Принципи діяльності міліції

Діяльність міліції базується на принципах закон­ності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справед­ливості, взаємодії з трудовими колективами, громад­ськими організаціями й населенням.

Міліція повинна поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини не­залежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релі­гії, статі, політичних та інших переконань.

У межах чинного законодавства міліція має право обмежувати права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Вона забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніш як через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близь­ким родичам, адміністрації за місцем роботи чи на­вчання і в разі необхідності вживає заходів до негайно­го подання їм медичної та іншої допомоги.

Міліція функціонує гласно, інформуючи органи влади та управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення.

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єд­нань, що мають політичну мету. Під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних чи громадських об'єднань.

Міліція повинна виконувати свої завдання неупереджено, в точній відповідності до закону. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій чи бездіяльності міліції.

Державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та бо­ротьбі зі злочинністю.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

Законні вимоги працівників міліції є обов'язкови­ми для виконання громадянами і посадовими осо­бами.

Працівник міліції під час виконання покладених на нього обов'язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам.

Ніхто інший, окрім уповнова­жених службових осіб, у передбачених законом випад­ках не має права втручатися в законну діяльність пра­цівника міліції.

Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним зако­нодавством.

Утручання в діяльність міліції тягне за собою відпо­відальність за законом.

Працівник міліції перебуває під захистом закону, норми якого гарантують захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівника міліції та членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію".

Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогне­пальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпо­середня загроза життю або здоров'ю громадян чи пра­цівників міліції.

Забороняється застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю до жі­нок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малоліт­ніх, окрім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників мі­ліції, або збройного нападу чи збройного опору.

За неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для вико­нання покладених на міліцію обов'язків, і має зводи­тися до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. У разі завдання шкоди міліція забезпечує подання необхід­ної допомоги потерпілим у найкоротший строк.

Перевищення повноважень працівником міліції, в тому числі в застосуванні сили, спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

 

Принцип законності

Законність - основа нормальної життєдіяльності цивілізованого суспільства, всіх ланок його політичної системи. Охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людського суспільства (особисту та публічну), законність вносить в нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу диференціацію інтересів людей.

 

Вимога додержуватись виданих державою законів сформувалась давно. Ще римські юристи говорили про безумовну необхідність додержуватись законів (закон суворий, але це закон - dura lex, sed lex).. Петро І наступним чином сформулював свою думку про суть законності в Російській державі: " Ніщо так до управління державою не є потрібним, як міцне збереження прав громадянських, навіщо закони писати, коли їх не охороняти, чи ними грати, як в карти, прибираючи масть до масті."¹ .

В суспільстві, яке функціонує в режимі міцної законності, реально існує чіткий поділ і гармонійна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади. Ж. Ж. Руссо, наприклад, вбачав головне завдання законності в тому, щоб забезпечити щастя і благо всім громадянам, свободу і рівність перед законом для всіх. Ці загальні ідеї, висловлені не тільки Руссо, а й багатьма іншими мислителями минулого, знаходять своє втілення в сучасному цивілізованому світі.

Що ж таке законність?

Законність - це суворе і повне здійснення приписів правових законів і основаних на них юридичних актів всіма суб'єктами права. Саме факт практичного здійснення суспільних відносин, врегульованих наявними в різних нормативних актах нормами права, складає зміст принципу законності. В цьому проявляються такі властивості права, як загальнообов'язковість, забезпечення реалізації права можливістю вжити заходи державного примусу.

В якості основних вимог (принципів) законності, тобто положень, які пояснюють, конкретизують, розвивають головну ідею законності, називають всезагальність, верховенство закону щодо всіх інших нормативно-правових актів, єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії, рівність всіх перед законом, недопустимість протиставлення законності й доцільності, невідворотність відповідальності за правопорушення.

Найбільш важливою рисою законності є її всезагальність.

Вимога дотримуватись юридичних норм стосується всіх, хто перебуває в межах дії права. Ніхто не може ухилятися від виконання встановлених державою нормативно-правових актів точно так, як і держава не повинна ухилятися від забезпечення і захисту законних прав особи. Пріоритетним суб'єктом правового регулювання є громадянин держави. Держава повинна створювати найбільш сприятливий режим для задоволення різнобічних інтересів своїх громадян.

Всезагальність, як необхідна риса законності, в однаковій мірі стосується і держави, і її громадян. Держава відповідальна перед громадянином, а громадянин перед державою. Якщо в законах держави виражаються дійсні інтереси її громадян, то правові приписи реалізуються без примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може і не зобов'язана врахувати всі індивідуальні інтереси, але через законодавчу діяльність вона може і повинна надати своїм громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами і свободою діяльності.

Всезагальність, як найбільш важлива ознака законності, означає, що суворе здійснення законодавчих приписів є основним й загальним принципом діяльності всіх державних органів, громадських і господарських організацій та громадян.

Другим принципом законності є принцип верховенства закону щодо всіх інших правових актів.

