Колективне трудове право України

Тема № 7. Колективний договір і угоди

Методичні вказівки

Студентам необхідно вивчити Закон України "Про підприємства в Україні" в частині повноважень трудових колективів і показати, як ці повноваження реалізуються при розробці і укладенні колективного договору, підкреслити посилення ролі колективного договору як однієї з основних форм участі трудящих в управлінні підприємством, встановленні і поліпшенні умов праці та побуту працюючих як основного локального нормативно-правового акту.

Необхідно вивчити Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р., а також розділ 2 "Колективний договір" КЗпП України в ред. Закону України від 15 грудня 1993 р. Потрібно також проаналізувати зміст Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Українським

союзом промисловців і підприємців і профспілковими об'єднаннями України на 1997—1998 роки. Студент повинен розкрити співвідношення колективних договорів і угод — Генеральної, галузевої і регіональної, з'ясувати, що це різні правові акти, відмінні за сферою укладання, сторонами, порядком укладання, змістом, сферою дії, порядком реєстрації.

Поняття колективного договору можна розглядати у трьох значеннях:

як інститут трудового права;

як правовий акт;

як акт соціального партнерства.

Колективний договір — це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини між власником і працівниками цього підприємства. Колективний договір укладається на і підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір поєднує в собі риси договору і нормативного правового акту. Сьогодні це найважливіший локальний нормативно-правовий акт, що визначає умови праці, умови оплати праці; соціальні гарантії для працівників на підприємстві, в установі, організації.

і Разом з тим це не тільки правовий акт, а й акт соціального партнерства на - рівні підприємства між працівниками і власником або уповноваженим ним органом, результат узгодження їхніх інтересів. Сторонами колективного договору є власник або уповноважений ним орган, з одного боку, і один або декілька профспілкових або інших, уповноважених на представництво трудовим колективом органів, а у разі відсутності таких органів — представники трудящих, обрані й уповноважені трудовим колективом, — з іншого боку.

Необхідно показати, що розуміється під змістом колективного договору, а що під його структурою, який взаємозв'язок структури і змісту колективного договору. Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати соціально-трудові відносини в даній організації. Умови (положення) можна розділити на три види: нормативні, зобов'язальні й організаційні.

Нормативні умови колективного договору — це локальні норми права, встановлені сторонами в межах їхньої компетенції, які поширюються на працівників цієї організації. З переходом до ринкової економіки число нормативних положень колдоговорів різко зростатиме. Це пояснюється розширенням договірних засад у регулюванні трудових відносин, зростанням ролі локального регулювання. Нормативні умови діють протягом усього строку, на який укладається колективний договір.

Зобов'язальні умови колективного договору являють собою конкретні зобов'язання сторін з вказівкою строків їх виконання і суб'єкті виконавців, відповідальних за їхнє виконання. Ці умови діють до їх виконання і гасяться виконанням. У ст. 7 Закони України "Про колективні договори і угоди" міститься зразок переліку питань, за яким в договір можуть включатися взаємні зобов'язання сторін. Цей перелік носить рекомендаційний характер.

Організаційні умови пов'язані з регламентацією порядку укладання, зміни і припинення дії колективного договору (умови про строк дії колдоговору, контроль за його виконанням, порядок внесення змін і доповнень, відповідальність за порушення і невиконання колдоговору).

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їхньої компетенції. Умови колективного договору, що погіршують порівняно із законодавством становище працівників, є недійсними. Студенту необхідно висловити свої думки і дати оцінку умовам колективних договорів, що аналізуються з точки зору їхньої ефективності для вирішення завдань, що стоять перед конкретними підприємствами, установами, організаціями.

Угода — це правовий акт, який укладається між соціальними партнерами, що містить їхні зобов'язання про встановлення умов праці, зайнятість і соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні.

Угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі. Відповідно в генеральній угоді містяться основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин: галузева угода встановлює напрями соціально-економічного розвитку галузі (зокрема, передбачає нормування і оплату праці, рівень зайнятості, соціальні гарантії для працівників даної галузі); угода на регіональному рівні визначає умови праці, соціальні гарантії і пільги для працівників в межах певної території). Угода містить в собі рекомендації, умови, які повинні враховуватися при укладанні колективних договорів.

