності підприємства в цілому
Гриньов А.В.	сукупність усіх наявних матеріальних і нематеріальних активів підприємства, що використовуються в процесі здійснення інноваційної діяльності. Він містить усі ресурси, що в змозі забезпечити досягнення конкурентних переваг підприємства з використанням інновацій
Захарченко В.	одна з трьох складових інноваційного простору, котра включає в себе “особисті ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне й фінансове забезпечення
Ільїн М. С.	система, котра забезпечує створення й упровадження у виробничу та соціальну практику науково-технічної інформації, необхідної для підвищення економічної і соціальної ефективності всіх сфер людської діяльності
Тріфілова А. А.	его максимальные возможности генерировать высокую инновационную активность, которые проявляются в эффективном обеспечении новых и будущих технологий

Аналіз існуючого теоретичного доробку дозволив виявити існування різних підходів до визначення сутності інноваційного потенціалу підприємства, серед яких, на нашу думку, доцільно виокремити ресурсний, процесний, поведінковий, а також інтегральний підходи (рис. 1):

Ресурсний підхід. Поняття „інноваційний потенціал” трактується як сукупність різних накопичених ресурсів суб’єкта господарської діяльності, необхідних для здійснення інноваційної діяльності. Загалом, дослідники виділяють в складі ресурсів, що застосовуються в інноваційній діяльності і створюють інноваційний потенціал, такі складові: матеріальні ресурси, фінансові, інформаційні, науково-технічні, виробничі, інтелектуальні, кадрові, інфраструктурні та інші ресурси, які необхідні для здійснення інноваційної діяльності. В ринкових умовах до інноваційного потенціалу можуть бути віднесені всі ресурси, які забезпечують досягнення конкурентних переваг підприємства шляхом розроблення і запровадження інновацій. Ілляшенко вважає, що інноваційний потенціал підприємства слід розглядати як деяку критичну масу ресурсів, необхідну і достатню для генерації інновацій, втілення їх у конкретні конкурентноздатні товари, технології, організаційні чи управлінські рішення. Слід зазначити, що цей підхід поширився на початку становлення проблематики підприємницького потенціалу приблизно на початку 90-х років минулого сторіччя.

Процесний підхід розглядає ІП як здатність економічної системи до реалізації можливостей розвитку на основі інновацій. Лапін Е.В. стверджує, що інноваційний потенціал разом з інформаційним є складовим частками інтелектуального потенціалу підприємства: вони регулюють виробничі процеси, сприяють підвищенню продуктивності живої праці, ефективності використання предметів праці і енергетичних ресурсів, допомагають підняти рівень і ефективність технологій. Більшість представників цього підходу трактують ІП організації як міру її готовності виконати задачі, що забезпечать досягнення встановленої інноваційної цілі, тобто міра готовності до реалізації інноваційного проекту чи програми інноваційних перетворень і впровадження інновацій.

Згідно Поведінкового підходу ІП потенціал підприємства розглядається як комплекс взаємопов'язаних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що визначають його спроможність приведення у відповідність до зовнішніх внутрішніх можливостей розвитку. Представники поведінкового підходу роблять наголос на спроможності адаптації, зміни внутрішніх чинників у відповідь на зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі господарювання, при цьому розглядаючи різні набори і комбінації ресурсів та здатностей.

