Емоційні стани відображають об'єктивну реальність у процесі взаємодії особистості і суспільства. Вчинення злочинів відрізняється екстремальністю ситуацій, що викликають різні емоційні відображення в особистості залежно від її місця в механізмі злочинної події: особа, яка вчиняє злочин (злочинець), жертва злочину (потерпілий) чи очевидець (свідок) того, що відбулося. Виникнення емоційних (психічних) станів у процесі злочинної події зумовлюється рядом чинників: видом злочину, його довго-тривалістю чи короткочасністю, способом вчинення злочину, індивідуально-психологічними особливостями учасників, що передують злочинній поведінці, та ін.
Злочинна подія є тим впливом, що викликає різні емоційні реакції. Найчастіше такі реакції пов'язані з емоційною (психічною) напруженістю або стресом. У певних інтерпретаціях ці категорії використовуються як синоніми. Напруженість розглядається як психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб'єкта розвитку події. Стрес (від англ. stress — тиск, напруга) — термін, використовуваний для позначення станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Стрес виникає при небезпеці, фізичних чи розумових перевантаженнях, у разі необхідності приймати відповідальні рішення. У психології розрізняють фізіологічні та психологічні стресори. До фізіологічних стресорів відносять фізичне перевантаження, стимули болю, дію високої (чи низької) температури тощо. До психологічних стресорів зараховують наявність небезпеки, погроз, образ та ін.
Очевидець (свідок) чи жертва тяжкого злочину перебуває в стані стресу (напруження). Його стан характери-
Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
зується тим, що всі процеси ніби «пригальмовані»: людина погано розуміє, чує, неадекватно сприймає свої рухи тощо. Рівень напруження в тих або інших людей може бути різним. У стані стресу перебуває й особа, що вчиняє злочин, і це пов'язано з небезпеками, погрозами, ризиками.
У психології розрізняють емоційний стан — розгубленість чи фрустрацію. Фрустрація (від лат. frustratio — обман, розлад, руйнування планів) — психічний стан людини, який викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно так сприйманими) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення проблеми1, переживання невдачі. Фрустрацію можна розглядати як одну з форм психологічного стресу. Розрізняють: фрустратор — причину, яка викликає стан фрустрації; фрустраційну ситуацію і фрустраційну реакцію. Фрустрація — це психічний стан, який виражається в характерних рисах переживань і поведінки і викликається об'єктивно нездоланними (або такими, що суб'єктивно сприймаються як нездоланні) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети чи до вирішення задачі2.
Фрустрація супроводжується в основному негативними емоціями: гнівом, роздратуванням, почуттям провини, безвихідності. Рівень фрустрації залежить від інтенсивності фрустратора, індивідуальних особливостей особистості.
Виникнення стану фрустрації в багатьох випадках характерне для посткримінального періоду, коли після вчиненого злочину людина (злочинець чи жертва) не ба-
1 Яскравий прояв фрустрації можна спостерігати на скорпіонах. Так, якщо з мотузки зробити коло і підпалити, а у колі помістити скорпіона, то ніякої об'єктивної загрози для його існування немає. Однак тварина починає метатися, не бачить виходу з ситуації, що склалася, зрештою своєю голкою б'є себе в голову і гине.
2 Левитов Н. Д. Фрустрация — один из видов психических состояний // Вопросы психологии. — 1967. — № 6. — С. 120.
Глава 1. Психологічний аналіз діяльності людини
чить виходу із ситуації, що виникла. У ряді випадків такі особи схильні до суїцидальної поведінки (самогубства).
Екстремальні ситуації породжують страх у людини. У психології страх визначають як емоцію, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини. Цей стан варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах та ін.). У психологічній літературі розрізняють три форми страху (В. Л. Васильєв): стенічна форма (паніка, погано чи зовсім не контрольована свідомістю); астенічна форма, що протікає короткочасно і виявляється в заціпенінні, тремтінні, недоцільних учинках, і стенічне збудження — поведінка, що регулюється свідомістю і спрямована на подолання небезпеки і страху.
У патологічних випадках йдеться про фобії (нездоланний нав'язливий страх перед певним предметом чи явищем). 3. Фрейдом розглядається дві групи фобій: 1) «життєві страхи» (страх смерті, інфекції тощо); 2) спеціальні фобії (страх відкритих просторів, певних тварин, комах тощо). На думку вченого, причиною фобії, як і будь-якого симптому, є несвідомий конфлікт душевних прагнень1.
Страх може сприяти гіперболізації того, що сприймається (перебільшенню). Зокрема, якщо нападників при вчиненні злочину було четверо, особа, яка перебуває в стані страху, може вказувати, що їх було шість чи сім. Якщо нападала одна особа, то людина в стані страху може говорити про косий сажень плечей, високий зріст, про зле і страшне обличчя злочинця тощо.
1 Фрейд 3. Психология бессознательного: Сб. произведений — М.: Просвещение, 1989. — С.446-447.
Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Її
