Специфіка публічного життя римлян: свята та видовища

Ідеологія цивільної громади визначала життя римлян як життя публічне, в колективі, тому свята, видовища займали в ньому значне місце. Свята були пов’язані з певними ритуалами. Не було жодної роботи, яка б не супроводжувалась святом. Ще з VIII ст. до н. е., з часів Ромула, навесні проходили Амбравалії – свята обходу ланів на честь Церери, Марса і богині Деа Діа. Потім для цих свят відвели місце – гай Деа Діа, а потім вже почали святкувати в самому Римі.

Популярними були так звані Луперкалії, що відбувалися в лютому – місяці очищення. Це були свята на честь Фавна – Луперка (аналог грец. Пана). Жертви приносили в гроті Луперкаль біля пагорба Палатін, де, за легендою, капітолійська вовчиця вигодувала Ромула і Рема. Ті, хто брав участь у святі, бігали навколо пагорба та били один одного ременями з козлячих шкур: у цьому й було очищення. Жінки це робили охоче, бо очищалися від гріхів та безпліддя.

Дуже популярними були і криваві дійства в амфітеатрах: гладіаторські бої. Спочатку в них брали участь приречені на смерть, потім жебраки, а потім почали битися з дикими звірами. Саме для таких кривавих дій і було побудовано у 80 р. до н. е. славнозвісний Колізей, що вміщував 45 тисяч глядачів (дехто навіть вважає, що 87 тисяч). Відома архітектурна споруда з арочними конструкціями теж пов’язана з публічністю життя римлян.

Див.: слайд 8

Кінні змагання, римські циркові ігри (перший цирк побудовано ще в VII –VI ст. до н. е.) – це також суто римські свята.

До видовищ треба віднести і обряд поховання, запозичений у греків. Ложу, або катафалк, виставляли біля будинку, раби із факелами охороняли труну протягом декількох днів, поки йшло прощання; за “Законами ХІІ таблиць”, ховали за містом, потім почали спалювати.

Існували ще й вишукані видовища: театральні та музичні свята. Актори здебільшого були іноземні: танцюристи – з Іспанії і Сирії, музиканти, актори – греки. Вони мали певні привілеї, бо були корисні суспільству (детальніше про театр Стародавньої Греції та Риму ви дізнаєтесь самостійно з книжок Л. Винничук та К. Куманецького).

 

Художня культура

Публічне життя римлян вимагало спеціальних місць, приміщень для зустрічі людей, їх спілкування, тому архітектура – це перший і головний напрямок розвитку художньої культури. Римська архітектура, де широко використовувалися арочні конструкції (наслідок етруського впливу), вражає грандіозними розмірами:

- Колізей, що вміщує 45 – 87 тис. глядачів;

- мости (І ст. до н. е. – Рим);

Див.: слайд 9

- римляни створюють нові типи публічних місць та громадських споруд (форум, терми – лазні, колумбарій – поховальна споруда);

Див.: слайди 10 – 12

- інженерні споруди (акведук біля Німи – Франція, акведук Клавдія в Римі, ринок Траяна);

- тріумфальні арки (арка Тіта, Костянтина).

Див.: слайди 13 – 16

Архітектура сприяла об’єднанню людей у громаду. Скажімо, терми – це розкішні лазні, що були центрами громадського життя, з великими плавальними басейнами, майданчиками для занять фізкультурою, великими бібліотеками, де люди зустрічалися, спілкувалися, відпочивали, читали. Треба зауважити, що саме в Стародавньому Римі було збудовано величезний купольний храм, тип якого став визначальним в епоху Середньовіччя. Це – пантеон – обитель богів. Цей храм у Римі створив грек Апполодор Дамасський (приблизно 125 р.).