Сутність підходу	сукупність різних ресурсів суб’єкта та їх комбінації для здійснення інноваційної діяльності	Сукупність дослідницьких, технологічних і стратегнічних можливостей, формування яких дозволяє досягти цілей інноваційної діяльності	Комплекс взаємопов'язаних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що визначають його спроможність приведення у відповідність до зовнішніх внутрішніх можливостей розвитку	інноваційний потенціал розглядається не лише як певний набор, сполучення ресурсів і здатність економічної системи реалізовувати можливості розвитку, але ставиться наголос на тому, що використання ресурсів завжди цілеспрямоване і певним чином організоване для реалізації потреб суб’єктів господарювання
Період	середина 90-х рр. – початок XXI ст	Кінець 90-х рр.- 2005р.	Кінець 90-х рр. – до тепер	Початок ХХІ ст – до тепер
Представники	Балабанов І.Т., Завлін П.Н., Захарченко В. Чухрай Н., Тивончук О.І., Шипуліна Ю.С.	Кузьменко О.М., Лапін Є.В., Гунін В.Н., Поршнев А.Г, Румянцева З.П., Ільїн М.С., Саломатин Н.А., Шлєнов Ю.В., Харін А.А., Колєнскій І.Л., Логвінова О.П., Зінченко В.І., Губин Е.П., Монастырный Е.А., Пушкаренко А.Б., Тюльков Г.И., Тріфілова А.А., МихайлишинН.П., Мельник Н.Г.	Гриньов А.В. Ілляшенко С.М., Косенко А.П., Польова Н.М., Станіславик О.В.,	Фєдонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І., Ганущак-Єфіменко Л.М., Вовчок С.В., Соболєва Т.О, Фєдулова І.В., Ціпурінда В.С., Чаленко Н.В., Верба В.А., Новікова І.С.

Рис. 1. Ключові підходи до визначення інноваційного потенціалу підприємства [систематизовано автором]

Інтегральний підхід. Інноваційний потенціал розглядається не лише як певний набор, сполучення ресурсів і здатність економічної системи реалізовувати можливості розвитку, але ставиться наголос на тому, що використання ресурсів завжди цілеспрямоване і певним чином організоване для реалізації потреб суб’єктів господарювання (виживання підприємства, збереження долі ринку, експансія на ринок, оновлення окремих складових, приріст прибутку тощо). Цей підхід інтегрує в собі всі позиції попередніх трьох підходів, але, крім цього, враховує цільові характеристики ІП. Відповідно у рамках дослідження інноваційного потенціалу відбувається аналіз цілей та стратегії інноваційного розвитку.

Як бачимо, у цих підходах та визначеннях згадуються важливі для сучасної економіки поняття ресурсів та здатностей. Аналіз значної джерел довів доцільність використання для розуміння інноваційних процесів на підприємстві здобутків сучасної ресурсної теорії, яка в останні десятиріччя виконала місію пошуку джерел постійного оновлення та лідерства компаній на інноваційній основі.

Ресурсний підхід виник саме у зв’язку з необхідністю пояснити природу стійких конкурентних переваг підприємства за умов високо турбулентного зовнішнього середовища. Важливою особливістю цієї теорії є розширене тлумачення поняття «ресурси», яке у західній літературі використовують для характеристики практично всього, що дозволяє підприємству створювати і реалізовувати стратегії, які сприяють підвищенню його ефективності, на відміну від поширеного на пострадянському просторі використання категорії «ресурси» в іншому, більш традиційному значенні – як запаси або джерела певних економічних благ. Тут варто зазначити, що саме такий погляд на категорію ресурсів у вітчизняній науці максимально корелює із категорією потенціалу. Водночас, на думку одного з видатних дослідників ресурсної теорії Д.Дж.Тіса, ресурсами слід вважати «специфічні стосовно фірми активи, які важко, якщо взагалі можна, імітувати». Такий широкий погляд у світовому науковому середовищі на ресурси обумовив, по-перше, їх доволі різноманітну класифікацію, а по-друге, пріоритетну увагу дослідників на категорії активів, які мають переважно нематеріальну природу. Унікальність ресурсної теорії та її актуальний внесок у дослідження механізмів формування конкурентних переваг на інноваційній основі на сьогодні утворюється такими категоріями як ключові компетенції та динамічні організаційні здатності, які суттєво розширили і модифікували зміст ресурсів як економічної категорії за рахунок додавання елементів внутрішнього походження – організаційних здатностей, компетенцій, рутин.

Зарубіжні економісти обґрунтовують поділ ресурсів на дві групи: доступні (кореневі) та стратегічні. Доступними ресурсами є основні активи підприємства, що забезпечують його операційну діяльність. Кожне підприємство має доступ до тих самих базових ресурсів, як і його конкуренти, проте підприємства різняться між собою методами управління такими доступними ресурсами. Доступні ресурси використовуються для накопичення ресурсів іншого типу - стратегічного, і саме цей процес становить цінність для стейкхолдерів. Відповідно, для забезпечення ефективного управління ресурсами і створення цінності підприємству необхідно підтримувати у ресурсному портфелі високу частку стратегічних ресурсів, підвищувати стратегічну значимість інтелектуальних ресурсів та здійснювати пошук нових ресурсних комбінацій.

