Правова та соціальна держава

1. Виникнення ідеї правової держави.

2. Поняття та ознаки правової держави.

3. Поняття та риси соціальної держави.

4. Шляхи розбудови правової держави в Україні.

 

1. Виникнення ідеї правової держави.

Термін «правова держава» в науковий обіг увійшов на початку XIX ст., що відкрило шлях для широко використання даного терміна у філософській та політико-правовій думці. Однак, не дивлячись на досить пізню його появу, зачатки відповідної теорії у вигляді окремих ідей і принципів існували здавна.

Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принципів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Античними авторами було вироблено низку положень про правову державу:

— про владу закону як поєднання сили і права (Аристотель, Солон);

— про відрізнення правильних і неправильних форм правління (Сократ, Платон);

— про відрізнення природного і позитивного права та їх співвідношення (Аристотель, Демокрит);

— про рівність людей за природним правом (римські юристи, стоїки);

— про право як мірило справедливості, що регулює норми спілкування (софісти, Цицерон та ін.);

— про державу як правове об'єднання людей (Цицерон);

— про сфери приватного і публічного права, про юридичну особу, суб'єкт права (римські юристи).

Символічним вираженням уявлень про державну владу, що визнає право, тобто про справедливу державну владу, став образ богині правосуддя із зав'язкою на очах, із мечем і терезами правосуддя. Він уособлює єднання сили і права: охоронюваний богинею правопорядок рівною мірою є обов'язковим для усіх. Образ правосудця виражає зміст і ідею не лише справедливого суду як спеціального органу, а й ідею справедливої, правової, державної влади.

Протягом історії зміст ідеї про правову державу в різних мислителів, політичних і суспільних діячів значно різнилися. Позаяк у одних ідея такої держави пов'язувалася з приватною власністю, експлуатацією чужої праці та привілейованим становищем у суспільстві певних класів і верств, інші розуміли її зовсім інакше. Т. Мор, наприклад, ще у XVI ст. констатував, що в умовах приватної власності не можна говорити ні про справедливість, ні про громадський добробут, ні про «здійснене державне управління».

В епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішального значення у працях дослідників набувають проблеми поділу функцій влади, правової організації владних відносин, співвідношення політичних сил, що виключають монополізацію влади в руках одного органу, особи або спільноти. Затверджуються ідеї свободи особи, панування права в приватних і публічних відносинах. Дж. Локк в Англії (XVII ст.) виступив з обґрунтуванням доктрини «законності опору всіляким незаконним виявам влади». Ш. Монтеск'є у Франції (XVIII ст.) заявляв, що для запобігання зловживанню владою є необхідним такий порядок, де власті могли б взаємно себе стримувати.

Філософську основу сучасної теорії правової держави заклав німецький філософ Іммануїл Кант, у вченні якого центральне місце посідає людина як член суспільства і як особистість. Хоча словосполучення «правова держава» в його працях не вживалося (воно звучить у нього як «правовий державний устрій»), Кант наполягав на узгодженні дій держави з правом, підкоренні її правовим законам.

Уперше термін «правова держава» було вжито німецькими вченими К.Т. Велькером (1813), І.Х. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридичне завершеного поняття «правова держава» пов'язують з ім'ям Р. Моля, який ввів його до загального державно-правового і політичного вжитку. У 1829 р. він навів визначення правової держави як конституційної держави, що має ґрунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на забезпеченні судового захисту особи.

Отже, історично правова держава — це конституційна держава. Вона виникає як реакція на абсолютну монархію, як вимога обмеження діяльності центральних державних органів відповідними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.

