ТЕМА 8. К Р Е Д И Т У Р И Н К О В І Й Е К О Н О М І Ц І
ПЛАН
1. Сутність, форми та види кредиту
2. Теоретичні концепції кредиту
3. Економічна основа, стадії та закономірності руху кредиту. Принципи кредитування
4. Економічні межі кредиту
Сутність, форми та види кредиту
Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.
Кредит, як і багато інших геніальних винаходів людства, виник на певному етапі розвитку суспільства, коли товарно-грошові відносини стали більш-менш регулярними, і виникали ситуації, за яких продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей для його купівлі. Тоді за наявності довіри продавця до покупця товар міг бути проданий з відстрочкою платежу, у кредит, що значно полегшувало реалізацію товарів. Кредит виник на основі функції грошей як засобу обігу, і став базою для виконання грішми функції засобу платежу, ознакою якою є розрив у часі між переданням товару і грошей. Тобто рух вартості у сфері товарного обігу, безпосередньо пов’язаний з еквівалентністю обміну між економічно відособленими товаровиробниками, об’єктивно був найбільш загальною основою необхідності кредиту. Але з розвитком кредиту необхідність у ньому обумовлювалася вже не лише потребами сфери обміну, але й виробництва і споживання.
У сучасних умовах надзвичайно складних економічних взаємозв’язків будь-які збої у стосунках товаровиробників, продавців, споживачів можуть призвести до порушення нормального обміну між учасниками товарно-грошових відносин. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструменти, з допомогою яких можна запобігати перебоям не лише у сфері суспільного виробництва, а й у сфері суспільного відтворення. Саме кредит забезпечує можливість безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Отже, існування товарного виробництва та пов’язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту.
Крім загальних причин необхідності кредиту, є специфічні чинники, які її деталізують. Кредит, зокрема, можливий лише за певних передумов. Однією з них стало майнове розшарування суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу. У сучасних умовах така закономірність не є обов’язковою – тимчасово вільна вартість (у грошовій чи натуральній формі) може бути в одних юридичних чи фізичних осіб, а потреба в їх накопиченні виникає в інших.
Однією з основних передумов кредитних відносин є необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку.
Для виникнення цих відносин не менш важливою є наявність довіри того, хто надає кредит, до того, хто хоче його отримати. Сьогодні кредиторові потрібні певні гарантії повернення кредиту чи від самого позичальника (наприклад, у вигляді застави), чи від його поручителя, чи від страхової компанії.
Важливою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника відносно розміру і термінів позички, величини позичкового процента тощо, чого можна досягти шляхом переговорів між ними стосовно основних параметрів кредитної угоди.
Підписання кредитної угоди, в основі якої – тимчасове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності учасників цієї угоди за виконання взятих на себе зобов’язань, тому сторони угоди повинні бути юридично самостійними особами. Фізичні особи можуть бути суб’єктами кредитних відносин лише за умови їх дієздатності з правового погляду. Як до фізичних, так і до юридичних осіб висувається вимога кредитоспроможності.
Ще однією передумовою кредитних відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких можливе погашення кредиту (виручка від реалізації товарів, заробітна плата, пенсія, надходження від податків та ін.). Для юридичних осіб-суб’єктів господарювання передумовою існування кредиту є їх функціонування на засадах комерційного чи господарського розрахунку.
Під впливом різних чинників потреба підприємств у оборотному капіталі, який авансується на придбання предметів праці (сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, тара, залишки незавершеного виробництва тощо), коливається як протягом одного циклу, так і в різних циклах кругообігу капіталу. Такі коливання бувають двох типів – сезонні (викликаються природними чинниками) та постійні (викликаються в основному випадковими причинами). Обидва види цих коливань зумовлюють необхідність кредиту для забезпечення безперервного індивідуального кругообігу капіталу. За його рахунок покривається різниця між загальною потребою підприємства в оборотному капіталі та обсягом коштів, які воно має у своєму розпорядженні на певну дату. Наявність коливань потреби в коштах і джерелах їх формування викликає також необхідність кредиту на капітальні вкладення підприємств (для придбання нових та відновлення об’єктів основного капіталу шляхом їх ремонту, технічного переозброєння чи реконструкції, будівництво).