В правовій державі закон володіє вищою юридичною силою. Він виступає головним, основоположним регулятором суспільних відносин. Ті відносини, які в силу об'єктивних умов повинні знаходитись у сфері правового впливу, регулюються, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в тому разі, коли які-небудь відносини законодавчо не врегульовані. При цьому вони повинні видаватись у суворій відповідності із законом і на основі закону.

Наступний принцип законності - єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії.

Четвертим принципом законності можна назвати рівність всіх перед законом.

Перед законом всі повинні бути рівними. У кожного повинен бути рівний обов'язок дотримуватись правових приписів, у рівних умовах всі повинні володіти рівними правами і не мати переваг, всі права повинні бути однаково захищеними. Цей принцип проповідував ще Ціцерон, стверджуючи, що "під дію закону повинні підпадати всі"². Інакше кажучи, в життя необхідно запроваджувати втілену в праві ідею справедливості, гарантії особистості від зловживань із сторони інших суб'єктів, в тому числі представників влади.

Недопущення протиставлення законності і доцільності - п'ятий принцип законності.

Чому не можна протиставляти законність і доцільність? Перш за все тому, що правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. В них максимально відображаються як суспільні, так й індивідуальні інтереси людей. Доцільність закону не може ігноруватися життєвою доцільністю. Порушуючи вимоги закону, деякі посадові особи і громадяни оправдовують свої протиправні дії місцевою або індивідуальною доцільністю. Вони стверджують, що в даних конкретних умовах додержання закону недоцільно, і підмінюють його суб'єктивними протизаконними діями, з їх точки зору більш корисними і потрібними для даного випадку.

Законність передбачає, що місцеві інтереси в повному об'ємі можуть і повинні задовільнятися в рамках закону. І закон надає такі можливості. Наприклад, при визначенні кримінального покарання судді, керуючись законом, призначають ту міру покарання, яка найбільш доцільна для даного випадку із врахуванням тяжкості злочину й особи злочинця. Таким чином, доцільність у правовій державі реалізується на основі і на виконання закону. В кожному окремому випадку закон повинен додержуватися, але в рамках закону повинна застосовуватись та міра, яка є найбільш доцільною для даного конкретного випадку. Закон володіє вищою доцільністю, тому він дозволяє врахувати всю різноманітність місцевих й індивідуальних інтересів людей.

Необхідність точного і неухильного виконання правових приписів незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону. Ця презумпція, в свою чергу, диктує необхідність неухильної, точної реалізації правових приписів незалежно від суб'єктивного ставлення суб'єктів реалізації права до його норм. Тільки політико-правовий режим законності, оснований на доцільності, може огородити суспільство від випадковостей, волюнтаризму і суб'єктивізму окремих осіб.

 

Останнім принципом законності можна назвати невідворотність відповідальності за правопорушення. Цей принцип означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як відвертати правопорушення, так і вести ефективну боротьбу з ними. В цьому полягає реальність законності - досягнення фактичного виконання правових приписів у всіх видах діяльності і невідворотність відповідальності за будь-яке їх порушення.

Тут важливо відзначити, що завдячуючи своїм принципам, законність виступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим суспільно-політичного життя, а всякий відступ від цих принципів, їх недооцінка приводять до порушень законності, приниженню її соціальної цінності, ефективності правового регулювання в цілому.

Потрібно розрізняти законність як систему формальних вимог і реальну законність. На практиці принципи законності в тій чи іншій мірі порушуються, часто спостерігаються відступи від правових приписів. Таким чином, реальна законність має кількісні показники, які визначають її рівень в конкретному суспільстві.

Суть законності полягає в суворому і неухильному дотримані й виконанні всіма суб'єктами права чинних законів. Її не можна тлумачити буквально, а слід розглядати як цільову установку суспільного розвитку, яка зводиться до одного - досягнення законопослушності зі сторони членів суспільства. Тому законність характеризує процес формування правової держави і реалізації ідеї соціальної справедливості. Таке розуміння законності дозволяє розглядати її як системне утворення і наперед вирішує елементну структуру. З допомогою неї в категорії узагальнюються конкретні предмети - носії ознак. Вони складають об'єм законності. До структурних елементів законності відносятся: ціль - досягнення суворого і неухильного додержання і виконання всіма учасниками суспільних відносин норм права; погляди і принципи - зміст і теоретико-світоглядна основа законності; система засобів, прийомів і умов, з допомогою яких відбувається здійснення ідей і основ законності, яка визначає її соціальну природу; категорії оцінки поведінки суб'єктів суспільних відносин - чинне законодавство; юридична основа законності - право і правомірна поведінка учасників суспільних відносин.

Можна виділити основні властивості законності: по-перше, її причинно-наслідкову залежність від соціально-моральних і державно-правових процесів; по-друге, загальнообов'язковість вимог законності для всіх суб'єктів правовідносин; по-третє, високу ступінь абстрактності і системності, що пояснюється сукупністю узагальнюючих цією категорією політико-правових думок; по-четверте, об'єктивність як наслідок перерахованих вище рис законності.

В підсумку можна сформулювати загальне визначення законності.