Теорія правової держави поширилася на країни Західної Європи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протягом десятиліть. На домінуючу перетворюється ідея про те, що в правовій державі відносини між людьми і державою регулюються нормами, які встановлюють порядок і виключають безвладдя і застосування насильства. Це означає, що піддані, які раніш мали лише обов'язки, перетворюються на громадян, наділених, крім обов'язків, певними, встановленими законом, правами. Основною метою правової держави вважається забезпечення свободи громадян, свободи ініціативи, підприємництва і розвитку особи відповідно до принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

У XX ст., особливо після Другої світової війни, теорія правової держави набула нових рис. Вона пройшла через період панування нацистського варіанту теорії «правової держави» у фашистській Німеччині, через етап неприйняття в СРСР ідеї правової держави з її (ідеї) напрацьованими за дореволюційних часів ціннісними елементами-ознаками: верховенство права, поділ влади, недоторканність особи, гарантії прав і свобод людини та ін.

Показово, що в конституціях деяких країн (США, Франції, Швейцарії та інші) відсутні статті, які зазначають, що дана країна є правовою. Проте правова сутність держави розкривається через закріплені в статтях Основного закону ознаки правової держави: охорона і захист прав людини, підкорення влади закону, поділ влади та ін.

У 80-х роках XX ст. ідея створення правової держави актуалізувалася у країнах колишнього «соціалістичного табору» як реакція на тоталітарний режим, адміністративно-командні методи владарювання, порушення прав людини. Вітчизняна наука прийняла формулу «правова держава» у результаті «перебудови», проголошеної в 1985 р. Україна, перетворившись на самостійну незалежну державу, визначила орієнтацію свого розвитку — побудова демократичної, соціальної, правової держави.

 

2. Поняття та ознаки правової держави.

Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпе­ченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави.

Правова держава — це публічно-правовий союз народу, заснований на праві легітимованих суспільством норм та поллітичній відповідальності держави перед народом за свою діяльність, державна влада в якій здійснюється за принципами до­тримання прав і свобод людини та громадянина, верховенства права, поділу влади, інституціоналізації та юридичної форми діяльності органів державної влади, їх посадових та службо­вих осіб.

До ознак правової держа­ви традиційно відносять:

1. Сформованість громадянського суспільства.

2. Реальність народного суверенітету – наявність демократії.

3. Реальність основоположних прав і свобод людини.

4. Зв’язаність, обмеження державної влади правом.

5. Взаємна відповідальність особи і держави.

6. Верховенство Конституції.

7. Дієвість принципу поділу державної влади.

8. Всебічна реалізація принципу справедливого суду.

9. Додержання принципу правової законності і забезпечення правового порядку.

10. Високий рівень правосвідомості та правової культури в суспільстві.

11. Соціальна і юридична захищеність особи.

 

3. Поняття та риси соціальної держави.

Термін «соціальна держава» з'явився до Другої світової війни у працях Ад. Пренса, Г.Ф. Шершеневича. Майже одночасно з ними О. Гірке (1841 1921) ввів у науковий обіг термін «соціальне право». Поняття «соціальна держава» сформульоване в 1929 р. німецьким державознавцем X. Хеллером, після чого воно поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієн­тований на принцип індивідуалізму, а не на колективну свідомість.

Після Другої світової війни ідея соціальної держави набула особливого значення, де слово «соціальна» несе велике людське навантаження. Воно підкреслює, що держава здійснює одну зі своїх основних функцій - соціальну, тобто бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, особливо тих, хто має потребу в соціальному захисті; регулює економіку з обов'язковим урахуван­ням екологічних вимог; забезпечує захист економічних і соціаль­них прав людини. Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги матеріально незабезпеченим грома­дянам, але і насамперед бере на себе відповідальність за підтрим­ку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави закріплена в конституціях деяких країн Західної Європи (Німеччина, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. вказує, що Іспанія - соці­альна, правова і демократична держава, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стат­тя 20 Конституції ФРН 1949 р. підкреслювала те, що ФРН є демо­кратичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною респу­блікою. Було прийнято низку міжнародних актів, зокрема Європей­ську соціальну хартію, Міжнародний пакт про економічні, соціаль­ні і культурні права, у яких передбачалося підвищення мінімальних соціальних стандартів.