Перелічені причини свідчать про те, що кредит необхідний функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більше потрібний тому, хто бажає розпочати підприємницьку діяльність, але не зміг накопичити для цього власний капітал.
Аналогічна ситуація можлива у сфері споживання. Так, коливання доходів та видатків населення зумовлюють необхідність кредиту. В умовах нормального розвитку економіки у молодих людей потреби (необхідність оплачувати навчання, купувати житло, меблі, побутову техніку тощо) перевищують їхні доходи. Водночас у людей похилого віку часто є вільні кошти, які вони зберігають у фінансово-кредитних установах. Потреба в кредиті внаслідок перевищення витрат над доходами виникає і у держави.
Таким чином, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а конкретними причинами, що її обумовлюють, є коливання потреби в коштах та джерелах їх формування у юридичних і фізичних осіб. Головною передумовою кредиту є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників.
Разом з грішми кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Дискусії щодо сутності та ролі кредиту ведуться протягом кількох століть.
Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення кредиту: по-перше, ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб’єктом іншому в позичку, по-друге, ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин. Другий підхід переважає, оскільки дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності руху.
За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному у тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.
Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є: економічна самостійність учасників кредитних відносин, функціонування їх на основі самодостатності і самоокупності та здатність нести економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями; добровільність та рівноправність кредитних відносин; кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають; кредитні відносини є вартісними, переміщення вартості не є еквівалентним, але є зворотним; в механізмі реалізації кредитних відносин посилюється роль плати, яку позичальник має сплатити кредиторові за користування позиченою вартістю. Така плата, що називається процентом, компенсує кредиторові втрату доходу у зв’язку з переданням коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички, а також стимулює позичальника до підвищення ефективності використання одержаної позички.
Платність кредитних відносин істотно відрізняє їх від інших видів вартісних відносин:
- кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, після повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони перериваються. На макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно, оскільки безперервний рух вартості в процесі суспільного відтворення. Закінчуючи відносини з приводу однієї суми вартості чи з одним контрагентом, економічні суб’єкти постійно вступають у кредитні відносини з іншими чи тими самими контрагентами, але з приводу інших сум вартості;
- безперервність та платність кредитних відносин визначає їх здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Таким чином формується особлива самостійна форма капіталу – позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим джерелом формування промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став іманентною формою позичкового капіталу.
До структури кредитних відносин входять об’єкт та суб’єкти кредиту. Об’єктом кредиту є вартість (у формі позички, прокату, лізингу тощо), яка передається в позичку одним суб’єктом іншому. Суб’єктами кредитувиступають кредитори і позичальники.
Позичена вартість, як об’єкт кредиту, є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою й називається позичкою.
Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб’єктами. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не лише надання останньої, а й відносини між сторонами з погашення позички, урегулювання взаємних претензій тощо. Незалежно від форми (товари, виконані роботи, надані послуги) позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Якщо в позичку передані товари, це не означає, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі товари, а лише їх повну вартість у грошовій формі.
Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні та юридичні особи, держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки: вони спочатку мобілізують кошти в інших суб’єктів, а потім надають їх у позички своїм клієнтам.
Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Позичальник не стає власником позичених коштів, а лише їх тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів обмежені: він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені угодою з позичальником. Проте це не заперечує рівноправності у кредитних відносинах. Позичальниками можуть бути фізичні та юридичні особи, держава. Банки є не лише колективними кредиторами, але й колективними позичальниками, оскільки одночасно позичають гроші у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.