Існує багато різних класифікацій ресурсів. Й. Руус, С. Пайк та Л. Фернстрем виділяють дві ключові форми ресурсів підприємства: традиційні, які у свою чергу складаються з грошових та матеріальних; та ресурси інтелектуального капіталу – відносницькі (всі відносини, які має підприємство з іншими організаціями і особами поза його межами та які впливають на можливість підприємства створювати цінність), організаційні та людські. Такий поділ зумовлений тим, що кожна група ресурсів має відмінні від інших характеристики, важливі з позицій управління. Класифікацію та склад ресурсів за класифікацію згаданих авторів представлено на рис. 2. Як можна побачити, наповнення ресурсів інтелектуального капіталу (відносницьких, людських та організаційних) по суті відповідає характеристикам ключових компетенцій, динамічних організаційних здатностей та рутин. Це дає підстави говорити про трансформацію зазначених ресурсів в елементи інтелектуального капіталу підприємства.

 

 

Рис. 2. Форми та визнання ресурсів за Й. Руусом, С. Пайком та Л. Фернстремом

Базові категорії ресурсного підходу, попри тривалий науковий і прикладний інтерес та дискусії, у цілому визначені. Поняття «компетенції підприємства» у загальному трактується як набір взаємопов’язаних специфічних навичок, технологій, умінь, знань і здатностей, носіями яких, колективно чи індивідуально, є персонал. Процес формування компетенцій підприємства тісно пов’язаний із створенням і функціонуванням корпоративних знань, досвіду, навиків та інших ресурсів інформаційно-інтелектуального характеру. Утворені складні зв’язки між навичками, ресурсами та акумульованими знаннями виступають динамічними організаційними здатностями. Результатом імплементації організаційних здатностей у процес стратегічного управління компанією є їх використання у бізнес-процесах та формування на цій основі організаційних рутин, так званих бізнес-рутин.

Суттєвим внеском цієї теорії є осучаснення розуміння сутності ресурсів, якими вважаються будь-які активи, які дозволяють підприємствам досягати своїх цілей. Акцент при цьому робиться на ресурси переважно нематеріального інтелектуального характеру, серед яких чільне місце займають знання, навички, організаційні рутини тощо. З цієї точки зору, на нашу думку, назріла необхідність, не відкидаючи інших тлумачень ІП, запропонувати сучасне його наповнення з урахування здобутків ресурсної теорії. За цим підходом ІП підприємства може розглядатися як сукупність інтегральних характеристик, які дозволяють використовувати інноваційні ресурси за допомогою інноваційних компетенцій та на основі інноваційних організаційних здатностей для досягнення цілей інноваційного розвитку. Тобто, ІП підприємства являє собою поєднання ресурсів, можливостей та компетенцій в інноваційній діяльності (рис. 3).

Таким чином, ІПП являє собою інтегральний показник, який характеризує поточні і майбутні можливості господарюючого суб’єкта трансформувати сукупність економічних ресурсів за допомогою притаманних її працівникам здібностей для здійснення цілеспрямованої інноваційної діяльності.

АБО

ІПП інтегральна характеристика комплексу економічних ресурсів, поточних і майбутніх здатностей (способностей) та можливостей економічної системи здійснювати цілеспрямовану інноваційну діяльність через трансформацію сукупності ресурсів із врахуванням системи внутрішніх та зовнішніх факторів.

Рис.3. Елементи динамічної моделі інноваційного потенціалу підприємства [розроблено автором]

Такий підхід до визначення ІПП дає можливість:

· перш за все характеризувати ІПП як складну категорію, яка включає в себе сукупність «ресурсів», «можливостей», та «компетенцій» економічного суб’єкта для здійснення інноваційної діяльності;

· характеризувати ІПП як відкриту систему, яка об’єктивно реагує на зміну зовнішнього середовища;

· визначити інноваційний потенціал не як статичний показник, а як динамічну категорію.