Соціальна держава грунтується на розвиненому громадянсько­му суспільстві і ефективній правовій системі та здатна відповідно до принципів верховенства права і соціальної справедливості забезпе­чити усім громадянам (в тому числі й соціально вразливими) гідний рівень життя, гарантувати соціальну стабільність, соціальну безпеку і соціальну допомогу, громадянський мир і злагоду в суспільстві.

Ознаки соціальної держави:

1) грунтується на розвиненому громадянському суспільстві, суспільстві соціальної демократії; на ефективній правовій системі;

2) передбачає стабільну збалансовану економічну основу - розви­нене соціально орієнтоване ринкове господарство; розум­на пропорція між виробничими і невиробничими секторами економіки;

3) має юридичну основу - цивілізоване соціальне законодавство, що відповідає принципу соціальної справедливості та динаміч­но реагує на зміни соціально-економічних процесів;

4) гарантує поєднання державної турботи про соціальну захище­ність основних прав громадян відповідно до закону і соціальної активності самих громадян;

5) гарантує соціальну безпеку громадян, котрі самостійно (завдя­ки своїй активності) забезпечують необхідний/достатній рівень матеріального добробуту для себе і членів своєї сім'ї, тобто ство­рює умови для реалізації права на працю, професійне навчання, перекваліфікацію, рівні стартові можливості для молоді тощо;

6) надає соціальну допомогу громадянам (хоч би на рівні прожитко­вого мінімуму), які неспроможні нести відповідальність за свій добробут, тобто соціально вразливими верствами населення - старим, непрацездатним, хворим (на СНІД); безробітним з незалежних від них причин; малолітнім дітям, котрі не мають батьків та ін. Здійснення комплексних програм соціалізації щодо названих груп населення може перебороти їх відчуження від основної соціально забезпеченої частини суспільства;

7) проводить соціальну політику, спрямовану на зміцнення соці­альної стабільності і злагоди в суспільстві, зведення до міні­муму надмірного майнового розшарування населення, форму­вання «середнього класу» (розумне оподаткування доходів). Соціальна й економічна нерівність мають бути такими, щоб кожна людина могла розумно очікувати переваг для себе та мати відкритий доступ до посад, можливість змінити своє соціально-економічне становище.

У світі існують класифікації соціальних держав за різними крите­ріями.

За обсягом змісту. 1 ) «соціальна держава» - це держава, що спря­мовує виконання своїх соціальних функцій на пом'якшення наслідків економічних криз, не торкаючись економічної основи функціонування суспільства; 2) «держава добробуту» - держава, що охоплює своєю увагою широкий спектр соціальних проблем, втручається в економіку суспільства заради соціальної безпеки громадян.

За моделями ринкової економіки: 1) «позитивна держава» (США), у якій найменший ступінь втручання держави в економіку і соціальне забезпечення орієнтовано на додержання індивідуалізму і захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави висту­пає як засіб контролю); 2) «соціальна держава» («держава соціаль­ної безпеки» (Велика Британія), у якій забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціаль­на політика держави виступає як засіб забезпечення повної зайня­тості); 3) «держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечуєть­ся мінімальний рівень життя і встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайня­тість (соціальна політика держави виступає як засіб забезпечення «рівності, кооперації і солідарності»).

Усі моделі соціальних держав об'єднує ідея про пов'язаність економічного розвитку із соціальним вирівнюванням у тому сенсі, що економічний розвиток сприятиме соціальному вирівнюванню, а соці­альне вирівнювання позитивно впливатиме на економічний розвиток.

 

4. Шляхи розбудови правової держави в Україні.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу міститься в Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття Конститу­ції України» (08.06.1995). Тут, зокрема, підкреслюється, що договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке поло­ження щодо необхідності побудови в Україні соціальної держави міститься у ст. 1 Конституції України 1996 р. У ч. 1 ст. З Конституції України проголошено: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Формуванню соціальної держави в Україні можуть сприяти такі заходи: законодавче установлення обсягу соціальних послуг і їх державне гарантування; формування соціального законодав­ства на чолі з Соціальним кодексом; введення інституту омбудсмена (Уповноваженого Верховної Ради з прав людини) з соціальних питань; створення в судах загальної юрисдикції колегій із розгляду соціальних спорів та ін.