Згадки про перші відособлені кредитні операції відносяться до VI ст. до н. е. У стародавньому Вавилоні практикувалися вкладні операції зі сплатою відсотків за ними. Такі операції здійснювалися також у Стародавній Греції у IV ст. до н. е. Їх зазвичай виконували стародавні храми. Кредитні операції в їх сучасному розумінні вперше почали здійснюватися в італійських містах у ХІV – ХV століттях.
Історично кредит виник у формі лихварства. Характерними ознаками лихварського кредиту було те, що він мав випадковий характер; кредиторами виступали багаті люди, які надавали в кредит власні кошти під надзвичайно високі проценти; позичальниками були незаможні селяни, ремісники тощо. В останніх не було чіткого розмежування потреб на особисті та виробничі. Найчастіше такі позички проїдалися і не поверталися, а позичальники потрапляли в особисту залежність від кредитора.
Внаслідок розвитку і удосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення у додаткових коштах потреб економічних суб’єктів, удосконалення організаційно-правових відносин між ними сутність кредиту, як і його форми, постійно розвивається й ускладнюється.
Питання про форми та види кредиту має вагоме значення для практики організації процесу кредитування, зокрема для розроблення його нормативно-інструктивного забезпечення. Разом з тим, як і інші складові теорії кредиту, воно не знайшло однозначного трактування в літературі.
У загальноприйнятому розумінні форма – це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язаний з їх внутрішньою сутністю, але не розкриває її.
Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм існує дві: товарна (натурально-речова) і грошова. Відповідно до цього виділяють товарну і грошову форми кредиту. Форми кредиту внутрішньо пов’язані між собою і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Разом з тим грошова форма сучасної економіки, перерозподільче призначення кредиту зумовлює ширшу сферу застосування грошової форми кредиту порівняно з товарною.
У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. У грошовій формі надають позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко застосовує грошову форму кредиту населення при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо.
Видом у загальноприйнятому розумінні щодо практики класифікації є підрозділ, який об’єднує предмети, явища за спільними ознаками і входить до складу загального вищого розділу – роду. Видова характеристика застосовується щодо внутрішньої структури об’єкта дослідження. Оскільки кредит має велику кількість структурних проявів, застосовуючи різні критерії його класифікації, можна виділити багато його видів.
1. Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють банківський, державний, міжгосподарський (комерційний), міжнародний, особистий (приватний) кредит.
У банківському кредиті суб’єктами кредитних відносин (одним чи обома) виступають банки, у державному переважно позичальником буває держава, у міжгосподарському кредиті суб’єктами кредитних відносин виступають господарюючі структури, у міжнародному кредиті – резиденти різних країн. В особистому кредиті одним із суб’єктів кредиту є фізична особа.
2. Залежно від сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість, виділяють виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, і споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей.
3. За терміном, на який кредитор передає позичену вартість у користування позичальнику, розглядають короткострокові (до одного року), середньострокові (до 5 років), довгострокові (понад 5 років) кредити.
4. За галузевою спрямованістю кредиту виділяють кредити у промисловість, сільське господарство, торгівлю, будівництво в інші галузі.
5. Залежно від цільового призначення кредиту виділяють кредити: а) на формування виробничих запасів, б) у витрати виробництва, в) на створення запасів готової продукції, г) кредити, пов’язані з тимчасовим розривом у платежах, коли економічні суб’єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи їх надійшло мало.
6. За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок виділяють: а) забезпечений та незабезпечений, б) прямий та опосередкований, в) строковий та прострочений, пролонгований, г) реальний, сумнівний, безнадійний, д) платний і безплатний кредити.
Як економічна категорія, кредит не лише має внутрішню сутність, але й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з некредитними процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Напрями та механізми цього впливу визначають його функції: перерозподіл вартості через механізм кредитування; створення передумов для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах забезпечення їх стабільності і повного забезпечення потреб обороту в платіжних засобах; контрольно-стимулююча функція та функція капіталізації вільних грошових доходів.
