Сприяння західноєвропейським фірмам у просуванні їхньої продукції на світовий ринок

Більш активне використання в інтересах європейських виробників заходів боротьби з демпінгом, субсидуванням і іншими різновидами нечесної конкуренції в торгівлі товарами, дозволених правилам СОТ, і спроби домогтися поширення таких заходів на сектор послуг

Це заходи, що сприяють підвищенню прибутковості й зниженню витрат виробництва європейської промисловості (допомога підприємствам у поліпшенні професійного навчання, в освоєнні нових методів організації, у встановленні тотального контролю за якістю при розробці й впровадженні нових технологій, орієнтації досліджень в більшій мірі на ринок і ін.).

Мова йде, зокрема, про стимулювання експортоорієнтованих галузей промисловості, у тому числі за допомогою податкових пільг, і погодженої інвестиційної діяльності підприємств країн-членів за межами Співтовариства. У числі ключових регіонів для промислової експансії фірм ЄС називаються Центральна й Східна Європа (Євросоюз готовий взяти участь у гарантуванні приватних інвестицій у країнах цього регіону), Латинська Америка, Середземномор'я, а також деякі країни Азії, які інтенсивно розвиваються. Відзначається також необхідність розширення сфери застосування європейських стандартів і створення в Західній Європі конкурентоспроможних транснаціональних компаній.

Таким шляхом ЄС розраховує ефективніше захищати європейську промисловість від стратегічних альянсів і дискримінаційних двосторонніх угод між його основними конкурентами про розподіл ринку (як, наприклад, американо-японська угода про напівпровідники), що серйозно погіршує конкурентні позиції фірм ЄС.

Незважаючи на лібералізацію міжнародної торгівлі, протекціоністські тенденції у західноєвропейській промисловості продовжують залишатися досить стійкими.

Середній митний тариф на промислові товари, імпортовані в ЄС, становив в 1997 р. 5,1 %. Однак усереднений показник частково приховує дійсний рівень протекціонізму. Його розрахунок здійснюється шляхом зважування за обсягами поставок, а в сильно захищених підгалузях масштаби імпорту штучно занижуються Крім того, у розглянутому показнику не знаходить відбиття вплив інших обмежень на ввіз, що одержали широке поширення в умовах зниження традиційних митних тарифів. Сюди варто віднести, насамперед, антидемпінгові мита на товари, які поставляються по “невиправдано” низьким (демпінговим) цінам (сталь, текстиль, добрива, відеомагнітофони й ін.), квоти на імпорт чорних металів з ряду країн, включаючи Україну, “добровільні обмеження” на продаж у ЄС автомобілів з Японії. За оцінками паризького Інституту політичних досліджень, антидемпінгові “накрутки” становили: по виробах з металу - 44,4 %, чавуну й сталі - 29,3, взуття - 29,1, мотоциклам і велосипедам - 28,4, хімікатам - 28,3, конторському й лічильно-обчислювальному устаткуванню - 19,5, друкованої продукції - 18,6 %. З урахуванням всіх існуючих бар'єрів загальний рівень промислового протекціонізму ЄС оцінюється дослідниками в 9 %.

Таким чином, сучасна концепція промислової політики ЄС включає в якості найважливіших елементів структурну й науково-технічну політику і має яскраво виражений зовнішньоекономічний аспект. В офіційних документах Співтовариства з питань промисловості присутній також “соціальний вимір” (наприклад, в “Білій книзі із проблем росту, конкурентоспроможності й зайнятості”, опублікованою Європейською Комісією в 1993 р.).

Концепція припускає тісну взаємодію між національною владою й органами Співтовариства, а також між ними і європейською промисловістю, чий голос здобуває все більшу вагу в процесі вироблення рішення в області промислової політики. Необхідність такої взаємодії зростає у зв'язку із процесом глобалізації економіки, що з розвитком нових засобів зв'язку вимагає швидкого й адекватного реагування з боку всіх учасників господарських зв'язків.