Сторони угод визначені в ст. З Закону України "Про колективні договори і угоди". Сторонами генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Діюча Генеральна угода укладена між Кабінетом Міністрів України, що здійснює управління об'єктами державної власності, і Українським союзом промисловців і підприємців, що об'єдналися для ведення колективних переговорів, з одного боку, і профспілковими об'єднаннями України, — з іншого.

16 жовтня 1998 р. підписана Декларація про створення Конфедерації роботодавців України. Ініціатором її організування виступив Український союз промисловців і підприємців. Конфедерація роботодавців України дозволить промисловцям і підприємцям:

• проводити єдину погоджену політику соціально-трудових відносин;

• брати участь у переговорах з профспілками на національному рівні щодо укладення Генеральної угоди;

• консолідовано відстоювати свої інтереси та захищати корпоративні права щодо розвитку національного товаровиробництва;

• координувати дії учасників щодо політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці;

• виступати на міжнародній арені;

• делегувати своїх представників у тристоронні органи, Національну раду соціального партнерства, Національну службу посередництва та примирення, наглядові ради фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування тощо;

• брати участь у законотворчому процесі.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять в сферу їх дії. На практиці сторонами угод на галузевому рівні виступають міністерства, відомства, державні комітети, а за їх відсутності — інші об'єднання власників за галузевим принципом (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), і галузеві профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори, які можуть розпочатися за пропозицією будь-якої з двох сторін. Інша сторона протягом семи днів зобов'язана почати переговори. Процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення розбіжностей, що виникають під час ведення переговорів, регламентуються ст. 10, 11 Закону України "Про колективні договори і угоди". Право на ведення колективних переговорів вперше закріплено Законом від 1 липня 1993 року відповідно до норм Міжнародної організації праці. Це право є однією з найважливіших гарантій забезпечення соціального партнерства.

Студенти повинні з'ясувати процедуру підписання колективного договору, угоди. Проект колективного договору обговорюється в ірудоному колективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. У випадку, якщо збори (конференція) ірудоного колективу відхиляють проект колективного договору або окремі Ного положення, сторони поновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект в цілому виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу.

Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлене зборами (конференцією) трудового колективу.

Угода (генеральна, галузева, регіональна) підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 10 днів після завершення колективних переговорів.

Колективний договір, угода набирають чинності з дня підписання їх представниками сторін або з дня, зазначеного в колективному договорі, угоді. Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачене договором. У ст. 9 Закону не вказується строк, на який укладається колективний договір. Цей строк визначається угодою сторін. На практиці колективні договори укладаються строком на один— три роки.

Галузеві і регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації в Міністерстві праці і соціальної політики України, а колективні договори реєструються місцевими органами виконавчої влади у відповідності зі ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди", Положенням про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 225.

Студенти повинні звернути увагу на порядок зміни і доповнення колективного договору протягом строку його дії. Такі питання нерідко виникають на практиці. Внесення змін і доповнень до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можливо тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Необхідно розглянути питання відповідальності за ухилення від участі в переговорах, за порушення і невиконання колективного договору, угоди, за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів і здійснення контролю. Для цього студентам необхідно вивчити ст. 17—19 Закону України "Про колективні договори і угоди" та ст. 20 Закону, в якій визначено порядок притягнення до відповідальності,

Плани практичних занять

1.Загальна характеристика законодавства про колективні договори і угоди, принципи їх розробки та укладення.

2.Поняття колективного договору. Сторони колективного договору і порядок його укладення.

3.Зміст і структура колективного договору.

4.Колективні переговори по укладанню колективного договору. Порядок вирішення розбіжностей, що виникають під час ведення колективних переговорів.

5.Поняття угоди. Генеральна угода, галузеві і регіональні угоди, їх сторони і зміст.

6.Порядок укладення, зміни угод і контроль за їхнім виконанням. Відповідальність за порушення колективного договору.

 

Література: [1.1.-1.8.,1.10 – 1.12, 1.16 – 1.20; 2.1.,2.3 – 2.5., 2.25.,2.28; 3.11., 3.20.]