Але в цілому можна зробити висновок, що коливання потреби в оборотному капіталі є однією з причин необхідності кредиту

Ця причина визнається майже усіма економістами, проте у більшості випадків поза їхньою увагою залишається необхідність кредиту, яка випливає із коливань структури джерел формування оборотного капіталу.

Наявністю коливань потреби в коштах і джерелах їх формування викликається також необхідність кредиту на капітальні вкладення підприємств.

Для розширення діючого чи організації нового виробництва кредит необхідний не лише на відновлення об’єктів основного капіталу, а й на будівництво чи придбання нових. Адже власних коштів для цього суб’єкти підприємницької діяльності майже не мають. Ці потреби в кредиті на цілі нагромадження є навіть більш об’єктивними, ніж на відновлення зношених об’єктів основного капіталу. Джерелом їх погашення буде майбутній прибуток від експлуатації придбаних за рахунок кредиту основних засобів.

Значні коливання доходів та видатків населення також зумовлюють необхідність кредиту. В умовах нормального розвитку економіки у молодих людей потреби часто перевищують їхні доходи. Адже часто необхідно платити за отримання освіти, купувати жит­ло, меблі, побутову техніку, автомобіль тощо. Але доходів вони або зовсім не мають, або ці доходи ще незначні. Водночас у людей похилого віку в нормальних умовах розвитку економіки часто є вільні кошти, які вони зберігають у фінансово-кредитних установах. Це створює передумови для надання кредиту.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту — коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб.

10.2. Сутність ТА СТРУКТУРА кредиту

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИМИ В ЕКОНОМІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ Є ДВА ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ КРЕДИТУ:

— ОТОТОЖНЕННЯ КРЕДИТУ З ЦІННІСТЮ, ЯКА ПЕРЕДАЄТЬСЯ ОДНИМ ЕКОНОМІЧНИМ СУБ’ЄКТОМ ІНШОМУ В ПОЗИЧКУ. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

— ОТОТОЖНЕННЯ КРЕДИТУ З ПЕВНИМ ВИДОМ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН, ЯКІ ФОРМУЮТЬСЯ В СУСПІЛЬСТВІ. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

ЗА СВОЄЮ СУТНІСТЮ КРЕДИТ — ЦЕ СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ МІЖ ЕКОНОМІЧНИМИ СУБ’ЄКТАМИ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАННЯМ В ТИМЧАСОВЕ КОРИСТУВАННЯ ВІЛЬНИХ КОШТІВ (ВАРТОСТІ) НА ЗАСАДАХ ЗВОРОТНОСТІ, ПЛАТНОСТІ ТА ДОБРОВІЛЬНОСТІ. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.

ОСНОВНИМИ ОЗНАКАМИ ВІДНОСИН, ЩО СТАНОВЛЯТЬ СУТНІСТЬ КРЕДИТУ, Є ТАКІ:

— УЧАСНИКИ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН ПОВИННІ БУТИ ЕКОНОМІЧНО САМОСТІЙНИМИ: ЩОБ СТАТИ КРЕДИТОРОМ, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

— КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ Є ДОБРОВІЛЬНИМИ ТА РІВНОПРАВНИМИ. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній;

— КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ НЕ ЗМІНЮЮТЬ ВЛАСНИКА ЦІННОСТЕЙ, З ПРИВОДУ ЯКИХ ВОНИ ВИНИКАЮТЬ;

— КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ Є ВАРТІСНИМИ, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента;

— нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль ЧИННИКА ПЛАТНОСТІ, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв’язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.