NB! Промислова політика ЄС реалізується в умовах функціонування єдиного внутрішнього ринку країн-членів, яка базується на вільному переміщенні товарів, послуг, капіталів і громадян, а також на вільній конкуренції між західноєвропейськими підприємствами. У той же час передбачаються заходи щодо обмеження стихії ринкових сил Механізм регулювання підприємницької діяльності, за допомогою якого припиняються спроби монополізації ринку й іншої обмежувальної ділової практики (правила конкуренції ЄС), діє досить гнучко. У тих випадках, коли цього вимагають умови конкуренції на світовому ринку, органи ЄС не перешкоджають створенню концернів європейського масштабу. “Підприємства Співтовариства, - говориться в Меморандумі Комісії ЄС по промисловій політиці (1970 р.), - повинні мати можливість вступити в змагання, маючи рівноцінну зброю. Не підлягає сумніву, що в деяких випадках досягнення оптимуму диктує необхідність більш високого ступеня концентрації капіталу”.

З метою підвищення конкурентоспроможності західноєвропейської промисловості з ініціативи Європейської Комісії в 1996-1997 р. була розроблена методологія оцінки умов і результатів діяльності різних секторів промисловості й окремих підприємств у порівнянні із кращою світовою практикою (benchmarking). Ця методологія припускає визначення ключових проблем, що впливають на конкурентоспроможність промисловості, і показників, за якими можна судити про прогрес або відставання Євросоюзу в даній області від його основних конкурентівG!

Мова йде, по суті, про багаторічну програму сприяння підвищенню якості промислових товарів, технологічних процесів і пов'язаних із промисловістю ділових послуг шляхом постійного моніторингу, розвитку самоконтролю, поліпшення інформаційної забезпеченості підприємств, підготовки кваліфікованого персоналу й т.п.

На думку учасників органів ЄС, розглянута вище методологія дозволяє виявити “вузькі місця” в організації, фінансуванні, використанні досягнень НТП і підготовці кваліфікованого персоналу західноєвропейської промисловості. Систематичне міжнародне зіставлення за базисними показниками стимулює пошуки й розробку нових підходів до підвищення конкурентоспроможності промислових товарів, послуг і технологій.

До теперішнього часу реалізовано чотири “пілотних” проекти, у тому числі проведений порівняльний аналіз умов фінансування інноваційної індустрії в країнах ЄС, США й Ізраїлі. Інноваційна діяльність є ядром малого й середнього бізнесу в розвинутих країнах, хоча нерідко згодом на цій базі розвиваються найкрупніші корпорації. Венчурний, ризиковий сектор користується там особливою підтримкою держави, оскільки стає не тільки потужним двигуном науково-технічного прогресу, але й найбільш прибутковою сферою вкладення капіталу. Крім того, діяльність компаній, що оперують у сфері високих технологій (електроніка, телекомунікації, програмне забезпечення, біотехнологія, медичне обладнання й інші виробництва з високим змістом НДДКР), сприяє зростанню виробництва й конкурентоспроможності інших підприємств, тобто допомагає вирішувати проблему зайнятості У Західній Європі великі компанії, подібні до американських, є в сферах біотехнології, утилізації відходів, програмного забезпечення, а також в аерокосмічній, фармацевтичній і хімічній промисловості.

Зіставлення проводилося по 20 базових показниках (benchmark indicators): темпи створення нових інноваційних підприємств, умови їхнього допуску до ринку капіталу, кількість венчурних фондів, можливості використання коштів пенсійних і страхових фондів, оподатковування інвестицій у патенти, ліцензії, торговельні знаки й іншу інтелектуальну власність, ступінь і форми державної допомоги, взаємини між промисловістю й університетами й т.д.

Проведене дослідження показало, що умови фінансування, які мають першочергове значення для інноваційної діяльності, у Західній Європі за всіма показниками гірше, ніж у США. Це змусило національні уряди й органи ЄС розпочати ряд ініціатив з метою перебороти технологічний розрив, що утворився, і погрозу відставання в конкурентоспроможності наукомісткої західноєвропейської продукції.

NB! Для реалізації промислової політики використовуються багато інструментів державного регулювання на національному рівні, а також заходи на рівні Співтовариства в цілому.

Необхідно, насамперед, відзначити, що в арсеналі інструментів впливу на промислове виробництво, які застосовуються урядами країн ЄС, пряме адміністративне втручання зведене до мінімуму, а домінують економічні заходи. Пряме втручання державних органів ще зберігається у вигляді відстрочки дозволу на будівництво підприємств, якщо їхнє розміщення не відповідає програмі регіонального розвитку, або у вигляді рідко зараз вживаного тимчасового контролю над цінами. Воно існує, по суті, лише у вигляді інформаційного впливу через програми (або плани), які складаються й публікуються державними органами, і носить індикативний характер.