Головне у змісті законності щодо сфери відомчої нормотворчості полягає не тільки в його повноті, відсутності прогалин та протиріч і т. д., як це підкреслюється в юридичній літературі, а й в оцінці його з точки зору послідовності реалізації і втілення в ньому права, адекватно відображеного в нормах Конституції та інших законів, спрямованих на забезпечення невід'ємних прав і свобод людини, на досягнення соціальної справедливості, поєднання особистих, громадських та інших інтересів.

В традиційному розумінні законності і її принципів містилось відоме протиріччя: з однієї сторони утверджувалось верховенство закону, а з іншої - принижувалось його значення, так як у сфері правозастосування мова вже йшла про норми всіх правових актів, безвідносно до їх походження. Розуміння законності, як виконання всіх нормативно-правових актів, всіх правових норм, встанволених або санкціонованих державою, об'єктивно принижувало значення закону в системі нормативно-правових актів держави. Закон опускався до рівня підзаконного акту. І не випадково в літературі отримало поширення поняття законодавства в широкому значенні слова, що охоплювало не тільки закони, які приймались вищими органами державної влади, але й інші акти.

Закон займає особливе місце в системі нормативно-правових актів. Він володіє рядом юридичних та інших властивостей, що не властиві іншим нормативним актам. Нівелювання закону в системі нормативно-правових актів держави слід подолати і визнати, що законність є виконання закону і тільки закону. Ця вимога в рівній мірі стосується як органів державної влади, так і органів місцевого самоуправління, які приймають у рамках своєї компетенції акти, а також безпосередніх виконавців законів - посадових осіб.

Принцип гуманності

«Гуманизм» в переводе с латинского означает «человечность». Гуманизм — прежде всего признание человека как личности, индивида, его прав на свободное развитие, утверждение блага человека как критерия оценки общественных отношений. Гуманизм отражает нравственную позицию общества, признающего ценность человека как личности (индивида), уважающего его достоинство, стремящегося к его благу как цели своего развития.

А. С. Мордовец отмечает: «Гуманизм юридической ответственности находит свое выражение в закреплении и защите широких социальных и политических прав и свобод. В гуманизме ответственности как выражении гуманизма права заключено рациональное отношение к человеку. В гуманности же выражено в большей степени чувство — сочувствие, милосердие». По мнению И. А. Галагана, «гуманизм в применении мер административной ответственности означает прежде всего, что эти меры должны быть справедливыми, разумными

 

Сам гуманизм как принцип юридической ответственности, по мнению О. В. Рагузиной, проявляется в следующих требованиях: отсутствия обратной силы действия у закона, устанавливающего или усиливающего ответственность; сочетания убеждения и принуждения; воспитания граждан; непричинения физических страданий или унижения человеческого достоинства; охраны и защиты нематериальных благ человека и гражданина; признания человека, его прав и свобод высшей ценностью; гарантий защиты прав и свобод человека и гражданина.

По нашему мнению, существует несколько аспектов проявления гуманизма, причем именно такое понимание гуманизма позволяет выделить его среди других принципов юридической ответственности. Первый аспект вполне ясно и недвусмысленно выражен в требованиях о запрете применения пыток, насилия, унижающего человеческое достоинство обращения.

Сам гуманизм как принцип юридической ответственности, по мнению О. В. Рагузиной, проявляется в следующих требованиях: отсутствия обратной силы действия у закона, устанавливающего или усиливающего ответственность; сочетания убеждения и принуждения; воспитания граждан; непричинения физических страданий или унижения человеческого достоинства; охраны и защиты нематериальных благ человека и гражданина; признания человека, его прав и свобод высшей ценностью; гарантий защиты прав и свобод человека и гражданина.

По нашему мнению, существует несколько аспектов проявления гуманизма, причем именно такое понимание гуманизма позволяет выделить его среди других принципов юридической ответственности. Первый аспект вполне ясно и недвусмысленно выражен в требованиях о запрете применения пыток, насилия, унижающего человеческое достоинство обращения.

Принцип гуманизма юридической ответственности реализуется прежде всего путем защиты человека, его прав, законных интересов, его безопасности от правонарушений. Система норм, устанавливающих юридическую ответственность, представляет собой юридическую базу для сложной и ответственной работы суда, прокуратуры, милиции и других правоохранительных органов по выполнению этой задачи.

Не только жертва правонарушения, но и правонарушитель обладает правами и обязанностями, является личностью и находится под защитой закона. В этом смысле к нему необходимо проявлять человеческое, гуманное отношение. Именно гуманное отношение к лицу, совершившему правонарушение, является общепризнанным в мировой практике показателем реализации гуманистических начал юридической ответственности. Примечательно, что по мнению 41% опрошенных, суровое наказание не способствует исправлению преступника, а 34% проанкетированных полагают, что суровое наказание не способствует и предупреждению правонарушений.

Гуманизм распространяется не только на государственно-принудительную форму реализации юридической ответственности, но и на всю юридическую ответственность в целом. Само установление юридической ответственности, ее функции и цели должны отражать идеалы человеколюбия, свидетельствовать об уважении прав человека, об отношении к человеку как к высшей ценности