Відповідальність за посягання на таємниці банків

Відповідно до чинного законодавства за посягання на комерційну та банківську таємниці може наставати кримінальна, цивільна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність.
Кримінальна відповідальність може настати за дії, передбачені ст. 231 “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю” і ст. 232 “Розголошення комерційної таємниці” Кримінального кодексу України.

Під незаконним збиранням з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, розуміють умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Такі дії караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Статтею передбачена відповідальність за такі злочини:

- незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;
- незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб’єкту підприємницької діяльності.

Незаконним збиранням відомостей можуть бути активні дії, спрямовані на добування (одержання) таких відомостей у будь-який спосіб: вилучення (викрадення), незаконне ознайомлення, прослуховування телефонних розмов, опитування співробітників, одержання відомостей за плату або через погрози, насильство тощо.

Під незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, слід розуміти впровадження чужих таємниць у власне виробництво, урахування здобутих відомостей під час планування власної діяльності, продажу, розголошення відомостей тощо.

Обов’язковою ознакою незаконного використання комерційної таємниці є наслідки у вигляді істотної матеріальної шкоди. Оскільки кримінальне покарання настає за незаконне збирання і незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, необхідно визначити критерії законності чи незаконності такого збору. Критеріями законного отримання інформації можуть бути:

- наявність підстав для збирання і використання відомостей, передбачених законом чи договором;

- наявність необхідних повноважень;

- наявність згоди власника таємниці на ознайомлення з нею відповідних осіб.

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошення комерційної таємниці підлягають лише особи, яким відомості, що становлять комерційну таємницю, стали відомі у зв’язку з їхньою професійною чи службовою діяльністю, і які юридично зобов’язані зберігати ці відомості.

Способи розголошення можуть бути різні: повідомлення іншим особам, надання їм для ознайомлення документів, повідомлення закритих відомостей у засобах масової інформації.
Суб’єктом злочину можуть бути працівники банку, яким комерційна таємниця відома у зв’язку із їхньою професійною або службовою діяльністю, а також посадові особи і співробітники правоохоронних органів, органів податкової служби, які у зв’язку зі своїм посадовим становищем чи особливостями професійної діяльності отримують інформацію, що становить комерційну таємницю.

Незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, якщо це призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації, розповсюдження комп’ютерного вірусу через застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп’ютерні мережі, є злочином і карається у порядку, передбаченому кримінальним законодавством. До цього виду злочинів належить і викрадення, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, а також порушення правил експлуатації, автоматизованих електронно-обчислювальних систем чи комп’ютерних мереж, коли це спричинило викрадення, перекручення чи знищення комп’ютерної інформації. За перелічені дії відповідальність настає згідно зі ст. 361, 362, 363 Кримінального кодексу України.
Незалежно від вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності і покарання злочинця зазначені санкції не передбачають відшкодування суб’єкту підприємницької діяльності завданих злочином збитків, їх відшкодування може бути здійснене шляхом використання норм цивільного законодавства.

Цивільна відповідальність ґрунтується на цивільно-правових відносинах, за яких одна сторона зобов’язана відшкодовувати другій збитки, завдані протиправними (і не завжди кримінально караними) діями у зв’язку з посяганням на комерційну (банківську) таємницю.

Згідно з Цивільним кодексом України збитки — це всі витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, не одержані кредитором доходи, які б він одержав у разі виконання боржником своїх зобов’язань.

Цивільне законодавство передбачає, крім стягнення збитків у разі порушення умов договорів, також стягнення збитків при виникненні зобов’язань із заподіяння шкоди.

Шкода як збитки, заподіяні протиправним посяганням на комерційну (банківську) таємницю, має місце в обох випадках, але правова природа їх відшкодування залежатиме від виду зобов’язань.

У першому випадку збитки, заподіяні протиправним посяганням на комерційну (банківську) таємницю, відшкодовуються винною стороною згідно із передбаченими угодою (договором) зобов’язаннями.

У другому випадку відшкодування збитків здійснюється не за угодою чи договором, а на загальних підставах і принципах відповідальності за заподіяння шкоди. В основі таких зобов’язань лежить не порушення умов угоди (договору), а факт заподіяння шкоди. При цьому відшкодування збитків здійснюється через подання цивільного позову до суду.

Адміністративна відповідальність за посягання на таємниці банку ґрунтується на положеннях Кодексу України про адміністративні правопорушення. Оскільки посягання на таємниці підприємства, фірми, банку законодавством України віднесено до дій, які кваліфікуються як недобросовісна конкуренція, адміністративну відповідальність за такі дії передбачено у ст. 164.3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно із вказаною статтею, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від 9 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, законодавець передбачив адміністративну відповідальність за посягання безпосередньо на банківську таємницю. Так, згідно зі ст. 164.11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю, особою якій ця інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, — тягне за собою накладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дисциплінарна відповідальність за посягання на таємниці банку ґрунтується на положеннях трудового законодавства України та нормативної бази самих банків. Слід зазначити, що в останньому випадку відповідальність можуть нести тільки працівники банку.

Керівники, службовці банку, приватні особи й організації зобов’язані не розголошувати, не використовувати у своїх інтересах або інтересах третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала їм відома під час виконання службових обов’язків у банку або в процесі взаємовідносин із ним (Закон України «Про банки і банківську діяльність, ст. 61).

· Розголошення інформації виявляється в умисному або необережному її повідомленні, опублікуванні, оголошенні, передаванні, наданні для ознайомлення, пересиланні, втраті особами, яким така інформація була відома у зв’язку з їх професійною діяльністю і коли у цьому не було службової необхідності.

З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ
БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