Розкриття сутності поняття "інноваційний потенціал" доцільно здійснювати через визначення його складових категорій. Беручи до уваги вищевикладене, категорію "інноваційний потенціал" цілком можна трактувати як здатність системи до трансформації фактичного порядку речей в новий стан з метою задоволення існуючих або знову виникаючих потреб (суб'єкта-новатора, споживача, ринку тощо). При цьому ефективне використання інноваційного потенціалу робить можливим перехід від прихованої можливості до явної реальності, тобто з одного стану в інший (а саме, від традиційного до нового). Отже, ІП - це свого роду характеристика здатності системи до зміни, поліпшення, прогресу.

Методики оцінювання ІП організації найчастіше базуються на системному і цільовому підходах. Також враховується ситуаційний підхід з його логістичної формою розвитку, оскільки розглядається комплекс ситуацій, що виникають в інноваційних процесах, життєвих циклах елементів системи організації, пов'язаних з ними потоками інноваційних стратегічних змін.

Оцінювання ІПП. Аналіз публікацій з проблеми оцінювання потенціалу виявив слабку її спрацьованість і на рівні окремої галузі, і, особливо, на рівні підприємства. Проблема ефективної оцінки ІП підприємства лишається відкритою. Більшість дослідників цього питання погоджуються з тим, що по традиційним показникам господарсько-фінансової діяльності промислового підприємства важко судити про його ІП.

Існування значної кількості як визначень ІПП, так і підходів до його трактування і аналізу, спричинили появу відповідної кількості методів його оцінювання, які є досить різноманітними як в методичному, так і в інструментальному плані. Зокрема, це можна побачити в таблиці 2. Вважаємо це дуже великою проблемою. Практично кожне дослідження не обходиться без створення власного методу оцінювання ІПП, найчастіше через розрахунок інтегрального його показника на основі значної кількості експертних оцінок щодо окремих його проявів. Варто зазначити, що такій підхід, з одного боку, на нашу дамку, є статичним, оскільки не враховує можливість необхідності постійної адаптації підприємства до умов навколишнього середовища, що змінюється, а з іншого – достатньо суб’єктивним, оскільки закладається значна кількість експертних оцінок, зокрема, щодо вибору показників, встановлення коефіцієнтів вагомості окремих показників та інших аспектів оцінювання. Використання таких підходів ускладнює моніторинг розвитку ІПП та не забезпечує достатнього зв’язку з цілями ІД на підприємстві.

 

Таблиця 2

Карта методів оцінювання інноваційного потенціалу підприємства

	Групи методів оцінювання інноваційного потенціалу підприємства
Підходи до визначення ІПП	Методи аналогій	Методи оцінювання окремих складових	Методи оцінювання ІП як елемента більш складної системи (загального потенціалу підприємства)
Ресурсний	1.Використовуються ті ж методи, що і для оцінки рівні інших видів потенціалу (експертного тощо) 2.Метод DEA-аналізу, модель суперефективності	1.Аналіз динаміки окремих якісних і кількісних показників 2.VRIO-аналіз 3.Інтегральний показник як середньогеометричне складових ІП
Процесний	Метод суми експертних оцінок інноваційних ресурсів та каталізаторів	Статистичний (метод опитування)	1.Розрахунок результуючих показників використання інноваційного потенціалу 2.Розрахунок коефіцієнту інтенсифікації виробництва 3.Визначення рівня використання інноваційних ресурсів за допомогою показника пропорційності
Поведінковий	Метод мультиплікаторів	Сукупність показників, що дозволяють сформулювати інноваційний «портрет» підприємства	1.Розрахунок інтегрального показника рівня інноваційного розвитку 2.Методика інноваційного радару 3.Інноваційні дорожні карти
Інтегральний	1.Матриці окремих показників 2.Визначення інтегрального показника 3.Середньозважена величина окремих показників з коефіцієнтами вагомості 4.Квадратний корінь з суми квадратів відхилень окремих показників від еталону 5.Квадратний корінь з суми добутків квадратів окремих показників з коефіцієнтами вагомості	Використання модифікацій графоаналітичного методу «Квадрат потенціалу»

[ удосконаленоавтором на основі: 1) Альошин С.Ю. Науково-методичні підходи до оцінки стану інноваційного розвитку промислового підприємства/С.Ю.Альошин // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2014. - №46. – с.303-309; 2)Овєчкіна О.А. Огляд методів оцінки рівня інноваційного потенціалу економічних суб’єктів/ О. А. Овєчкіна, К.В. Іванова // Економічний вісник Донбасу. – 2007. - №4. – с.130-140. ]

В широкому розумінні під інноваційним потенціалом підприємства слід розуміти відносини, які виникають на мікрорівні між робітниками з приводу досягнення базових цілей підприємства, що закладені в стратегії розвитку, за умови наявності інноваційних можливостей, які створюються за рахунок інших компонентів потенціалу.

