Рух за громадянські права сповнював чорних активістів відчуттям культурної свободи та самоствердження, тобто виходив далеко за межі тих формальних цілей, за які вони боролися. Координаційний комітет студентів за ненасильницькі дії (ККСНД) (Student Nonviolent Coordinating Committee) мав своїх "співців свободи", які втілювали прагнення чорношкірих борців до волі в музику й пісню. Вінсент Гардинґ так описував енергію та відчуття свіжих перемін, якими в той час були пройняті багато чорношкірих:
"В ті перші місяці організаторської діяльності, маршів, співів та арештів усіх опанували надія, ідеалізм, мужність та рішучість, що годі передати словами... Вони вірили. Коли вони співали — у в'язниці, на масових мітингах, перед шерегами піших і кінних полісменів "Ми здолаємо", вони не сумнівалися, що так і буде... "Ми здолаємо" означало і "свободу", і "права", і "гідність", і чорні та білі разом, і чимало іншого, такого, що люди, котрі беруть участь у якомусь русі, радше відчувають, аніж чітко усвідомлюють" (Harding, 1980).
Спроби реалізувати нові громадянські права знову наштовхнулися на шалений опір супротивників. Учасників маршів за громадянські права ображали, били, дехто навіть загинув. Однією з реакцій на це стало виникнення набагато войовничіших негритянських угруповань під загальною назвою "Влада чорних". Люди помірковані трималися осторонь від цих ініціатив і далі закликали до реформ у відповідності з уже ухваленими законами. За період від 1965 до 1968-го року цілий ряд заворушень відбувся в чорних Гетто великих міст по всій Америці.
Попри всі перешкоди, які ставилися на шляху його запровадження, "Акт про громадянські права" мав фундаментальне значення. Його принципи були застосовні не лише до чорношкірих, а й до будь-яких об'єктів дискримінації, включаючи інші етнічні групи та жінок. Акт правив за початкову точку для цілого ряду рухів за права пригноблених меншин.
У процесі боротьби, яка точилася в 1960-і роки, цілі руху за громадянські права для чорношкірих дещо змінилися. Більшість його лідерів завжди прагнули домогтися повної інтеграції чорношкірих у ширшу американську культуру. Виникнення войовничих негритянських угруповань сприяло зміщенню цих ідеалів до відчуття гордості, що ти чорношкірий і що твоя негритянська культура має власну цінність. Тепер чорні почали вимагати незалежного становища у спільноті, більше прагнучи до створення справді плюралістичного суспільства, аніж до асиміляції в соціальному порядку білих. Ця зміна світогляду спиралася також на відчуття того, що рівність перед законом мало значить, якщо дискримінація в дійсності триває.
Інтеграція й антагонізм
За ті тридцять років, які минули після ухвалення "Акта про громадянські права", відбулися великі зміни. На середину 1990-х років кількість чорношкірих, обраних у різні органи влади, зросла від якоїсь сотні чоловік на початку 1960-х років до семи тисяч. До коледжів та університетів зараз приймають учетверо більше чорношкірих, аніж на початку цього періоду. Утворився цілий середній клас чорношкірих бізнесменів та професіоналів, який швидко зростає. Чорношкірі стали мерами кількох найбільших американських міст, таких як Нью-Йорк, Чикаго, Атланта й Балтимор. Чорношкірі також вносять видатний вклад у літературу, театральну й концертну діяльність (Marable, 1991).
Проте навряд чи можна говорити про настання нового періоду расової гармонії та інтеграції. Навпаки, наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років у різних регіонах Сполучених Штатів відбулися сотні випадків насильства на основі расової ворожнечі. Расова напруга у таких містах як Нью-Йорк, Бостон та Чикаго досягла апогею; в 1991 р. як чорні, так і білі угруповання організували масові демонстрації, причому і ті, й ті взаємно обвинувачували супротивників у расизмі. В 1992 р. раптово сталися жорстокі зіткнення в Лос-Анджелесі та в кількох інших містах Сполучених Штатів. Усередині 1990-х років відбулися нові заворушення в Лос-Анджелесі. Попри здобутки, яких вдалося досягти за згадуваний вище тривалий період, загальний соціальний та економічний статус чорношкірих знову почав знижуватися. Скажімо, на початку 1990-х років значно впав середній доход негритянських родин, скоротилося число чорношкірих вступників до коледжів.
Всередині великих міст стався справжній вибух наркоманії, почала розкручуватись спіраль насильства. У 1980-х роках більшість смертей серед чорношкірих чоловіків сталася внаслідок убивства. Звіт, опублікований 1990 року у "Медичному журналі Нової Англії" (New England Journal of Medicine), засвідчив, що прогнозована середня тривалість життя серед чорношкірої молоді чоловічої статі в Гар-лемі, Нью-Йорк, була нижчою, ніж серед її ровесників у Бангладеш. У своїй промові, виголошеній у Вашингтоні 1963 року, Мартін Лютер Кінґ говорив про "суспільство, в якому ніхто не помічатиме різниці в кольорі шкіри", суспільство, де його дітей "оцінюватимуть не за кольором їхньої шкіри, а за їхньою вдачею"; але до здійснення такої мети ще, мабуть, далеко.
