Характеристика структурних елементів платіжного балансу за методикою МВФ

За методикою МВФ платіжний баланс має таку структуру:

А. Поточні операції:

- Товари

- Послуги

- Доходи від інвестицій

- Інші послуги та доходи

- Приватні односторонні перекази

- Державні односторонні перекази

Всього: А — Баланс поточних операцій

B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:

- Прямі інвестиції

- Портфельні інвестиції

- Інший довгостроковий капітал

C. Інший короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Всього: A+B+C+D

E. Компенсуючі (балансуючі) статті

F. Надзвичайні джерела покриття сальдо

G. Зобов'язання, що створюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Всього: A+B+C+D+E+F+G

Н. Підсумкові зміни у резервах:

- Золото

- СДР

- Резервна позиція в МВФ

- Іноземна валюта

- Інші вимоги

- Кредити МВФ

Торговий баланс, баланс послуг і баланс некомерційних операцій за методикою класифікації МВФ відповідають розділу А «Поточні операції». Ця частина платіжного балансу найчастіше публікується та аналізується. Статті В і С відповідають балансу руху капіталів. При цьому доходи та платежі, пов'язані з вивозом капіталу, вміщені в розділ А. Баланс за сумою статей А, В, С і D (вони звуться основними статтями) у деяких країнах розцінюється як підсумковий баланс. Але МВФ рекомендує підраховувати підсумковий баланс з урахуванням статей Е, F і G. Ці статті звуться балансуючими і характеризують джерела та методи погашення сальдо платіжного балансу. Стаття Н показує, яким чином всі попередні статті вплинули на стан офіційних золотовалютних резервів країни.

За методикою МВФ прийнято також показувати окремою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

- державні операції - субсидії іншим країнам по лініїекономічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

- приватні операції - перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перераховані вище групи операцій (послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази) називають "невидимими" операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей - товарів.

Платіжний баланс за поточними операціями включає торговий баланс і "невидимі" операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

 

85. Ключові інструменти та механізми відновлення рівноваги платіжного балансу.

Головними і інструментами регулювання рівноваги платіжного балансу такі методи:

ринкові методи (фінансові, валютні, грошове-кредитні) передбачають зміни валютних курсів, цін, доходів, процентних ставок, грошової маси тощо. До ринкових методів можна віднести:

- продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту (наприклад, розміщення облігацій державної скарбниці у центральних банках інших країн);

- вплив на темп інфляції в країні через зміну процентних ставок, контроль за заробітною платою та рівнем цін;

- зміни в структурі експорту (шляхом урізноманітнення товарного асортименту та перерозподілу ресурсів на користь продукції, конкурентноздатної на світовому ринку);

- зміни валютного курсу (зниження курсу національної валюти сприяє здешевленню вітчизняної продукції на міжнародних ринках і подорожчанню імпортних товарів; тому девальвація призводить до розширення експорту та скорочення імпорту);

- використання країною своїх золотовалютних резервів (у певних межах, щоб не призвести до їх вичерпання та негативних наслідків у макроекономічному середовищі).

неринкові (адміністративні) методи, які передбачають регламентацію зовнішньо економічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю. Наприклад, вплив на потоки зовнішньої торгівлі та рух капіталу між країнами може здійснюватися за допомогою протекціоністської політики уряду, яка включає запровадження тарифів, квот, ліцензій, субсидій тощо

міждержавними (зовнішніми) методами:

- позики інших країн та використання світового ринку позичкових капіталів (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

- ввезення підприємницького капіталу;

- позики міжнародних фінансових організацій (МВФ надає країнам-учасникам резервні кредити у межах 25 % їх квот);

- іноземна допомога (пільгові кредити, подарунки, субсидії, надані іншими країнами).

Регулювання платіжного балансу за допомогою ринкових методів передбачає поєднання двох протилежних комплексів заходів:

рестрикційних – кредитні обмеження, у т. ч. підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси;

експансіоністських — стимулювання експорту, девальвація.

У разі недостатньої ефективності національного регулювання в умовах інтернаціоналізації світогосподарських зв'язків новим явищем у міжнародній економіці стало міждержавне регулювання платіжних балансів. Такий метод колективного регулювання використовується розвиненими країнами через те, що тривале порушення рівноваги платіжного балансу однієї країни може спричинити диспропорції в економічному розпитку інших, пов'язаних з нею країн, або в світовому господарстві загалом

Кожна країна обирає свої методи регулювання платіжного балансу, з метою скорочення зовнішнього державного боргу, зниження ризику залежності перед іншими країнами, обмеження втручання кредиторів і міжнародних організацій у внутрішні економіко-політичні проблеми.