Яке місце посідає інноваційний потенціал в структурі потенціалу підприємства? Перш за все розглянемо структуру потенціалу підприємства з точки зору розмежування елементів потенціалу підприємства на об’єктні та суб’єктні складові. Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування. До таких складових належить виробничий потенціал, фінансовий потенціал, інвестиційний потенціал. Суб’єктні складові пов’язані з суспільною формою їх виявлення. Вони не споживаються, а становлять передумову, загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального споживання об’єктних складових. До таких складових належить науково-технічний потенціал, маркетинговий потенціал, управлінський потенціал, потенціал ОСУ. Також в структурі потенціалу виділяються складові, які не підлягають під зазначену класифікацію, їх не можна однозначно віднести ані до суб’єктивних, ані до об’єктивних складових потенціалу – це інформаційно-методологічний потенціал, інфраструктурний потенціал та трудовий потенціал.

Інноваційний потенціал посідає окреме місце в структурі потенціалу підприємства (рис. 4): він одночасно є об’єктною та суб’єктною складовою потенціалу. З одного боку результати інноваційної діяльності створюються, споживаються та відтворюються в процесі системного технічного, організаційного та управлінського оновлення підприємства – він виступає як об’єктна складова потенціалу; з іншого боку інноваційний потенціал є передумовою розвитку як підприємства в цілому, так і окремих складових потенціалу підприємства – він виступає як суб’єктна складова. Графічно це можна інтерпретувати так:

Інноваційний потенціал підприємства – вагомий елемент цілісної системи загального потенціалу, в якій він взаємозумовлено взаємодіє з іншими складовими потенціалу підприємства: ІП входить до складу кожного елементу потенціалу підприємства і, одночасно, кожна зі складових елементів потенціалу підприємства складає його інноваційну складову; він містить елементи всіх складових потенціалу і визначає реальну потенційну можливість системи щодо генерації результатів.

Між частинами сукупного потенціалу існують складні діалектичні зв’язки. Але безперечно одне – ІП визначає ніби ту кінцеву частину виробничого циклу та його реальні пропускні можливості, що суттєво відбивається на кінцевому результаті. Інноваційний потенціал – це підсистема цілісної системи, в якій він взаємозумовлено взаємодіє з іншими елементами потенціалу підприємства (кадровим, виробничим, технологічним тощо). Ми погоджуємося з підходом, що інноваційний потенціал складає ядро загального потенціалу підприємства органічно входить до всіх його складових, відіграє роль інтегруючої складової.

Інноваційний потенціал є складовою частиною системи потенціалу підприємства з притаманними певними властивостями: ІП не може бути утворений шляхом механічного додавання інноваційних складових підприємства; елементи можуть певною мірою заміщати, перекривати один одного, тобто є альтернативними; під час формуванні ІП діє закон синергії його елементів; можливості розвитку не можуть бути розкрити окремо, а лише в їх поєднанні, що вимагає досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами.

 

У роботах з проблем формування і використання ІП підприємств недостатньо розроблені питання виміру його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється з приводу підходів до його оцінки.

Потенціал підприємства необхідно оцінювати не тільки як уособлену категорію, але і в ув’язці з зовнішнім середовищем, в якому діє підприємство. Особливий вплив при цьому на потенціал підприємства оказує ринок, на якому діє підприємство.

Найбільш прийнятною можна вважати процедуру оцінки стану та розвитку інноваційного потенціалу підприємства алгоритм якої зображено на рисунку 5.

Рис. 5. Алгоритм оцінки стану та розвитку інноваційного потенціалу підприємства.