Прогнозувати успішний розвиток України можна тільки на шляхах оптимального поєднання принципів верховенства права (правової державності), демократизму, соціальної державності.

В Україні за роки незалежності створено конституцій­но-правові засади функціонування правової державності та її основні механізми: закладено основи парламентаризму, ре­алізовано принцип поділу влади, створено Конституційний Суд, Вищу Раду юстиції, Рахункову палату України. Тим са­мим сформовано основні структурні елементи правової дер­жави, що дало можливість цивілізованого функціонування влади, її утримання від силового вирішення спорів і протиріч між окремими гілками влади. Почалася реформа судової вла­ди з тим, щоб досягти незалежності суду, перетворити його з каральної системи на ефективний засіб вирішення спорів.

Відбулись зрушення в оцінці прав і свобод людини, в їх конституційно-правовому регулюванні, окреслено шляхи їх реалізації та створено відповідні правові механізми. Запрова­джено посаду Уповноваженої Верховної Ради з прав люди­ни. Україна визнала юрисдикцію європейських інститутів за­хисту прав і свобод людини. Піддано глибокій трансформації національну систему законодавства. Оновлено значну кіль­кість правових інститутів, які забезпечують реалізацію прав і свобод громадян. Відбувся перегляд цілих галузей законо­давства на проголошених Конституцією України принципах.

Однак більшість ознак української правової державності мають формальний характер, а побудувати правову державу лише за формальними ознаками неможливо. Без органічного поєднання легітимної влади із забезпеченою у суспільстві свободою, без ефективного функціонування поділеної влади з дотриманням окремими її гілками вимог закону і забезпечен­ня верховенства закону у діяльності держави та всіх сферах суспільного життя, законодавствування — з відповідністю са­мих законів суспільній етиці правова державність залишиться формальним лозунгом, недосяжною мрією.

Фундаментом, передумовою правової державності є фор­мування громадянського суспільства. Суспільства, в якому був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості. Суспільства, в якому б функціонували демокра­тичні громадські інститути, що забезпечують свободу слова і інформації, гарантують силою громадської думки і суспільної моралі вільні вибори, наявність легальної опозиції і багато партійність та тим самим унеможливлюють узурпацію вла­ди. На жаль, традиції демократії в Україні ще досить слабкі. Причому показовий той факт, що якщо на теоретичному рівні чимало питань функціонування демократичних інститутів розроблені досить детально, то справа з їх практичною реалізацією в діях державних органів значно відстає.

Побудова правової держави пов'язана також зі зміцненням демократичних традицій функціонування державної влади. Ці традиції ще тільки формуються, а досягнення усталеності у здійсненні влади є досить довготривалим процесом. За умови збереження вільних виборів, демократичного політичною режиму, свободи преси, формування поваги до прав і свобод громадян з боку держави та її посадових осіб такі традиції, безсумнівно, сформуються. І слід сподіватись, що саме вони стануть чи не найбільшою запорукою правової держави та її спадкоємності.

Побудова реальної правової держави значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, накопичення матеріальних благ, що давало б можливість здійснення ефективної соціально-економічної політики, забезпечення соціально-економічних прав громадян. Адже не випадково поняття «правова держава» та «соціальна держава» в багатьох країнах тісно пов'язані.

 

Питання для самоперевірки:

1. Що таке правова держава?

2. Які принципи і основні ознаки правової держави?

3. Які перспективи розвитку правової держави в Україні?

4. Що являє собою соціальна держава?

Література:

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Васильєв А.С., Борщевський І.В. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: ТОВ «Одісей», 2007.

3. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 270с.

4. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції): навч. посіб./ За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко, - К.: Юрінком Інтер, 2008. – 400с.

5. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. – К., 2001.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-ге видання. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520с.

8. Суботін В.М. Теорія держави та права: Навч. посібник – К.: Знання, 2005.

9. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688с.

10. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін..; За заг. ред.. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368с.