Див.: слайд 17

Купол домінує в інтер’єрі. Діаметр його дорівнює висоті будинку (43,5 м). Щоб утримати такий купол, таке громаддя, знадобилися дуже товсті стіни, їх товщина – 6 м. Але зовнішня ваговитість поєднується із незвичайним, вражаючим внутрішнім простором. Уперше в архітектурі акцент було зроблено на внутрішньому просторі. Це досягається за допомогою так званого “вікна пантеону” – круглий отвір у куполі діаметром 9 м. Світло ллється хвилею в храм, і людина відчуває себе часткою космосу. Такого сферичного обсягу не знала Греція, а Європа узнала завдяки Риму.

В усіх цих спорудах головна ідея – ідея корисності, утилітарності. Вона відчувається і в любові римлян до свого власного будинку, де проходило приватне життя. Будинок мав багато приміщень (близько 60), що виходили на внутрішнє подвір’я, перше – напіввідкрите – атріум, а друге – зовсім відкрите – перистиль, звідки й освітлювалися інші приміщення. Завжди було спеціальне приміщення для занять літературою.

Скульптура – другий вид мистецтва, який прославив Рим. Головним жанром був скульптурний портрет, мистецтву якого римляни навчилися у етрусків. Портрет народжується з похоронного ритуалу. Відповідно до культу предків римляни замовляли зображення померлих (з них завжди знімали воскові маски). Ці маски і несли під час похоронного ритуалу. Запозичивши у греків точність, римляни в портреті зображують внутрішній світ людини, індивідуалізуючи його; скульптурний портрет – це історія Риму в обличчях: портрет Августа, портрет Цезаря, портрет статуї Августа в тозі, голова Августа.

Див.: слайди 18 – 21

Живопис здебільшого розвивається у вигляді декоративних розписів стін будинків:

- розписи під мармур;

- гірлянди квітів;

- на мурах зображували пейзажі, сцени з міфів (розпис вілл у Помпеї, який зберігся завдяки тому, що будинки були поховані під попелом Везувію).

Див.: слайд 22

Ілюзорне трактування об’єму та форм характерне не тільки для фрескового живопису, а й для мозаїки, якою прославився Рим (підлога у термах Каракали).

Див.: слайд 23

Особливу частину живопису Риму становить фанюмський портрет – зразок античного станкового живопису. Виконувався на тонких дерев’яних дошках восковими фарбами (техніка енкаустики). Розвивається в Єгипті в І – ІІІ ст. н. е.

Див.: слайд 24

Література Риму теж була його вагомим внеском у скарбницю світової культури: Тіт Макк Плавт, Публій Теренцій Афр, що створили римську драматургію; поет-філософ Тіт Лукрецій Кар (95 – 55 рр. до н. е.), автор дидактичної поеми “Про природу речей”; майстер ораторського мистецтва – Марк Туллій Цицерон.

“Золотим віком” римської літератури, як і взагалі культури, називають І ст. до н. е. – початок І ст. н. е. Вергілій, Горацій, Овідій, Петроній писали саме в цей час. Найбільш відоме ім’я Вергілія, автора “Буколіків” – “Пастушачих пісень”, де стверджується ідеал пастушачого життя, буколічні картини, та “Георгіків” – “Землеробських віршів”. Але головний твір Вергілія – “Енеїда” – героїчна поема з 12 книжок про родоначальника римського народу та Риму – Енея – троянця, сина Анхіса та Венери. “Енеїду” створено під великим впливом гомерівських поем. Але вона сповнена драматизму: вперше в античній літературі Вергілій розкриває весь трагізм людини, що змушена підкорятися обов’язку, нехтуючи власними почуттями. Це міфологізація римської історії.

“Енеїда” Вергілія мала величезний вплив на європейську епічну поему. У братських школах України в XVI – XVIII ст. вивчали твори Вергілія, а Іван Котляревський, засновник української літератури нового часу, в своїй “Енеїді” дав українську бурлескну версію сюжету “Енеїди” Вергілія. Твір українського письменника був міфологізацією козацької історії.